Постанова № 62222075, 19.10.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2016 р.Справа № 923/438/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Жекова В.І.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

Представники сторін в судове засідання не з'явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державної екологічної інспекції у Херсонській області

на рішення господарського суду Херсонської області від 25.08.2016 р.

у справі №923/438/16

за позовом Державної екологічної інспекції у Херсонській області

до дочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про стягнення 9918,42 грн.

ВСТАНОВИВ

У квітні 2016 Державна екологічна інспекція у Херсонській області звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом, в якому просила стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 9918,42 грн. збитків.

24 червня 2016 року позивач подав клопотання, в порядку ст. 24 ГПК України, в якому просив змінити первісного відповідача приватного підприємця ОСОБА_1 на належного відповідача - державне підприємство "Санаторій Гопри".

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 29.06.2016 здійснено заміну первісного відповідача приватного підприємця ОСОБА_1, належним відповідачем дочірнім підприємством "Санаторій "Гопри" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням господарського суду Херсонської області від 25.08.2016 (суддя Нікітенко С.В.) у задоволені позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції посилаючись на приписи ст. 173, п.1 ч.1 ст. 174, п.3 ч.1 ст. 153 Господарського кодексу України, ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", п.3.1 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного №171 від 27.10.1997 зазначив, що із протоколу вимірювань показників складу та властивостей проб ґрунтів № 13-13 від 21.05.2013 вбачається, що у відібраних пробах гранту знайдена ціла низка хімічних елементів та сполук, що віднесені до різних класів небезпечності відходів, однак, як зазначає місцевий господарський суд, з акту дотримання вимог природоохоронного законодавства №13-13, складеного Державною екологічною інспекцією в Херсонській області 24-29.04.2013 вбачається, що стічним водам не присвоєно класу небезпечності, а тому, на думку суду не можна вважати, що всі вищезазначені хімічні елементи та сполуки, що містяться згідно протоколу від № 13-13 від 21.05.2013 у ґрунті, знаходилися у стічних водах, відповідно, передчасним є висновок про те, що поява хімічних елементів та сполук у ґрунті сталася внаслідок залиття стічними водами.

Місцевий господарський суд також зазначив, що відбір зразків стічних вод та їх дослідження на вміст хімічних елементів здійснено не було. З огляду на що судом твердження позивача про те, що забруднення ґрунту є наслідком розлиття стічних, тобто є причинно-наслідковий зв'язок між розлиттям стічних вод, і як наслідок забруднення ґрунту, визнано безпідставними.

Крім того, пославшись на п.5, абз.2 п.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" № 02-5/215 від 01.04.1994, ст. 1166, ч.1 ст. 1172 Цивільного Кодексу України, п.1.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.06.2001, ст. 14 Кодексу про адміністративні правопорушення господарський суд Херсонської області зазначив, що позивачем не було надано доказів, які б підтверджували, що відповідального працівника відповідача (згідно ст.14 КпАП, посадову особу дочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця") було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про охорону земель, а саме, п."в" ст. 211 Земельного кодексу України. Місцевий суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачем не було подано докази, які свідчать про наявність всіх необхідних елементів для притягнення відповідача до відповідальності за заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, зокрема, відсутні докази, що свідчать про наявність причинного зв'язку між правопорушенням та шкодою завданою навколишньому природному середовищу, з огляду на що суд зазначив, що не вбачає правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності за порушення п."в" ч.1 ст. 211 Земельного кодексу України.

До того ж, судом першої інстанції відхилено посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на положення ст.ст. 20, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.ст. 38, 60, 65 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст.ст. 35, 45, 56 Закону України "Про охорону земель", оскільки, на думку суду першої інстанції, позивачем в першу чергу не доведено тих обставин, що забруднення ґрунту є наслідком розлиття стічних вод, тобто є причинно-наслідковий зв'язок між розлиттям стічних вод, а також відсутні докази, що свідчать про наявність причинного зв'язку між правопорушенням та шкодою завданою навколишньому природному середовищу.

