Ухвала суду № 62223212, 24.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 р. Справа № 876/6821/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Матковської З.М., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Гнатик А.З.

з участю представника позивача: Шевченко М.І.

та пред.третьої особи: Смосюка С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року у справі за позовом Виконавчого комітету Львівської міської ради до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» про визнання протиправними та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И Л А:

12.08.2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.05.16р. ВП №51258707, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В.; та про визнання протиправною та скасування постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.06.16р. ВП №51440964, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що державними виконавцями протиправно накладено арешт на все майно Львівської міської ради, оскільки вартість такого майна значно перевищує суму заборгованості, що є предметом стягнення у виконавчих провадженнях.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.05.16р. ВП №51258707 та від 14.06.16р. ВП №51440964.

Третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи», постанову оскаржило, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі покликається на те, що право державного виконавця накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його в установленому законодавством порядку передбачене п.5 ч.3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження». Статтею 57 Закону передбачено можливість вчинення альтернативних (взаємовиключних) дій, накладати арешт на все майно боржника або на окремі предмети. Тому дії державних виконавців відповідають вимогам законодавства.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта Смосюк С.М. надав пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача та третьої особи Шевченко М.І. у ході апеляційного розгляду надала пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови державних виконавців про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності а відтак їх слід визнати протиправними та скасувати.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст.195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. 27.05.16 року у відповідності до наказу №910/28297/14 Господарського суду м.Києва, виданого 23.11.15 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51258707 про стягнення солідарно з Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на користь ТзОВ «Українські інвестиційні системи» 12 012 263 грн. 45 коп. (а.с.9)

Згідно зави представника стягувача, одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. 27.05.2016 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить Львівській міській раді в межах суми звернення стягнення 12 012 263 грн. 45 коп. (а.с.10)

14.06.16 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 у відповідності до наказу №910/28297/14 Господарського суду м Києва, виданого 23.11.15 року, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51440964 про стягнення з Львівської міської ради на користь ТзОВ «Українські інвестиційні системи» 59 821 376 грн. 61 коп. (а.с.11).

Згідно зави представника стягувача, одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 14.06.2016 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику - Львівській міській раді у межах суми звернення стягнення 59 821 376,61 грн. (а.с.12)

На підставі вказаних постанов 05.07.16 року та 14.07.16 року державними реєстраторами внесено записи до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та державного реєстру обтяжень рухомого майна про реєстрацію обтяжень. (а.с.30, 31).

Вважаючи оскаржувані постанови протиправними позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.99р. № 606-XIV (далі - Закон №606-XIV).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закон №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст.6 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.1, 2 ст.11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;

Пунктами 5, 6 ч.3 ст.11 Закону №606-XIV встановлено, що Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно з ч.2 ст.52 Закону №606-XIV стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки».

Частиною 6 цієї статті передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно з ст.57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

За положеннями ч.3 цієї статті арешт може бути накладений у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Керуючись вищенаведеним можна зробити висновок, що державний виконавець в процесі виконання виконавчого документу, для забезпечення належного його виконання, має право накладати арешт на все майно боржника або на окремі предмети та заборону на його відчуження, шляхом винесенні відповідних постанов.

В даному випадку оскаржуваними постановами державні виконавці наклали арешт на все нерухоме та рухоме майно Львівської міської ради в межах суми звернення стягнення, з чим колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Як зазначив суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів, при винесенні постанов про арешт майна та заборону на його відчуження державний виконавець повинен враховувати певні законодавчі обмеження, зокрема: перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення чи накладено арешт на кошти, суму стягнення, в межах якої такий арешт може бути накладений, а також державний виконавець наділений правом накладати арешт на все майно боржника чи окремо визначене, виходячи з наявної у нього інформації щодо майнового стану боржника в кожному конкретному випадку.

Колегією суддів встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у боржника, Львівської міської ради, для забезпечення виконання виконавчих документів є об'єкти нерухомого майна, вартість яких, згідно з висновками експертів, повністю покривають суму на яку накладено арешт, а саме орієнтовно 77 340 000 грн. (а.с.108-123, 198-213)

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що за наявності у державного виконавця повноважень та можливості отримати інформацію про конкретно визначене майно, що перебуває у власності боржника, накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно територіальної громади міста Львова є неспіврозмірним з сумою, яка підлягає стягненню за виконавчими документами.

Крім цього згідно з наявними у справі письмовими доказами заборгованість Львівської міської ради, що є предметом стягнення по виконавчому провадженню №51258707 в сумі 12 012 263,45 грн., вже погашена боржником в повному обсязі.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку, відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року у справі №813/2786/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді З.М.Матковська

І.І.Запотічний