Ухвала суду № 62222800, 20.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/23887/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

20 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Федорової Тетяни Володимирівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач, МГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2015 № 0000724102.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Колегія суддів звертає увагу, на посилання представника позивача в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції допущено помилку в назві позивача, а саме зазначено у постанові Публічне акціонерне товариство «Нафтогаз України».

Відповідно до установчих документів та відомостей з Єдиного державного реєтру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань повне найменування юридичної особи - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», скорочене найменування - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», назва юридичної особи - «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції невірно зазначено найменування позивача замість Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» вказано Публічне акціонерне товариство «Нафтогаз України», проте назва позивача не впливає на суть рішення суду.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що 02.07.2015 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «НАК «Нафтогаз України» з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за серпень, жовтень-грудень 2012 року, січень 2013 року, податку на прибуток за 2012-2013 роки по взаємовідносинам з ТОВ «ГазУкраїна-2020» МГУ ДФС складено Акт № 706/28-10-41-20/20077720 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.1,198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 74 993 970 грн.

17.07.2015 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000724102, яким у зв'язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 993 970 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 37496985 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п.201.1, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 74993970 грн., стала встановлена ним нікчемність укладеного позивачем з вказаним контрагентом правочину - договору поставки нафтопродуктів від 22.08.2014 № 14/4260/12 з відповідними додатками, внаслідок: встановлення у висновку експертизи українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ від 07.05.2014 № 106/1, що підпис на первинних документах за результатами виконання такого правочину та у самому правочині, додатках до нього, специфікації, актах приймання-передачі, видаткових та податкових накладних виконані не директором ТОВ «ГазУкраїна-2020» ОСОБА_3, а іншою особою; відсутності у ТОВ «ГазУкраїна-2020» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торговельного обладнання, а також не підтвердження часу здійснення спірних операцій; показань при допиті в якості свідка, у кримінальному провадженні від 11.03.2014 № 4201400000000000076, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 364, ч. ст. 366 КК України, директора ТОВ «ГазУкраїна-2020» ОСОБА_3 у протоколі допиту від 23.03.2014, який показав, що переоформив ТОВ «ГазУкраїна-2020» на прохання за грошову винагороду без мети займатись підприємницькою діяльністю. Також повідомив, що отримував заробітну плату за те, що рахувався директором вказаного товариства і не вникав в те, в якій незаконній діяльності використовується товариство. Де знаходяться печатки та фінансові документи ТОВ «ГазУкраїна-2020», йому невідомо, так само, як невідомо, хто фактично використовував такі печатки та на яких документах. Про факт укладення угоди між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «ГазУкраїна-2020» він дізнався із ЗМІ.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, з огляду на встановлені контролюючим органом обставини, що свідчать про можливу фіктивну діяльність ТОВ «ГазУкраїна-2020» слід вважати, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з ним, позивач зобов'язаний надати суду копії всіх документів, які підлягали складенню під час виконання відповідних правочинів.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України для визначення об'єкта оподаткування включають витрати операційної діяльності, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг, а умовою віднесення витрат до складу валових витрат є фактичне придбання або виготовлення товарів (робіт, послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та валових витрат підлягає перевірці фактичне придбання (виготовлення) товару чи отримання послуги.

Формування податкового кредиту та валових витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013 у справі № К/9991/75682/12.

Як вбачається з Акту перевірки та матеріалів справи, що не заперечувалось представниками сторін, позивачем з ТОВ «ГазУкраїна-2020» укладено договір поставки нафтопродуктів від 22.08.2014 № 14/4260/12 та відповідні додатки до нього (далі - Договір).

На підтвердження факту виконання вказаного Договору складено відповідні специфікацію, рахунки на оплату, акти приймання-передачі нафтопродуктів та видаткові накладні, а також ТОВ «ГазУкраїна-2020» виписало позивачу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 74 993 970 грн.