Не погоджуючись із даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернулась Державна екологічна інспекція у Херсонській області з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 25.08.16 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги Державної екологічної інспекції у Херсонській області до Дочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення поставлено судом з порушеннями норм матеріального та процесуального права є такими, що не відповідає вимогам ст.ст.8, 13, 19, 66 Конституції України, ст.ст.38, 41, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», вимогам ст.4 ГПК України, розясненням Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/422 "Про судове рішення" та приписам унормованим Розясненнями Вищого Арбітражного Суду України №02-5/744 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» та статтям 37, 38 та 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Так, апелянт зазначає, що підставою позову є порушення режиму природно-заповідного Фонду, повязаного з забрудненням земельної ділянки, а не саме забруднення земельної ділянки, на думку скаржника, ці два природних ресурси регулюються різними законодавчими актами.

Так, за твердженням апелянта, в акті перевірки від 24-30.04.13 №03-15/98 чітко зафіксовано, що в ході натурної перевірки встановлено факт забруднення земельної ділянки на території ДП «Санаторій «Гопри» стічними водами. Забруднена земельна ділянка відноситься до природно - заповідного фонду - парка памятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «парк санаторію «Гопри». Парк по периметру санаторію огороджено парканом.

Як зазначає апелянт, режим використання обєктів природно-заповідного встановлюється Законом України «Про природно-заповідний фонд», преамбулою якого проголошено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

За твердженням скаржника, заборона будь-якої діяльності, яка може негативно вплинути на природно-заповідний фонд (в тому числі будь-яке засмічення та забруднення території) на території парка памятки мистецтва місцевого значення «Парк санаторію «Гопри» передбачено і абзацом 2 п. 3.1 Положення Про парк памятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Парк санаторію «Гопри» затвердженого начальником Державного управління охорони навколишнього природной середовища 14.12.2012 та п. 2 розділу «Заповідний режим» охоронного зобовязання від 22.01.13 №122.

Апелянт відзначає, що у вказаних документах (Положенні та Охоронному зобовязані) зафіксовано, що заборонено будь-яке забруднення або засмічення землі. Тобто, на думку скаржника, відсутнє формулювання «заборонено або будь яке забруднення землі сама діями ДП «санаторій Гопри»», а отже, скаржник вважає, що відповідно до с. 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд» та Охоронного зобовязання №122 ДП «Санаторій Гопри» несе відповідальність за забруднення землі, навіть якщо таке забруднення сталося не з його вини.

Державна екологічна інспекція у Херсонській області відзначає, що ст. 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд» встановлено, що на території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. Як зазначає апелянт, ДП «Санаторій Гопри» таке зобовязання на себе взяв, про що свідчить Охоронне зобовязання №122 від 22.01.2013 року в якому зафіксовано, що ДП «Санаторій «Гопри» бере під охорону названий обєкт (площею 18 га) і зобовязується зберігати та дотримувати екологічних вимог при використанні природних ресурсів зі ст. 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Таким чином, апелянт вважає, що б не сталося на території парка памятки, якщо керівництво ДП «Санаторій «Гопри» не виявить порушника, відповідальність за недодержання режиму зберігання та охорони такої території буде нести ДП «Санаторій «Гопри», а вже в порядку регресу він має право звернутися до особи, яка вчинила таке порушення або його допустила.

А тому, за твердженням апелянта саме недодержання режиму зберігання та охорони парка памятки є предметом позову, а не забруднення земельної ділянки.

Щодо вини, скаржник відзначає, що вина може бути у формі умислу та необережності (ст. 22 КК України). На думку скаржника, ДП «Санаторій «Гопри» не умисно не додержало режим території ПЗФ, а з необережності, або з халатності працюючих в ньому осіб, які неналежним чином здійснювали охорону обєкту ПЗФ. Також, за твердженням апелянта, правопорушення вчиняється шляхом дії та бездіяльності, в даному випадку це бездіяльність осіб, щодо охорони території ПЗФ. Щодо причинно-наслідкового звязку - необережність, вчинена шляхом бездіяльності щодо здійснення охорони території обєкту ПЗФ потягла за собою забруднення території та Держекоінспекцією нараховано шкоду, саме за невжиття (попередження) ДП «Санаторій Гопри» природно-заповідного режиму парка памятки садово-паркового мистецтва.

