Ухвала суду № 62222381, 24.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5593/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

24 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу від 24.03.2016 №334-ц, поновлення на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Наказом Генерального прокурора України від 24.03.2016 №334-ц ОСОБА_2 звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 9 та пп. 4 п. 5-1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Оскільки Законом України "Про прокуратуру" не передбачений порядок звільнення працівників у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в даному випадку застосуванню підлягають загальні норми Кодексу законів про працю України.

Згідно із приписами статті 51 Кодексу законів про працю України вбачається, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої та другої статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною третьою статті 492 Кодексу законів про працю України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З системного аналізу викладеного вбачається, що власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також довести до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

З матеріалів справи вбачається, що наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 № 55 шц та №56 шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України в результаті чого ліквідовано Головне управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України. Також, в центральному апараті Генеральної прокуратури України скорочено всього 1854 посади в тому числі посаду, яку обіймав позивач.

16.01.2016 позивача було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано вакантні посади (т. 2 а.с. 125-127).

Судом встановлено, що позивач надав згоду на переведення на посаду прокурора відділу впровадження, контролю та забезпечення якості роботи або прокурора відділу супроводження інформаційних систем управління інформаційних технологій Генеральної прокуратури України (т. 2 а.с.130), які містять резолюції про погодження переведення позивача.

Позивачем надано суду копії інших заяв про переведення його на вакантні посади проте, враховуючи, що таки заяви не містять докази отримання їх відповідачем, а відтак такі заяви не є належним доказами згоди позивача на переведення його на посади зазначені в заявах.

Не дивлячись на подачу позивачем заяви та надання згоди на переведення на вакантні посади, які запропоновано відповідачем, оскаржуваним наказом звільнено позивача із займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували те, що відповідач не мав можливості перевести позивача з його згоди на вакантну посаду.

Відповідно до частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, в тому числі, сімейним - при наявності двох і більше утриманців; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

З матеріалів особової справи позивача встановлено, що позивач безперервно працює в органах прокуратури з 2002 року, має на отриманні дружину та неповнолітню дитину, що є достатнім для надання переваги при скороченні чисельності працівників Генеральної прокуратури України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не було надано доказів неможливості переведення позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та/або доказів відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також, відповідачем не враховано переважне право позивача щодо залишення на роботі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, встановленого статтею 492 Кодексу законів про працю України, а тому наказ Генеральної прокуратури України від 24.03.2016 №334-ц є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Протиправність наказу від 24.03.2016 №334-ц прямо вказує на наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до довідки від 30.03.2016 № 18-647 вих.16 середньомісячна заробітна плата позивача становить 11 887,80 грн., середньоденна - 594, 39 грн.

Період вимушеного прогулу становить 97 робочих днів.

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 199, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя І.Л.Желтобрюх

суддя Я.С.Мамчур

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С