Ухвала суду № 62228893, 03.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2016 року м. Київ К/800/4832/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року

у справі №820/4859/13-а

за позовом Державного підприємства «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 01 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Скасував податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000034000, №0000044000, №0000054000. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив відхилити касаційну скаргу та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2010 рік, І півріччя 2011 року, І квартал 2012 року та з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпротрансінвест» за грудень 2010 року, березень, червень 2011 року, ТОВ «Юніфарб» за березень 2012 року, про що склали акт від 13 лютого 2013 року №71/40.0/14/01056362, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено грошове зобов'язання з ПДВ на 771 238,00 грн.; пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого, позивачем занижено грошове зобов'язання з ПДВ за березень 2011 року на 1 251 649,00 грн., за червень 2011 року на 319 474,00 грн., за березень 2012 року на 21 318,00 грн.; порушення пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого, позивачем завищено валові витрати за 2010 рік на 3 856 189,00 грн., за І квартал 2011 року на 6 258 244,00 грн. та занижено нараховану суму податку на прибуток у розмірі 2 528 608,25 грн.; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1 статті 138, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено валові витрати за ІІ квартал 2011 року на 1 597 342,40 грн.; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибутку на 22 384,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000034000, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 603 102,00 грн., з яких 1 592 441,00 грн. - основний платіж, 10 661,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000044000, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 771 239,00 грн., з яких основний платіж - 771 238,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 01,00 грн.; №0000054000, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 164 996,00 грн., з яких 2 918 388,00 грн. - основний платіж, 246 608,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Дніпротрансінвест» та ТОВ «Юніфарб» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах про неможливість проведення перевірки контрагентів позивача та наявної податкової інформації, за змістом якої не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (покупець) з ТОВ «Дніпротрансінвест» (постачальник) укладено договори поставки від 31 травня 2010 року №152П-ЦВСВ(ВЗК-10.151)ю, №154П-ЦВСВ(ВЗК-10.150)ю, №155П-ЦВСВ(ВЗК-10.153)ю, від 02 червня 2010 року №177П-ЦВСВ(ВМТЗ-10.168)ю, від 16 червня 2010 року №203П-ЦВСВ(ВЗК-10.194)ю, від 30 листопада 2010 року №513П-ЦВСВ(ВЗК-10.471)ю, від 17 лютого 2011 року №128П-ЦВСВ(ВЗК-11.107)ю, від 28 квітня 2011 року № 260П-ЦВСВ(ВЗК-11.251)ю.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, видаткових накладних, прибуткових ордерів та сертифікатів якості товару.

Доставка товару від постачальника здійснювалась власним автотранспортом позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв на реєстрацію транспортних засобів та копіями подорожніх листів.

Крім того, у спірний період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Юніфарб» (постачальник) на підставі договору поставки від 20 лютого 2012 року №144П-ЦВСВ(ВМТП-12.139)ю, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товари, зазначені у специфікації №1 (Додаток № 1), а покупець прийняти і оплатити такі товари.

Про фактичне виконання вказаних господарських відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, видаткових накладних, прибуткових ордерів, свідоцтв на реєстрацію транспортних засобів та подорожніх листів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності для виготовлення та ремонту (капітального та деповського) вантажних вагонів, що підтверджується копіями вимог, накладних на переміщення та лімітних карт.

З огляду на те, що спірні правовідносини щодо формування позивачем валових витрат та податкового кредиту виникли у період 2010-2012 років, застосуванню підлягають як норми Податкового кодексу України, так і норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість.

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»)

Аналогічні положення містять пункт 138.2 статті 138 та підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з зазначеними контрагентами.

Так, приписами пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні приписи містять підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14, пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з вказаними контрагентами.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

При цьому, є вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що доводи податкового органу про неможливість проведення перевірки господарської діяльності контрагентів позивача, як підстави неправомірності формування валових витрат та податкового кредиту, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відтак, висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ «Дніпротрансінвест» та ТОВ «Юніфарб», а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за результатами здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року у справі №820/4859/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.