Таким чином, апелянт вважає, що у судовому рішенні необґрунтовано застосовано, норми ст. 1166 ЦК України та Розяснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із відшкодуванням шкоди». № 02-5/215 від 01.04.1994 р., натомість судом не враховано норми, ст.ст., 7, 37, 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд» та розяснення Вищого Арбітражного Суду України №02-5/744 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища».

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.09.2016 апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Херсонській області прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.

03.10.2016 Одеським апеляційним господарським судом отримано заперечення на апеляційну скаргу від ДП "Санаторій Гопри" в яких останнє просить апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Херсонській області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 25.08.2016 року по справі №923/438/16 без змін.

У судове засідання від 19.10.2016 представники сторін не зявились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 28.09.2016, яке було вручено Державній екологічній інспекції у Херсонській області 30.09.2016 та дочірньому підприємству "Санаторій "Гопри" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 06.10.2016.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної екологічної інспекції у Херсонській області не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі листа ДП "Санаторій Гопри" від 05.04.2013 № 01-06/97, в якому йдеться мова про те, що на території земель оздоровниці в районі харчового блоку з боку межової зони ПП ОСОБА_1 (м. Гола Пристань, вул. Леніна - кафе "Хороший") відбувається розтікання розливних вод, державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області у період з 24 квітня 2013 року по 29 квітня 2013 року, відповідно до пункту "а" Закону України "Про охорону навколишнього природнього середовища" та Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" здійснено державний нагляд дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині охорони земель дочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в районі харчового блоку, з боку межової зони приватного підприємства ОСОБА_1 (м. Гола Пристань, вул. Леніна - кафе "Хороший").

За результатами перевірки від 24-29.04.2013 року встановлено, що на земельній ділянці за адресою: м. Гола Пристань, вул. Леніна, 72, яка належить ОСОБА_1, фактично функціонує кафе "Хороший", що суперечить цільовому призначенню земельної ділянки. Зазначену земельну ділянку, згідно п. 1 Рішення ради ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 31.10.2002 № Р2-ІІ.4ю.1. дозволено продати за конкурсом з майна, яке перебуває на балансі санаторію "Гопри" - філії Миколаївського дочірнього підприємства ЗАТ.

Державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області виявлено факт забруднення земельної ділянки на території ДП "Санаторій "Гопри" стічними водами вздовж стіни забору магазину-кафе "Хороший" (у північному напрямку), забруднену земельну ділянку розмірами 4,8 на 8,7 метри (загальною площею 41,76 м.кв.).

Відділом інструментально-лабораторного контролю відібрано зразки ґрунту забруднених земельних ділянках та відповідно до протоколу вимірювань показників складу та властивостей ґрунту вміст амонію (обмінного) в перерахунку на азот амонійний, аніонних поверхнево-активних речовин (АПАР), залізо (рухомі форми), нітрати, фосфор (рухомі форми), хлориди (водна витяжка) перевищує гранично-допустиму та фонову концентрацію, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 24-29.04.2013 №13-13 та протоколом вимірювань показників складу властивостей ґрунту від 21.05.2013 №13-13.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що земельна ділянка на якій виявлено забруднення є парком пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк санаторію "Гопри" та пославшись на приписи ст.ст. 7, 38, 60 закону України «Про природно-заповідний фонд» зазначив, що відповідач порушуючи вимоги природоохоронного законодавства, які виразились у забрудненні земельної ділянки, заподіяв державі збитків на суму 9918,42 грн., що розрахована на підставі Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного №171 від 27.10.1997.

