Постанова № 62228187, 13.10.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2016 р. Справа №805/3267/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 13 год. 44 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аляб'єва І.Г., при секретарі судового засідання Филиппенко М.С.,

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа Публічне акціонерне товариство «КБ «Приватбанк» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Відділ ДВС) у якому просив визнати неправомірною бездіяльність Відділу ДВС щодо невжиття заходів з примусового виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц та зобов'язати Відділ ДВС виконати рішення суду від 05 серпня 2014 року.

Обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що в період з 01 жовтня 2015 року по день звернення із цим позовом до суду Відділом ДВС не вжито відповідних заходів щодо примусового виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц, що є порушенням його законних прав та інтересів. Просив задовольнити позовні вимоги.

Позивач до судового засідання з'явився, надав суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у позові, наполягав на задоволені адміністративного позову.

Представники відповідача та третьої особи до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, пояснень та заперечень не надали.

З урахуванням приписів статті 128 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

05 серпня 2014 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області у справі № 233/3610/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «КБ «Приватбанк» ухвалено рішення, яким стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» суму незаконно утриманої комісії за договором від 04 лютого 2014 року у розмірі 1 224,00 доларів США.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 04 лютого 2015 року, а 27 лютого 2015 року позивачу видано виконавчий лист № 233/3610/14-ц.

Під час судового засідання позивач пояснив, що він звернувся до ВДВС Костянтинівського міськрайонного управління юстиції Донецької області із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вищевказаного рішення Костянтинівського міськрайонного суду.

02 липня 2015 року виконавче провадження було відкрито, а 11 вересня 2015 року, постановою ВДВС Костянтинівського міськрайонного управління юстиції Донецької області виконавчий лист направлено для виконання за місцем знаходження юридичної особи - боржника (ПАТ «КБ «Приватбанк») до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Як встановлено судом, 01 жовтня 2015 року постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області «Про відкриття виконавчого провадження» відкрито виконавче провадження (ВП № 48835577) та боржнику запропоновано самостійно виконати вимоги виконавчого документу до 08 жовтня 2015 року.

19 жовтня 2015 року державним виконавцем Відділу ДВС винесена постанова, якою виконавче провадження № 48835577 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 11355726.

22 лютого 2016 року постановою Відділу ДВС виконавче провадження зупинено на підставі заяви ПАТ «КБ «Приватбанк» у зв'язку з наявністю у боржника обставин, що ускладнюють виконання рішення суду. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що Відділом ДВС до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області направлена заява про відстрочку виконання рішення суду по справі № 233/3610/14-ц.

04 квітня 2016 року державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про поновлення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду від 14 березня 2016 року у задоволені заяви Відділу ДВС про відстрочення виконання рішення суду по справі № 233/3610/14-ц відмовлено.

Зазначені вище обставини підтверджуються відомостями про виконавче провадження № 48835577, які містяться у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень (далі - ЄДРВП).

Також судом встановлено, що у ЄДРВП відсутні відомості про будь-які дії державного виконавця, спрямовані на виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц.

Приймаючи рішення по суті, заслухавши пояснення позивача та його представника, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову, при цьому виходить з такого.

Відповідно до преамбули Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606) цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно із статтею 1 Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Стаття 11 Закону № 606 визначає коло обов'язків та прав державних виконавців. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Частиною третьою зазначеної статті визначено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до статті 30 Закону № 606 державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Стаття 53 Закону № 606 визначає особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті.

Так, у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, що мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов'язує їх продати протягом семи днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу.

У разі якщо такі кошти розміщені у банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов'язує їх перерахувати протягом семи днів ці кошти до банку або іншої фінансової установи, які мають таке право, для їх реалізації відповідно до вимог частини першої цієї статті.

У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 57 Закону № 606 державному виконавцю надано право на застосування арешту майна боржника для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна.

Главою 5 Закону № 606 визначені особливості звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи.

Згідно із статтею 65 з готівка в національній та іноземній валюті, що перебуває в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складання відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника - юридичної особи.

Вилучена готівка зараховується на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби не пізніше наступного робочого дня з моменту вилучення.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Відповідно до статті 66 Закону № 606 у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Судом встановлено, що з моменту поновлення виконавчого провадження (04 квітня 2016 року) минуло шість місяців, при цьому жодної виконавчої дії державним виконавцем здійснено не було, що дає суду підстави вважати бездіяльність Відділу ДВС протиправною.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно частини першої та другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач до судового засідання не з'явився, не здійснив дій щодо доведення власної позиції, не довів правомірності своїх дій чи бездіяльності з урахуванням вимог, встановлених статтею 19 Конституції України.

Щодо вимог позивача про зобов'язання Відділу ДВС виконати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частинами першою та другою статті 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

З вищевикладених законодавчих норм встановлено, що примусове виконання рішень суду, згідно вимог Закону № 606, здійснюється шляхом прийняття відповідачем відповідних рішень та вчинення відповідних дій.

При цьому, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення частини другої статті 162 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення, або вчинити дії, які відносяться до компетенції Відділу ДВС.

Аналогічна правова позиція підтверджується численною судовою практикою, зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року № П-278/10, встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що державний виконавець зобов'язаний виконати рішення суду згідно закону, тому вимога позову про зобов'язання виконати рішення суду не забезпечить належного захисту прав позивача.

Водночас, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог, зобов'язати Відділ ДВС вжити заходів, передбачених главами 3, 4, 5 Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц, оскільки у справі йдеться саме про бездіяльність відповідача щодо не вчинення таких дій.

Керуючись статтями 4-15, 51, 69-72, 86, 94, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо невжиття заходів з примусового виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц.

Зобов'язати Жовтневий відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції вжити заходи, передбачені главами 3, 4, 5 Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 серпня 2014 року у справі № 233/3610/14-ц.

В решті позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова у повному обсязі підписана 18 жовтня 2016 року.

Суддя Аляб'єв І.Г.