Водночас, як видно з матеріалів справи, вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 у справі № 646/3810/15-к (провадження № 1-кп/646/325/2015), який набрав законної сили 12.05.2015, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України та засуджено директора ТОВ «ГазУкраїна-2020» - ОСОБА_3 Ця обставина не може залишитися неврахованою, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 26.01.2016 у справі № 21-4781а15 та від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 2442 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому, у вказаному вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 у справі № 646/3810/15-к (провадження № 1-кп/646/325/2015) встановлено, зокрема, що: «ОСОБА_3, діючи умисно, з корисливих мотивів за винагороду придбав суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду ПАТ НАК «Нафтогаз України» за наступних обставин. Так, у період часу протягом 2008 року у групи невстановлених слідством осіб під загальним керівництвом ОСОБА_4, матеріали досудового розслідування діяльності яких знаходяться в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел, спрямований на вчинення заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, ухилення від сплати податків, легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та ведення іншої незаконної господарської діяльності. З метою реалізації вказаного злочинного умислу було розроблено детальний план вчинення злочинів, в першу чергу - в паливно-енергетичній сфері господарських відносин. Одним із напрямків діяльності злочинної групи осіб під загальним керівництвом ОСОБА_4, матеріали досудового розслідування діяльності яких знаходяться в інших кримінальних провадженнях, було фіктивне підприємництво, тобто створення та придбання цілого ряду суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття злочинів та незаконної діяльності вказаної групи осіб, надання їй видимості законності. Зазначеним напрямком діяльності згідно узгодженого розподілу ролей в злочинній групі керував та безпосередньо займався ОСОБА_5 На виконання заздалегідь розробленого плану вчинення злочинних дій наприкінці 2011 року, ОСОБА_5, знаходячись у приміщенні офісу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, вступив у злочинну змову із ОСОБА_3, схиляючи останнього до придбання, з метою прикриття у подальшому незаконної діяльності, юридичної особи, а саме товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020». За придбання вказаного суб'єкту господарювання ОСОБА_3 було визначено винагороду у розмірі 500 доларів США. При цьому, ОСОБА_3 усвідомлював, що не має необхідних морально-ділових якостей та фінансових можливостей для здійснення підприємницької діяльності, що як засновник товариства та як службова особа не матиме відношення до діяльності цього підприємства та управління ним, а його роль полягатиме виключно в прикритті незаконної діяльності. В свою чергу ОСОБА_3, переслідуючи корисливу мету на отримання грошової винагороди, надав згоду на придбання товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020» (код ЄДРПОУ 37428778, адреса: її. Сімферополь, Центральний район, вул. Чехова, буд, 19). Висловивши згоду на придбання вказаного товариства, ОСОБА_3 у невстановлений слідством час протягом листопада 2011 року, за вказівкою ОСОБА_5, передав останньому свій паспорт громадянина України та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру для використання їх під час виготовлення документів, необхідних для переоформлення права власності на підприємство… При цьому ОСОБА_3 введено до складу учасників товариства та здійснено купівлю-продаж (відступлення) частки в статутному фонді товариства. Одночасно ОСОБА_3 призначено на посаду директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020»… У невстановлений слідством час, 17.11.2011 року ОСОБА_3, перебуваючи разом із ОСОБА_5 в офісі приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за адресою: АДРЕСА_2, діючи з корисливих мотивів, з метою отримання грошової винагороди, умисно, усвідомлюючи, що перереєстрований на його прізвище суб'єкт підприємницької діяльності буде використовуватись іншими особами для прикриття незаконної діяльності та бажаючи досягнення цієї мети, підписав попередньо підготовлені невстановленою в ході слідства особою та надані йому ОСОБА_5 три екземпляра статуту ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (код ЄДРПОУ 37428778), згідно якого ОСОБА_3 виступав засновником і власником товариства, та протокол № 2 загальних зборів товариства, відповідно до якого попередній його засновник ОСОБА_7 вийшов зі складу учасників товариства, ОСОБА_3 введено до складу учасників товариства та здійснено купівлю-продаж (відступлення) частки в статутному фонді товариства та призначено на посаду директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020». В той же день приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 нотаріально посвідчив підписи ОСОБА_3 у вказаних трьох екземплярах статуту ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», юридично засвідчивши зміну власника товариства та призначення нового керівництва, тобто переоформлення вказаного товариства на ОСОБА_3 Зазначені документи ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» ОСОБА_3 передав ОСОБА_5 Надалі виготовлені документи були передані невстановленою слідством особою від імені ОСОБА_3, без його подальшої фактичної участі, до виконавчого комітету Сімферопольскої міської ради, якою на їх підставі прийнято рішення про внесення змін до відомостей про державну реєстрацію ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» та 18.11.2011 року внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що підтверджується довідкою АА № 464837… На підставі вказаних документів Державною податковою інспекцією в м. Сімферополь ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» взято на податковий облік, про що надано довідку (форма №4-ОПП) про взяття на облік платника податків №3508/29-0 від 21.11.2011. У подальшому ОСОБА_3, будучи лише формально учасником та директором товариства, не виконував функцій, покладених на нього згідно статуту підприємства, не вчиняв дій щодо управління ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», не приймав участі у фінансово-господарській діяльності цього підприємства та не отримував від неї прибутку. Придбання (перереєстрація) на ім'я ОСОБА_3 ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» в органах державної влади, надання ксерокопій паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного податкового номеру, зразків його особистого підпису та вчинення інших дій пов'язаних із фіктивним підприємництвом надали можливість ОСОБА_4, ОСОБА_5 та іншим членам злочинної групи використовувати зареєстроване на ОСОБА_3 товариство для здійснення незаконної діяльності. Надалі, використовуючи придбане та оформлене на ім'я ОСОБА_3 фіктивне підприємство, яке представляла невстановлена слідством особа, яка входила до групи осіб під керівництвом ОСОБА_4, матеріали досудового розслідування діяльності яких знаходяться в інших кримінальних провадженнях, використовуючи поточний банківський рахунок, установчі документи ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», а також підробивши підпис ОСОБА_3 у фінансово-господарських документах, вчинили заволодіння грошовими коштами ПАТ «НАК «Нафтогаз України» шляхом укладення нікчемного удаваного договору поставки вказаному державному підприємству нафтопродуктів на умовах передоплати, та привласнили незаконно отримані грошові кошти. Так, відповідно до розподілу ролей у запланованому злочині та з метою реалізації злочинного умислу 22.08.2012 було укладено договір між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» № 14/4260/12, згідно якого в якості передоплати протягом серпня-грудня 2012 року перераховано на рахунок фіктивного підприємства ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» грошові кошти за нібито поставку нафтопродуктів у розмірі 449 963 820 гривень на підставі наступних платіжних доручень: від 31.08.2012 № 7942, від 31.08.2012 № 7959, від 30.10.2012 № 9969, від 31.10.2012№ 10015, від 31.10.2012 № 10053, від 31.10.2012 № Ю039, від 01.11.2012 № 10070, від 05.11.2012 № 10117, від 27.11.2012 № Ю948, від 27.11.2012 № 10952, від 04.12.2012 № Ц208. У подальшому грошові кошти НАК «Нафтогаз України» в сумі 449 963 820, 00 грн. переведені із рахунку ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» на рахунки інших підприємств з ознаками фіктивності та привласнені шляхом проведення низки фінансово-господарських операцій. Однак, фактично поставки нафтопродуктів не відбулось, внаслідок чого ПАТ «НАК «Нафтогаз України» було заподіяно велику матеріальну шкоду… Допитаний у підготовчому провадженні ОСОБА_3 свою винуватість визнав у повному обсязі та дав пояснення стосовно скоєного ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України… Таким чином, обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 визнані у повному обсязі, його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 205 КК України, як придбання суб'єкта підприємницької діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду ПАТ «НАК «Нафтогаз України».».