Позивач зазначив, що відповідачем в добровільному порядку суму збитків у розмірі 9918,42 грн., заподіяних державі внаслідок забруднення земельної ділянки не відшкодовано, що й стало підставою для звернення з позовом до суду.

Місцевим господарським судом позовні вимоги Державної екологічної інспекції у Херсонській області визнано необґрунтованими та відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог Державної екологічної інспекції у Херсонській області, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 22 ЦК України під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Тобто, з урахуванням вище приведених положень, необхідними умовами для стягнення збитків є підтверджена належними доказами наявність певного розміру шкоди; підтверджена належними доказами протиправна поведінка заподіювача шкоди; засвідчений належними доказами факт того, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача шкоди є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки; докази, що засвідчують наявність ознак вини заподіювача шкоди.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що предметом доказування у справі про стягнення збитків є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; б) порушенні норм екологічної безпеки; в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку; г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи; д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів; з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; и) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища; і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам; й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України; л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення; м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я; н) порушенні природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами. Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідності до п.3.1 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного №171 від 27.10.1997, землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх гранично допустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення).

Колегія суддів відзначає, що звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивачем підставою позову було визначено саме стягнення збитків заподіяних державі забрудненням земельної ділянки.

Так, матеріали справи, зокрема, протокол вимірювань показників складу та властивостей проб ґрунтів від 21.05.2013 р. №13-13 свідчать про те, що на території ДП "Санаторій "Гопри" вздовж стіни забору магазину-кафе "Хороший" (у північному напрямку) вміст амонію (обмінного) в перерахунку на азот амонійний, аніонних поверхнево-активних речовин (АПАР), залізо (рухомі форми), нітрати, фосфор (рухомі форми), хлориди (водна витяжка) перевищує гранично-допустиму та фонову концентрацію.

Разом з цим, судова колегія відзначає, що за змістом п.5 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" № 02-5/215 від 01.04.1994, підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 ЦК України застосовують при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідності до ст. 1166 Цивільного Кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка її завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи, б) наявність шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, г) вина заподіювача шкоди.

Згідно з п.1.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.06.2001р., розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

Відповідно до абз.2 п.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" № 02-5/215 від 01.04.1994, позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. Водночас, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди (абз.5 п.6 вказаного Роз'яснення).

Частиною ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Разом з цим, судова колегія відзначає, що жодними з наявних у матеріалах справи доказами не встановлено особу винну у скоєнні правопорушення, зокрема, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вини відповідача у забрудненні земельної ділянки.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, саме відповідач звернувся до позивача з листом від 05.04.2013 №01-06/97, в якому зазначив, що на території земель оздоровниці в районі харчового блоку з боку межової зони ПП ОСОБА_1 (м. Гола Пристань, вул. Леніна - кафе "Хороший") відбувається розтікання розливних вод.

Отже, враховуючи те, що саме відповідачем було здійснено заходи щодо попередження забруднення земельної ділянки шляхом повідомлення позивача про розтікання розливних вод на території дочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", а позивачем та матеріалами справи не встановлено особу, винну у здійсненні порушення, а саме розтіканні розливних вод, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову та притягнення відповідача до відповідальності за завдання шкоди.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що предметом позову є недодержання режиму зберігання та охорони парку-памятки, а не забруднення земельної ділянки, оскільки, як вбачається з позовної заяви, Акту перевірки дотримання природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, позивач просив притягнути до відповідальності відповідача саме за заподіяння державі збитків заблудженням земельної ділянки.

До того ж, судова колегія відзначає, що розмір збитків, які просив стягнути позивач було розраховано на підставі Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного №171 від 27.10.1997.

Разом з цим, розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст.65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Так, такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду внаслідок самовільного використання земель, зняття ґрунтового покриття, забруднення та засмічення їх територій встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №541 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд".

На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що наведені в апеляційній скарзі порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду в частині розгляду та відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Отже, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Херсонської області від 25.08.2016 у справі №923/438/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Жеков В.І.