Рішення № 62221181, 21.10.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8343/16-ц

2/357/3360/16

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дмитренко А. М. ,

при секретарі Боженко Т. В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом Білоцерківської міської ради Київської області до ОСОБА_1, 3-я особа: Державна інспекція сільського господарства у Київській області, про знесення самочинного будівництва,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 01.02.2010 року між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1189 га по провулку Річковий перший,13-б в м. Білій Церкві, умовами якого визначено мету та функціональне використання земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови; незабудовані та інші відкриті землі /для ведення садівництва/, договором встановлені обмеження /обтяження/ щодо використання земельної ділянки, зокрема будь-яке будівництво на даній земельній ділянці забороняється, термін договору оренди закінчився 24.03.2015 року. 27.08.2015 року державним інспектором сільського господарства у Київській області була проведена перевірка з питання дотримання вимог земельного законодавства ОСОБА_1, про що складено відповідний акт № 04-19/67, при здійсненні перевірки встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1189 га по пров. Річковому першому,13-б відсутнє закладення та вирощування саду, ділянку огороджено капітальним гранітним парканом, а також загороджений прохід загального користування до р. Рось орієнтовною площею 0,0298 га зі сторони провулку Річкового першого та металевими воротами зі сторони р. Рось, правовстановлюючих документів на використання земельної ділянки орієнтовною площею 0,0298 га ОСОБА_1 не надала, а тому за результатами перевірки було зроблено висновок, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,1189 га за вказаною вище адресою без відповідних правовстановлюючих документів, що є порушенням вимог діючого земельного законодавства. Земельна ділянка площею 0,0298 га, яка розташована між жилими будинками № 15, № 13-б, № 11 по пров. Річковому першому відноситься до земель комунальної власності, а також використовується як проїзд загального користування. Білоцерківській міській раді, як власнику та розпоряднику землями на території міста Біла Церква, від жителів пров. Річковий перший надходили неодноразові звернення із відомостями про зведення гранітного паркану та встановлення металевих воріт зі сторони р. Рось ОСОБА_1, що перешкоджає Білоцерківській міській раді користуватися належним майном та забезпечити реалізацію права використовувати землі загального користування, а саме: проїзд до р. Рось жителями м. Біла Церква. На підставі ст.376 ЦК України Білоцерківська міська рада як орган місцевого самоврядування просить суд знести самочинно збудований гранітний паркан, який розміщений на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз домоволодіння по вулиці Річковій,40 та між будинками № 11 та № 13-б по провулку Річковому першому в місті Білій Церкві, та металеві ворота, які встановлені на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз домоволодіння по вулиці Річковій,40 та між будинками № 11 та № 13-б по провулку Річковому першому в місті Білій Церкві, зі сторони р. Рось.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнала та пояснила, що вона з 1990 року проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, нею приватизовано частину земельної ділянки площею 0,0624 га за вказаною адресою, земельна ділянка площею 0,1189 га перебуває в її користуванні на підставі договору оренди, у 2012 році її сімя з метою запобігання доступу сторонніх осіб на земельну ділянку, замінивши раніше встановлену металеву сітку, встановила зі сторони р. Рось та сусіда ОСОБА_2 металево-камяну огорожу, яка належить їй на праві власності і зазначена в технічному паспорті МБТІ під номером 10-11; між домоволодіннями № 13-б та № 11 огорожу встановив сусід ОСОБА_3 на земельній ділянці, якою він користується з 1962 року по даний час, нижче в бік р. Рось побудована камяна огорожа буд. № 40 по вул. Річковій, інших огорож, які б належали їй, тут немає, як не існує і встановлених нею металевих воріт. Позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження здійснення саме ОСОБА_1 самочинного будівництва гранітного паркану та металевих воріт, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнала та додатково пояснила, що для будівництва парканів та воріт не потрібно відповідних дозволів або затвердження проектів, ст.376 ЦК України, на яку посилається позивач, не може бути в даному випадку підставою для звернення до суду органу місцевого самоврядування, крім того, позивачем не надано безспірних та належних доказів того, що вказані в позові паркан та металеві ворота зведені саме ОСОБА_1

Представник 3-ї особи в судове засідання не зявився, про час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді даної справи, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Так, по справі встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником житлового будинку по провулку Річковий перший,13-б в м. Білій Церкві та власником земельної ділянки площею 0,0624 га за вказаною адресою, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.

Наведене стверджується копією технічного паспорта МБТІ на садибний /індивідуальний/ житловий будинок /а.с.49-51/, ці обставини встановлені в рішенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2016 року по справі № 357/14115/15-ц 2/357/172/16, яке набрало законної сили відповідно до ухвали апеляційного суду Київської області від 19.10.2016 року /а.с.65-67, 75/.

01.02.2010 року між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,1189 га за вказаною вище адресою терміном на 5 років, що слідує з копії цього договору /а.с.8-9/.

