Постанова № 62224026, 20.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/26493/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А. В.

Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Видмеденко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2016 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування висновку Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 29.05.2015 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні особі без громадянства ОСОБА_1, яким визнано рішення від 19.04.2002 та 05.08.2003 УГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві про видачу посвідки на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятим з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію».

Просив визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» від 17.06.2015 №85 в частині скасування рішення відділу ГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві від 19.04.2002 та 05.08.2003 про видачу посвідки на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_1 посвідок на постійне проживання на території України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В засідання з'явились учасники процесу.

Представник апелянта та апелянт наполягали на задоволенні вимог апеляційної скарги та скасуванні судового рішення.

До суду подано письмові документи на підтвердження вимог апеляційної скарги.

Представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи скарги та подані письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про імміграцію», не передбачає надання посвідок з підстав, наведених у зазначених довідках, а тому відсутні правові підстави для визнання протиправними та скасування оскаржених рішень відповідача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що особі без громадянства ОСОБА_1 УГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві видано тимчасову посвідку на проживання від 19.04.2002 серії НОМЕР_1 з терміном дії до 18.04.2004.

В подальшому, особі без громадянства ОСОБА_1 видано тимчасову посвідку на постійне проживання від 05.08.2003 серії НОМЕР_1 з безстроковим терміном дії.

Позивач звернувся до органів міграційної служби з метою обміну посвідки у зв'язку із досягненням 45-річного віку, за результатами чого отримав від Державної міграційної служби України лист від 25.06.2015 №Х-1441/8/1460-15, яким позивача повідомлено про те, що в процесі проведення відповідної перевірки встановлено, що посвідка на постійне проживання від 05.08.2003 серії НОМЕР_1 була видана не на підставах, передбачених Законом України «Про імміграцію», а документи, які б підтверджували наявність у позивача права на оформлення дозволу на імміграцію в Україні, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 4 цього Закону, не подавались.

Як вбачається з копії висновку, затвердженого в.о. першого заступника начальника Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві, про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні особі без громадянства ОСОБА_1 від 29.05.2015, рішення від 19.04.2002 та від 05.08.2003 УГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві про видачу посвідки на постійне проживання особі без громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято з порушеннями вимог Закону України «Про імміграцію».

Наказом Державної міграційної служби України від 17.06.2015 №85 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», зокрема, наказано на підставі висновку головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 29.05.2015 щодо ОСОБА_1 скасувати повністю рішення відділу ГП та ІС ГУМВС України в місті Києві від 19.04.2002 та від 05.08.2003 про видачу посвідок на постійне проживання громадянину Республіки Ірак (у зв'язку із втратою національного паспортного документа визнаний особою без громадянства) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, а видані на підставі цих рішень посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 19.04.2002 та серії НОМЕР_1 від 05.08.2003 визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню.

Вказані висновок від 29.05.2015 та наказ від 17.06.2015 №85 позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, є Державна міграційна служба України (ДМС), згідно з пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360.

ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає рішення про видачу дозволу на імміграцію, відмову в його видачі та скасування такого дозволу (п.п. 6 п. 4 Положення №360).

Згідно п. 4.5 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 №681, визначено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Приписами статті 12 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з пунктами 22-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

Підставою для скасування рішення відділу ГП та ІС ГУМВС України в місті Києві від 19.04.2002 та від 05.08.2003 про видачу посвідок на постійне проживання громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 стали висновки про те, що посвідки від 19.04.2002 серії НОМЕР_1 з терміном дії до 18.04.2004 та від 05.08.2003 серії НОМЕР_1 з безстроковим терміном дії видано лише на підставі листа компетентних органів України, що не відповідає положенням Закону України «Про імміграцію».

У відповідності до ст. 3 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III іммігрувати в Україну на постійне проживання (стаття 4 Закону № 3773-VI).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про імміграцію»).

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені ст. 9 Закону України «Про імміграцію».

Згідно з ч. 5-7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 ч. 3 ст. 4 цього Закону.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про імміграцію», вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для видачі посвідок від 19.04.2002 серії НОМЕР_1 з терміном дії до 18.04.2004 та від 05.08.2003 серії НОМЕР_1 з безстроковим терміном дії слугували довідки, складені за підписами посадових осіб Служби безпеки України, в яких в якості підстави для видачі таких посвідок вказано про «оперативну необхідність».

Суду надано документи, які підтверджують участь позивача як перекладача відділення радіорозвідки розвідувальної роти управління 7 окремої механізованої бригади Українського миротворчого контингенту у республіці Ірак. Згідно довідки від 21.06.2005 №4210 позивач працював перекладачем за контрактом у в/ч А-2132, відділення взаємодії. Має право на пільги, як учасник бойових дій.

Доказів того, що на час отримання відповідних посвідок, документи позивача не були оформлені та подані відповідно до вимог Закону України «Про імміграцію» суду не надано, відтак, їх видача відбулася відповідно Закону України «Про імміграцію».

Однак, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними ст. 2 КАС України.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Також положеннями Постанови ВАСУ від 21.10.2010 р. № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Таким чином, доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, підтверджують наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно відмови у задоволенні позовних вимог, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2016 року - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2016 року - скасувати та постановити нову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві та зобов'язати скасувати висновок від 29.05.2015 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні особі без громадянства ОСОБА_1, яким визнано рішення від 19.04.2002 та 05.08.2003 УГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві про видачу посвідки на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятим з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію».

Зобов'язати Державну міграційну службу України скасувати наказ «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» від 17.06.2015 №85 в частині скасування рішення відділу ГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві від 19.04.2002 та 05.08.2003 про видачу посвідки на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_1 посвідок на постійне проживання на території України.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 25.10.2016.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.