Постанова № 62222338, 17.10.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2016 р. Справа №917/517/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Івакіна В.О., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

позивача не зявився;

відповідача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 18.05.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат», м.Гадяч, Полтавська область, (вх.№1653П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року по справі №917/517/16,

за позовом Приватного акціонерного товариства «Технологія», м.Суми,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат», м.Гадяч, Полтавська область,

про стягнення 556649,32 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року Приватне акціонерне товариство «Технологія» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат», в якій просило стягнути з останнього на свою користь 589006,49 грн. за договором поставки №97 від 27.02.2015 року, з яких: 515129,29 грн. - сума основного боргу, 59922,57 грн. - пеня, 3704,18 грн. - 3% річних, 10250,45 грн. - інфляційні втрати.

28.04.2016 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у загальній сумі 581219,08 грн., у тому числі: сума основного боргу - 485129,29 грн., пені - 75614,73 грн., 3% річних - 5073,32 грн., інфляційних втрат - 15401,74 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

В подальшому, 24.05.2016 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. В поданій заяві позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» на користь Приватного акціонерного товариства «Технологія» грошові кошти у загальній сумі 556649,32 грн., у тому числі: сума основного боргу 435129,29 грн., пеня 85431,75 грн., 3% річних 5927,97 грн., інфляційні 30160,31 грн.

Суд першої інстанції прийняв вказану заяву позивача до розгляду та розглядав позовні вимоги в редакції даної заяви.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року по справі №917/517/16 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» на користь Приватного акціонерного товариства «Технологія» 435129,29 грн. основного боргу, 85431,75 грн. пені, 5927,97 грн. 3% річних та 22118,73 грн. інфляційних, 8229,12 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Повернуто Приватному акціонерному товариству «Технологія» з Державного бюджету України судовий збір в сумі 485,35 грн., сплачений за платіжним дорученням №2316 від 23.03.2016 року.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову ПрАТ «Технологія» відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що надані позивачем копії видаткових накладних, а також товарно-транспортних накладних, які містяться в матеріалах справи оформлені неналежним чином. Факт підпису документів повноважними представниками відповідача не перевірено і в документах не зазначено прізвища повноважних осіб. Скаржник вказує, що місцевий господарський суд не звернув уваги на порушення при складанні видаткових накладних та товарно-транспортних накладних приписів п. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Отже, на думку апелянта, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і що в силу приписів ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, апелянт зазначає, що в день прийняття оскаржуваного рішення позивач надав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, якою фактично змінено ціну позову. Заява про зміну розміру позовних вимог є тотожнім поняттям у розумінні норм процесуального права позовній заяві. Тобто, як вказує скаржник, в порушення норм процесуального права, судом першої інстанції не враховано, що заява про зменшення розміру позовних вимог по формі і змісту має узгоджуватися із ст. 54 Господарського процесуального кодексу України з долученням до неї документів, зазначених у ст. 57 Господарського процесуального кодексу України та з обовязковим направленням на адресу відповідача. Однак, така заява не була направлена відповідачу завчасно, що позбавило права останнього надати відзив та обґрунтований контррозрахунок.

11.07.2016 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6921), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

03.08.2016 року відповідач надав через канцелярію суду контррозрахунок штрафних санкцій за договором поставки №97 від 27.02.2015 року, який долучено до матеріалів справи.

Розгляд справи неодноразово відкладався, а в судовому засіданні 17.10.2016 року було оголошено перерву до 19.10.2016 року.

Представник позивача у судове засідання 19.10.2016 року не зявився, про причини не з'явлення суд не повідомив, про час та місце був належним чином повідомлений, що підтверджується підписом уповноваженого представника в листі повідомлені про оголошення перерви.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що позивач належним чином повідомлений, а також на те, що його явка в судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 17.10.2016 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

27.02.2015 року між Приватним акціонерним товариством «Технологія» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» (покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки №97, згідно якого постачальник зобов'язався поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення: пакети-вкладиші з комбінованих матеріалів в асортименті, надалі продукція, а покупець зобов'язався прийняти продукцію, сплатити її вартість на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Згідно пункту 1.2. договору поставка продукції здійснюється партіями на підставі заявок покупця для використання ним у власній виробничій діяльності.

Враховуючи значну імпортну складову, ціна продукції може погоджуватися сторонами в еквіваленті до іноземної валюти - євро. Погоджена ціна зазначається у Протоколі узгодження ціни Продукції (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).

До ціни продукції включено ПДВ, вартість тари (пакування), маркування, завантаження на транспортний засіб та інші витрати постачальника відповідно погоджених сторонами умов поставки продукції. Загальну вартість договору складає сумарна вартість продукції, яка булла поставлена покупцю протягом терміну дії договору (п. 2.4., п. 2.5. договору)

Відповідно до пункту 3.1. договору поставка продукції здійснюється за письмовою заявкою, скріпленою печаткою та підписом вповноваженої особи покупця, що надається постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку та/чи електронної пошти. У заявці покупець зазначає найменування, кількість, асортимент продукції, бажаний строк її поставки, а також за необхідності й іншу інформацію, необхідну для належного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором.

Згідно п.3.4. договору строк поставки замовленої партії продукції до 21 календарного дня, наступного за днем прийняття заявки до виконання, якщо сторонами не погоджено інше.