З матеріалів справи також вбачається, що у грудні 2013 року до закінчення строку дії договору оренди ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківської міської ради з проханням про передачу їй у власність вказаної земельної ділянки, однак Білоцерківською міською радою неодноразово виносилися рішення про відмову в цьому з посиланням на невиконання вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням, які були визнані Білоцерківським міськрайонним судом Київської області незаконними, також 25.06.2015 року Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 1503-76-VI про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у постійне користування відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту.

Це рішення визнано нечинним та скасоване згідно постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.04.2016 року по справі № 357/16840/15-а 2-а/357/20/16, яка набрала законної сили відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 року.

Все наведене стверджується копіями вказаних судових рішень /а.с.54-59/.

Судами під час розгляду цієї справи було встановлено, що ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,1189 га використовується за цільовим призначенням, а Білоцерківською міською радою порушено строк розгляду заяви про поновлення договору оренди землі згідно вимог діючого законодавства.

Отже, по даний час ОСОБА_1 продовжує користуватися даною земельною ділянкою, договір оренди землі № 01 від 01.02.2010 року вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

До цих висновків прийшов Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 13.07.2016 року, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції від 07.04.2016 року, на що вказано вище.

А тому посилання позивача на те, що ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 0,1189 га по провулку Річковий перший,13-б в м. Білій Церкві без відповідних правових підстав з порушенням вимог діючого законодавства є необґрунтованими, оскільки за ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звертаючись до суду з даним позовом Білоцерківська міська рада як орган місцевого самоврядування посилається на те, що відповідачкою ОСОБА_1 самочинно збудовано гранітний паркан, який розміщений на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз домоволодіння по вулиці Річковій,40 та між будинками № 11 та № 13-б по провулку Річковому першому в місті Білій Церкві, та металеві ворота, які встановлені на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз домоволодіння по вулиці Річковій,40 та між будинками № 11 та № 13-б по провулку Річковому першому в місті Білій Церкві, зі сторони р. Рось, що перешкоджає Білоцерківській міській раді користуватися належним майном та забезпечити реалізацію права використовувати землі загального користування, а саме: проїзд до р. Рось жителями м. Біла Церква.

А тому Білоцерківська міська рада просить суд знести самочинно збудовані споруди.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що між домоволодіннями 13-б та № 11 огорожу встановив сусід ОСОБА_3 на земельній ділянці, якою він користується з 1962 року по даний час, нижче в бік р. Рось побудована камяна огорожа буд. № 40 по вул. Річковій, інших огорож, які б належали їй, тут немає, як не існує і встановлених нею металевих воріт.

Але суд в даному випадку виходить з наступного.

Так, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області розглядався позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, 3-я особа: Білоцерківська міська рада Київської області, про усунення перешкод в користуванні власністю, відповідно до рішення суду по даній справі від 14.07.2016 року позов було задоволено частково, усунуто перешкоди ОСОБА_4 у користуванні 1/4 часткою жилого будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1, та земельною ділянкою площею 0,01 га, кадастровий номер 3210300000:03:021:0062, призначеною для будівництва індивідуального гаража, розташованою за адресою АДРЕСА_1, шляхом зобовязання ОСОБА_1 знести \ демонтувати\: камяну огорожу, яка розміщена на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, та проходить повз домоволодіння по вул..Річковій, 40, та між будинками 11 та 13-б по провулку Річковому першому в м. Біла Церква; металеві ворота, які встановлені на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, що проходить повз домоволодіння по вул. Річковій, 40, та між будинками 11 та 13-б по провулку Річковому першому в м. Біла Церква, зі сторони р. Рось; в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено; при цьому суд прийшов до висновку, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт незаконного зведення ОСОБА_1 на земельній ділянці загального користування камяного паркану та металевих воріт, які загороджують вільний прохід \ проїзд\ з вулиці Річкової до річки Рось. При цьому порушуються права позивачки ОСОБА_4 на вільне користування своєю власністю, оскільки остання не має доступу до своєї частини житлового будинку та земельної ділянки, яку має використовувати для будівництва гаража, безпосередньо через земельну ділянку загального користування, що слідує з копії даного рішення суду, яке набрало законної сили, на що вже було вказано вище в рішенні.

Виходячи з положень ч.3 ст.61 ЦПК України наведені обставини не потребують доказування в цьому судовому засіданні.

Білоцерківська міська рада порушує питання про знесення тієї самої огорожі та металевих воріт, спір щодо яких судом вже був вирішений за позовом ОСОБА_4.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З огляду на наведене, відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування вправі заявити позов про проведення відповідної перебудови самочинного будівництва, разом із тим такий позов не є єдино можливим способом вирішення питання щодо самочинного будівництва, до того ж застосовується лише в разі істотного відхилення від проекту, істотного порушення будівельних норм і правил, але при наявності можливості проведення перебудови та згоди самої особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Законодавством України визначено, що об'єктом нерухомого майна є земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов'язані та переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна (Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Національний стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»).

