Рішення № 62222080, 20.10.2016, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2016 р.Справа № 925/1144/16

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Прилад" до публічного акціонерного товариства "АЗОТ" про стягнення 28 182,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 28 182,10 грн., з них: 20 424,00 грн. основного боргу за товар, 5 530,80 грн. пені за прострочення виконання зобов'язань, 1 450,10 грн. інфляційних, 777,20 грн. як 3 % річних на підставі договору поставки №2015/04-08 від 13.05.2015, укладеного між сторонами.

В судове засідання позивач не з'явився, направленим електронною поштою клопотанням (а.с.35) просить розгляд справи проводи без участі його представника, позовні вимоги підтримує в повному обcязі.

Відповідач проти позову заперечує повністю та просить суд відмовити в його задоволенні, оскільки позовні вимоги позивач обґрунтовує договором, який не регулює спірні правовідносини.

Суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності представника позивача в порядку ст. 75 ГПК України.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі документи, судом було встановлено наступне:

У позовній заяві позивач вказав, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 2015/04-08 від 13 травня 2015 (а.с.11-13) укладеного між публічним акціонерним товариством "Азот" (Покупець) в особі директора по матеріально - технічному забезпеченню ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю "Еталон - Прилад", (Продавець) в особі директора ОСОБА_3

У відповідності до укладеного договору Продавець-позивач зобов'язався поставити та передати Покупцю-відповідачу, а Покупець - відповідач прийняти і оплатити товар, відповідно до таблиці, наведеної в п. 1.1. договору (мультиметр АРРА-107N). Загальна вартість двох одиниць товару становить 20 424,00 грн.

Покупець проводить оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця у вигляді 100 % оплати від суми Договору, що складає 20 424,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% 3 404,00 грн. на протязі 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання даного Договору на підставі видаткової накладної ( п. 2.2 договору).

Поставка здійснюється на умовах СІР- склад транспортного підприємства у м. Черкаси, у відповідності до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс-2010" ( п. 3.1 договору).

Строк поставки товару не більше 30 календарних днів, від дати підписання договору (п. 3.2. договору).

Відповідачем у запереченнях проти позову вказано, що первинні документи про фактичну поставку товару не підтверджують твердження позивача про те, що правовідносини сторін виникли саме на підставі договору від 13.05.2015 року.

Фактично товар відповідачем було поставлено з боку позивача за такими видатковими накладними:

- № РН-0000246 від 09 квітня 2015 року на суму 10 212,00 грн. ( а.с. 17);

- № РН-0000247 від 09 квітня 2015 року на суму 10 212,00 грн. ( а.с. 18),

та рахунками-фактурами:

- № СФ-0000432 від 31 березня 2015 ( а.с. 15),

- № СФ-0000431 від 31 березня 2015 ( а.с. 16).

Отже, товар поставлено позивачем ще до моменту укладення між сторонами договору № 2015/04-08 від 13.05.2015 року, що є доказом того, що даний договір не був підставою виникнення між сторонами правовідносин, за якими у відповідача виникає обов'язок оплатити товар.

У заяві від 27.09.2016 року № 135-09 (а.с. 33) на виконання вимог суду по ухвалі від 19.09.2016 року позивач вказав, що факт існування між сторонами відносин поставки підтверджується, зокрема, видатковими накладними з підписами та печатками відповідача про отримання товару. На договір № 2015/04-08 від 13.05.2015 року позивач вже не посилається.

З урахуванням обставин справи суд вважає, що між сторонами склалися договірні відносини, оформлені у спрощений спосіб, а не на підставі договору № 2015/04-08 від 13.05.2015 року.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що у позові слід відмовити повністю з мотивів, що позивач фактично заявив позов на підставі умов договору № 2015/04-08 від 13.05.2015 року, підстави позову через окрему заяву до суду не змінював, а тому суд не вправі задовольняти позов виходячи лише з факту самого по собі існування між сторонами договірних стосунків.

При цьому суд враховує роз'яснення п. 3.12. постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У відповідності до ст. 181 ГК України, за загальним правилом, господарські договори укладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).

Правочин згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (стаття 207 Цивільного кодексу України).

Укладену між сторонами угоду, існування якої підтверджується наявними у справі копіями рахунків-фактур та видатковими накладними, суд розцінює як договір поставки, який відповідає ст. 712 ЦК України якою передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Заперечень проти неотримання товару відповідач суду не надав. Також у справу не подано доказів існування між сторонами спору з приводу його якості та кількості.

За загальним правилом, право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару або передачі товаро - супровідних документів на нього.

Видатковими накладними, які оформлені між сторонами щодо отримання товару, не встановлено строк його оплати.