Відповідно до п. 3.9. договору право власності на продукцію та її тару (пакування) переходить від постачальника до покупця в момент фактичного отримання продукції покупцем та підписання уповноваженим представником покупця видаткових накладних.

У пункті 4.1. договору сторони погодили, що оплата продукції здійснюється покупцем у національній валюті шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дня поставки.

27.02.2015 року та 05.11.2015 року сторони погодили протокол узгодження ціни продукції №1 та протокол узгодження ціни продукції №2 (арк. с. 18-19).

Згідно з п. 9.2. договору поставки, він набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє по 31.12.2016 року, але в будь-якому випадку до повного завершення сторонами прийняття до виконання зобовязань.

Вказаний договір складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач вказує, що між ним та відповідачем у відповідності з умовами п.1.2. договору поставки були узгоджені умови поставки продукції загальною кількістю 28200 шт. вартістю 590922,00 грн. з ПДВ, що підтверджується письмовими заявками від 02.11.2015 pоку, 16.11.2015 року, 01.12.2015 року. Зазначена кількість продукції мала бути поставлена покупцю окремими партіями в період 45 - 49 тиждень 2015 року на умовах СРТ (Інкотермс 2010) склад перевізника за адресою: м.Овруч Житомирської області. Оплата продукції згідно протоколів узгодження ціни продукції має здійснюватися протягом 30 календарних днів з дати поставки партії продукції.

На виконання умов договору поставки №97 позивач 05.11.2015 року, 19.11.2015 року та 04.12.2015 року поставив відповідачу продукцію на загальну суму 590922,00 грн. Факт поставки позивачем і отримання відповідачем товару підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: підписаними між сторонами товарно-транспортними накладними №4416 від 05.11.2015 року, №4660 від 19.11.2015 року, №5021 від 04.12.2015 року; видатковими накладними РН-0004416 від 05.11.2015 року, РН-0004660 від 19.11.2015 року, РН-0005021 від 04.12.2015 року та довіреностями виданими відповідачем на отримання цінностей №1053 від 05.11.2015 року, №1097 від 18.11.2015 року, №1178 від 03.12.2015 року.

Однак, отримавши продукцію у власність від постачальника, покупець не розрахувався за нього в повному обсязі, в порядку та на умовах, визначених договором. Тобто, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленої за договором продукції здійснив частково, і за ним рахується заборгованість в сумі 435129,29 грн.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобовязання за договором поставки №97 від 27.02.2015 року і сплатив кошти за поставлений товар у повному обсязі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки №97 від 27.02.2015 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 435129,29 грн. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 6.4. договору поставки зазначено, що у разі порушення строків виконання грошових зобовязань покупець на вимогу постачальника зобовязаний виплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення.

На підставі вищевказаних норм права та умови договору поставки позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення 85431,75 грн. пені, нарахованої за період з 08.12.2015 року по 20.05.2016 року.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення 85300,67 грн. пені з відповідача на користь позивача, оскільки за підрахунками суду сума пені виявилася вищою ніж заявлена позивачем, а в суду відсутні повноваження для виходу за межі позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5927,97 грн. за період з 08.12.2015 року по 20.05.2016 року та 30160,31 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2015 року по квітень 2016 року.

Судом першої інстанції як судом апеляційної інстанції, при перевірці наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних враховано, що позивачем при проведенні нарахувань враховані здійснені відповідачем проплати, однак не враховані приписи пункту 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а саме, що моментом виконання грошового є дата зарахування коштів на рахунок кредитора.

Також при нарахуванні інфляційних позивачем не враховано, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року №14).

Із наданого розрахунку вбачається, що індекс інфляції за лютий 2016 року у позивача становить 0,00 тоді як за підрахунками суддів в даному місяці мала місце дефляція і борг зменшився.

Суд першої інстанції, встановив, що за перерахунком, здійсненим судом до стягнення підлягає 22118,73 грн. інфляційних.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що здійснений судом перерахунок інфляційних втрат є невірним та містить арифметичну помилку і до стягнення підлягає 22818,73 грн. інфляційних втрат.

Щодо стягнення 3% річних з відповідача на користь позивача у розмірі 5927,97 грн., колегія суддів погоджується в висновками суду першої інстанції щодо належності вказаної суми, і враховує той факт, що сума 3% річних за підрахунками суддів виявилася вищою ніж заявлена позивачем, а в суду відсутні повноваження для виходу за межі позовних вимог.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договором поставки №97 від 27.02.2015 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Доводи, які місяться в апеляційній скарзі спростовуються матеріалами справи, та є такими, що здійснені на довільному тлумачення норм права.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Технологія». У той час, місцевий господарський суд неповно зясував обставини, які мають значення для справи, що зумовило невірне визначення розміру позовних вимог в частині інфляційних втрат, що підлягають задоволенню, у звязку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення суми інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, п.4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року по справі №917/517/16 змінити в частині розміру стягнення інфляційних втрат.

Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року по справі №917/517/16 в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» (вул. Героїв Майдану, 82, офіс.204, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область,37300, ідентифікаційний код 36899405) на користь Приватного акціонерного товариства «Технологія» (проспект Курський, 147-А, м. Суми, Сумська область,40031, ідентифікаційний код 14022407) 435 129,29 грн. основного боргу, 85431,75 грн. пені, 5927,97 грн. 3% річних та 22818,73 грн. інфляційних, 8229,12 грн. витрат по сплаті судового збору».

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року по справі №917/517/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 24 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Медуниця О.Є.