Ухвала суду № 62222312, 20.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6257/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

20 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Мельничука В.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року за розглядом питання щодо закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року, ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича, за участю третьої особи- публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - третя особа, ПАТ «Дельта Банк») про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року закрито провадження в адміністративній справі № 826/6257/16 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування рішення.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді суду першої інстанції та направити для продовження розгляду.

Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 199 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що адміністративна справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, між ОСОБА_2 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сведбанк») укладено Кредитний договір від 28.08.2007 №2608/0807/71-013, відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредит у вигляді кредиту у розмірі 130 000,00 доларів США із терміном погашення 27.08.2027 та сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 12,5 % річних.

У забезпечення належного виконання зобов'язань за даним Кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки від 28.08.2007 за реєстраційним номером №кдз-4180, згідно умов якого в якості забезпечення АКБ «ТАС - «Комерцбанк» отримав в іпотеку м. Київ, вул. Якіра, буд. 20/2. Вказана квартира на праві власності належить позивачу - ОСОБА_2

Водночас, як вбачається з матеріалів справи між ПАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є «АТ «Омега Банк») та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги від 25.02.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстраційними номерами № №1306, 1307 (далі - Договір купівлі-продажу).

Згідно з умовами Договору купівлі-продажу, відповідно до якого АТ «Сведбанк» здійснив відступлення прав вимоги за Кредитним та забезпечувальним договорами до АТ «Дельта Банк.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вважає, що проведена відповідачем 14.06.2014 державна реєстрація права приватної власності на об'єкт нерухомого майна: за адресою: м. Київ, вул. Якіра, буд. 20/2 за ПАТ «Дельта Банк» є протиправною, та такою що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки здійснена через два роки після укладення договору купівлі-продажу прав вимоги, іншим нотаріусом, тобто не у відповідності до наданих повноважень.

Також, позивач стверджує, що приватний нотаріус в порушення діючих норм законодавства здійснив наступне відступлення всіх прав первісного кредитора та іпотекодержателя новому іпотекодержателю - ПАТ «Дельта Банк».

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як роз'яснює Вищий адміністративний суд України у Постанові пленуму від 20.05.2013 за № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів (далі - Постанова №8), за змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-1У юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне (н. 2 Постанови №8).

Згідно п. З постанови №8 вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті З КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

У п. 8 Постанови висвітлено безпосередньо питання підсудності спорів, які виникають під час державної реєстрації прав на нерухоме майно:

«За змістом стаггі 9 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус.

Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси.

Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».

Таким чином, адміністративний позов поданий до суду, до юрисдикції якого належить розглядати такі спори.

В ухвалі суде першої інстанції також, зазначено про наявність постанови Верховного суду України (від 14 червня 2016 року у справі №21-41а16), відповідно до якої такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

З даною позицією не можна оскільки, у справі №21-41а16 виявилось, що позивач обрав не вірний спосіб захисту.

Спірною виявилась не реєстраційна дія, а договір іпотеки, що містив застереження, що визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Так, судами в цій справі встановлено, що сторони за договором іпотеки від 23.11.2007 №70847 домовилися про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору шляхом викладення у договорі іпотеки розділу 5 "Застережень про задоволення вимог іпотекодержателя'Згідно з пунктом 5.2 договору іпотеки від 23.11.2007 №70847 позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку"; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" Так, в матеріалах справи відсутні докази оспорення договору про іпотеку від 23.11.2007 №70847 повністю або ж у частині розділу 5 "Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя'' (з Постанови ВАСУ від 25 листопада 2015 р. даній справі за №826/4858/15).

Так, як окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя укладений не був, Верховний суд України зазначив: «Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЩІК».

Тож зазначена судом позиція стосується договірних відносин, на відміну від даного спору.

В даній справі позивач не оспорює положення Договору іпотеки, порядок звернення стягнення на майно, положення договору купівлі-продажу прав вимоги, а оспорює саме реєстрацію змін до запису про обтяження, які були вчинені іншим нотаріусом, аніж той що посвідчував договір купівлі-продажу прав, без повного переліку документів, що необхідні для цього. Відповідач перереєстрував права Іпотекодержателя аж через 2 роки після нотаріального посвідчення договору за яким такий Іпотекодержатель змінився.

Окрім вище зазначеного, слід звернути увгу на те, що відступлення прав до ПАТ «Дельтабанк» було посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. 25.05.2012 року, тоді як 14 червня 2014 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріальний округу Ковальчуком Сергієм Павловичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №13778507.

Саме до Ковальчука С.П. як державного реєстратора пред'явлено позов, тож вказане твердження суду є результатом не з'ясування обставин справи, а вимоги позивача не мають відношення до договірних відносин.

В позовній заяві позивач не просив надати оцінку чи порушують положення договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2015 права позивача, не висував будь- яких вимог, що стосуються суті договірних відносин. Позивач просив надати оцінку діям державного реєстратора.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про не підсудність даних правовідносин адміністративному суду.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 160, 167, 195, 196, 199, 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задоволити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

(Повний текст виготовлено - 24 жовтня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Мельничук В.П.