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний у вироці договір від 22.08.2012 року № 14/4260/12 укладений між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «ГазУкраїна-2020» стосується як позивача так і його контрагента.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на встановлені у вказаному вироку обставини, в контексті висновку щодо застосування норм права, викладений у зазначених постановах Верховного Суду України, суд критично оцінює наявні в матеріалах справи акти інвентаризації форми № 30-НП, акти вимірювання нафтопродуктів у резервуарах форми № 3-НП та довідки форми № 22-НП, а також показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, працівників ПАТ «НАК «Нафтогаз України», які входили до складу інвентаризаційної комісії, яка проводила інвентаризацію нафтопродуктів ПАТ «НАК «Нафтогаз України», придбаних позивачем на підставі спірного Договору у ТОВ «ГазУкраїна-2020» та які перебували на відповідальному зберіганні у останнього.

При цьому, слід зауважити, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження особи, яка діяла від імені його контрагента, ідентифікував особу, що підписувала документи від імені ТОВ «ГазУкраїна-2020».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.04.2015 у справі № К/9991/26540/11.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи, що складені з ТОВ «ГазУкраїна-2020» на підставі Договору акти приймання-передачі нафтопродуктів, видаткові та податкові накладні, які є доказами реальності здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «ГазУкраїна-2020» ОСОБА_3, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, суд прийшов до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт, що ОСОБА_3 не мав наміру здійснювати та не здійснював підприємницьку діяльність від імені ТОВ «ГазУкраїна-2020», суд прийшов до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

При цьому, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджено час здійснення операцій, а також до матеріалів справи не надано жодних доказів наявності у ТОВ «ГазУкраїна-2020» транспортного та іншого обладнання, трудових ресурсів тощо. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку та з чим погоджується колегія суддів, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне неотримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справах № К/9991/59642/12 та № К/9991/59709/12.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні вказаного Договору, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ПАТ «НАК «Нафтогаз України» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказаний Договір є нікчемним відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування валових витрат.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.04.2015 у справі № К/9991/26540/11.

Відповідно до п.п. 1, 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Як встановлено судом першої інстанції, що податкові накладні виписані ТОВ «ГазУкраїна-2020» на користь позивача, з урахуванням обставин встановлених вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 у справі № 646/3810/15-к (провадження № 1-кп/646/325/2015), фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 1379 підписані невстановленими особами від імені ОСОБА_3, а не останнім, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим дані податкові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.

Разом з тим, відповідно до правової позиції колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постановах від 26.01.2016 у справі № 21-4781а15 та від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за спірний період на загальну суму у розмірі 74 993 970 грн. фактично є недійсними та виписані позивачу на підставі нікчемного правочину, по-друге, ТОВ «ГазУкраїна-2020», податкові накладні якого стали підставою для формування ПАТ «НАК «Нафтогаз України» податкового кредиту, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою участь у діяльності цього товариства, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд прийшов до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, від 22.09.2015 у справі № 21-887а15, від 26.01.2016 у справі № 21-4781а15 та від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15.

Слід зазначити, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, зокрема, виданих виконавцями податкових накладних та актах приймання-передачі, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, якщо контролюючий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень доведено, що зазначений вище правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, та свідчить про безтоварність господарських відносин, тобто лише документальне оформлення відповідних господарських операцій.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що фактичного здійснення господарських операцій не було, тому позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «ГазУкраїна-2020», у зв'язку з чим, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 17.07.2015 № 0000724102 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправним та скасування вказаного рішення МГУ ДФС.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Федорової Тетяни Володимирівни - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 20 жовтня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Троян Н.М.

Твердохліб В.А.