Звертаючись із позовом про знесення будівель, органи державної влади чи місцевого самоврядування повинні довести, виходячи з положень ч. 7 ст. 376 ЦК України: факт істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; істотного порушення будівельних норм і правил; факт неможливості проведення перебудови чи відмови особи, що здійснила самочинне будівництво, провести перебудову. (Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України, яка проілюстрована в ухвалі Судової палати у цивільних справах від 20.01.2010 р. у справі № 6-20378/09, в якій чітко зазначено, що відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування вправі заявити позов про проведення відповідної перебудови самочинного будівництва; разом із тим, такий позов не є єдино можливим способом вирішення питання щодо самочинного будівництва, до того ж, застосовується лише в разі істотного відхилення від проекту, істотного порушення будівельних норм і правил, але при наявності можливості проведення перебудови і згоди самої особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Відповідно до змін до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики від 24 травня 2001 року №127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773, зміни затверджені наказом Мінрегіону № 404 від 9 серпня 2012 року і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2012 року за №1538/21850, не належать до самочинного будівництва господарські будівлі, до яких належить і паркан /ворота/.

Згідно з п. 3.19* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про планування і забудову територій».

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить в тому числі і підготовка та подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Положеннями статей 20, 22 Закону України «Про планування і забудову територій», визначено, що державні будівельні норми щодо планування і забудови та іншого використання територій розробляє та затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади з питань, які належать до їх повноважень. Для сіл, селищ, міст відповідні ради можуть розробляти місцеві правила забудови. Місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами.

Відповідно до п. 2 та табл. 2 Будівельних норм (БН) 441-72, допускається улаштування огорожі «висотою не вище 1,6-2 метрів із стальної сітки або залізобетонна гратна. При цьому розробка і погодження з державними органами проектів огорож індивідуальних забудовників не вимагається.

Відповідно до ст. 27, 28, 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», також не передбачена обов'язковість проектування чи отримання дозволу на улаштування огорожі індивідуальних забудовників.

Отже у відповідності до наведених правил, розробка проекту і надання дозволу на зведення огорожі, воріт законодавством не вимагається.

На це було вказано і в листі Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.05.2011 року на звернення ОСОБА_1 /а.с.63/.

Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства 24.06.2011 № 91, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 830/19568, господарські (присадибні) споруди земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій, до яких належать колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо.

Об'єкти нерухомого майна мають бути капітального типу (ст. 5 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»/, а не тимчасовими.

За положеннями ч.4 статті 5 вказаного Закону, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі звязку, залізничні колії.

Враховуючи норми ст.ст. 186, 380, 381 ЦК, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол тощо), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами.

В Інструкції з бухгалтерського обліку необоротних активів бюджетних установ, затвердженій наказом Державного казначейства України від 17 липня 2000 р. № 64, зазначено, що надвірні приміщення, огорожі та інші надвірні споруди, що обслуговують будівлю (сарай, паркан, колодязь), становлять разом з нею один інвентарний об'єкт.

Як розяснено в п.5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2002 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України /про правовий режим самочинного будівництва/», відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Відповідно до положень статті 38 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Як встановлено судом, постановою адміністративної комісії виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 11.05.2011 року ОСОБА_1 було піддано адміністративному стягненню на підставі ст..152 КУпАП - здійснення будівництва капітального гранітного паркану, але постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 09.06.2011 рокувказану постанову по справі про адміністративне правопорушення скасовано /а.с.52/; протягом усього цього часу ОСОБА_1 не було видано жодного припису уповноваженим органом щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, таких доказів суду надано не було, як не надано доказів і того, які саме будівельні норми і правила порушила відповідач.

Позивачем при зверненні до суду правовою підставою позову обрано ст.376 ЦК України, тоді як паркан та ворота, які просить знести позивач, не є нерухомим майном в розумінні положень ч.7 цієї статті, для будівництва яких необхідний відповідний проект або дозвіл, тобто, правові підстави для звернення до суду в даному випадку органу місцевого самоврядування згідно ст..376 ЦК України відсутні.

Згідно листа відділу Держгеокадастру у м. Білій Церкві від 04.01.2016 року /а.с.20/, земельна ділянка між домоволодіннями № 13-б та № 11 та між домоволодіннями № 13-б і № 15 по провулку 1-му Річковому, відноситься до земель комунальної власності територіальної громади Білоцерківської міської ради.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить в т.ч.: розпорядження землями територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

В ст.152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки.

Так, відповідно до положень цієї статті, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Способи захисту цивільних прав передбачені також ст.16 ЦК України.

За ст..212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Представники позивача вказували на те, що відповідачкою самовільно зайнято земельну ділянку орієнтовною площею 0,0298 га, на якій розміщені паркан та металеві ворота.

Але звертаючись з позовом про знесення паркану та воріт, позивачем обрано не належний спосіб захисту порушеного права, який не узгоджується з нормами діючого законодавства та встановленими по справі обставинами.

А тому даний позов є необґрунтованим, тоді як за приписами ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Керуючись ст.ст. 16, 186, 376, 380, 381 ЦК України, ст.ст. 12, 152, 212 ЗК України, Законами України «Про планування і забудову територій», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Білоцерківської міської ради Київської області-відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя ОСОБА_5