Як вказано вище, у відповідності до ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, зокрема і ст. 692 ЦК, яка знаходиться у розділі про угоду купівлі-продажу в ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" судам роз'яснено такий порядок застосування ч. 1 ст. 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу у співвідношенні з ч. 2 ст. 530 ЦК України. Зокрема, зазначено таке: відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Таким чином позивач не повинен був попередньо надсилати відповідачу вимогу про оплату товару в порядку ст. 530 ЦК України для встановлення строку оплати товару, оскільки зобов'язання провести розрахунок у відповідача виникло з моменту передачі йому товару на підставі ст. 692 ЦК України.

Оскільки після отримання товару за накладними відповідач не сплатив позивачу вартість товару, то до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 20 424,00 грн. основного боргу за товар по видаткових накладних № РН-0000246 від 09 квітня 2015 року на суму 10 212,00 грн. ( а.с. 17) та № РН-0000247 від 09 квітня 2015 року на суму 10 212,00 грн. (а.с. 18) . Строк виконання даного зобов'язання є таким, що настав.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 778,91 грн. за період з 20.05.1015 до 25.08.2016 та інфляційні втрати в сумі 1 450,10 грн. за період з червня 2015 року по липень 2016 року за прострочення розрахунків за товар.

Початок перебігу терміну прострочення розрахунків позивач розраховує починаючи з 20.05.2015 року на підставі п. 2.2. договору між сторонами, яким визначено, що товар оплачується відповідачем протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору. Такий обрахунок є правом позивача, хоча він міг почати розрахунок терміну прострочення оплати за товар, починаючи з дати його поставки.

В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, користуючись своїм правом, просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 778,91 грн. за період з 20.05.2015 до 25.08.2016 та інфляційні втрати в сумі 1 450,10 грн. за період з червня 2015 року по липень 2016 року за прострочення розрахунків за товар (а.с. 5).

Суд, перевіривши порядок нарахування позивачем 3% річних в сумі 777,20 грн. за відповідні періоди, встановив що після перерахунку з використанням програми Ліга-Закон належна сума 3 % річних становить 778,91 грн. (а.с. 5), однак позивач свої вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у бік збільшення не змінив, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 777,20 грн. як 3 % річних за період з 20.05.1015 до 25.08.2016 включно.

Суд перевіривши нарахування позивачем інфляційних в сумі 1 450,10 грн. за період з червня 2015 по липень 2016 року встановив, неправильність їх нарахування, після перерахунку з використанням програми Ліга-Закон належна сума інфляційних становить 1 473,08 грн. (а.с. 5), однак позивач свої вимоги в частині інфляційних втрат у бік збільшення не змінив, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 450,10 грн. інфляційних за період з червня 2015 року по липень 2016 року.

Доказів проведення розрахунку за цими платежами відповідач суду не надав.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню в сумі 5 530,80 грн. за період з 19.05.2015 по 19.11.2015 (а.с. 4-5).

Суд вважає, що позивач не має права на стягнення пені, виходячи з такого:

Як встановлено судом, між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб без складення його у формі єдиного письмового документу.

У відповідності до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно положень ст. 546,547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Між сторонами не існує письмового документу про досягнення домовленості щодо нарахування пені за прострочення оплати придбаного відповідачем товару за накладними № РН-0000246 від 09 квітня 2015 року на суму 10 212,00 грн. ( а.с. 17) та № РН-0000247 від 09 квітня 2015 року на суму 10 212,00 грн. (а.с. 18).

У відповідності до роз'яснення п. 1 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" - відповідно до ч.2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

У відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі викладеного, у задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені позивачу слід відмовити повністю через безпідставність її нарахування.

Позивач зібраними у справі доказами довів правомірність своїх позовних вимог про стягнення боргу та санкцій за прострочення розрахунків за товар. Належних і допустимих доказів на спростування доводів та розрахунків позивача відповідач суду не надав, докази проведення повного розрахунку за позовними вимогами у справі відсутні.

На підставі викладеного, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути лише 20 424,00 грн. основного боргу за товар, 1450,10 грн. інфляційних втрат та 777,20 грн. як 3% річних. В частині вимог про стягнення пені у позові слід відмовити повністю через безпідставність її нарахування.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 378,00 грн. судового збору повністю, оскільки спір виник з вини відповідача.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (ідентифікаційний код 00203826, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Прилад" (ідентифікаційний код 31342156, м. Харків, вул. Клочківська, 295) -- 20 424,00 грн. основного боргу за товар, 1450,10 грн. інфляційних втрат, 777,20 грн. як 3% річних та 1378,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

3. В частині стягнення пені у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 24 жовтня 2016 року

Суддя Н.М. Спаських