Рішення № 62219930, 20.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016Справа № 910/16213/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» (далі Товариство) до Державної служби статистики України (далі Служба) про стягнення 2 790 603,59 грн.

за участі представників:

позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 15 грудня 2015 року № б/н,

відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 11 січня 2016 року № 21-33/4-16,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2016 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2014 року в справі № 910/3600/14, яке набрало законної сили, стягнуто зі Служби на його користь вартість поставленої продукції за договором від 3 вересня 2012 року № 93 в розмірі 38 145 294,30 грн., 4 890 457,01 грн. пені, три проценти річних у розмірі 1 798 191,85 грн. та 456 917,05 грн. інфляційних втрат. Оскільки Служба вартість цієї продукції в повному обсязі так і не сплатила, Товариство, посилаючись на статті 526, 610, 611 та 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), просило суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 665739,25 грн. та 2 124 864,34 грн. інфляційних втрат, нарахованих на залишок основної суму боргу, що підлягала стягненню за вищевказаним рішенням суду, з 1 грудня 2015 року по 30 червня 2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 вересня 2016 року порушено провадження в справі № 910/16213/16. Розгляд даної справи призначено судом на 29 вересня 2016 року.

У судовому засіданні 29 вересня 2016 року судом оголошено перерву до 20 жовтня 2016 року.

До початку даного судового засідання 20 жовтня 2016 року через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Товариства надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 653 351,56 грн. та 2 078 346,67 грн. інфляційних втрат. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Під час судового засідання 20 жовтня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19 жовтня 2016 року.

Представник відповідача в судових засіданнях просив здійснити перерахунок заявлених позивачем до стягнення компенсаційних виплат, посилаючись на обставини та факти, викладені у відзиві на позовну заяву від 28 вересня 2016 року, та залучити до участі в справі Державну казначейську службу України.

Згідно статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обовязки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що рішення з даного господарського спору не може вплинути на права чи обовязки Державної казначейської служби України, правові підстави для залучення до участі в розгляді справи в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вищезазначеного державного органу, відсутні, у звязку з чим у задоволенні даного клопотання слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

3 вересня 2012 року між сторонами було укладено договір № 93, за умовами якого Товариство зобовязалося в 2012 році виготовити та поставити Службі переписний інструментарій для Всеукраїнського перепису населення (далі продукцію), а остання прийняти та оплатити його вартість.

Оскільки Служба в установлений угодою строк оплату отриманої продукції повністю не здійснила, Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2014 року в справі № 910/3600/14 позов Товариства задоволено та стягнуто зі Служби основний борг у розмірі 38 145 294,30 грн., 4 890 457,01 грн. пені, три проценти річних у розмірі 1 798 191,85 грн. та 456 917,05 грн. інфляційних втрат.

На виконання вказаного рішення господарським судом видано наказ № 910/3600/14 від 12 травня 2014 року.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі позивачем в іншій).

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції.

Отже судові рішення, прийняті в справі № 910/3600/14, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Із матеріалів даної справи вбачається, що за вказаним рішенням суду Державною казначейською службою України було списано з рахунків Служби в порядку безспірного списання суму коштів у розмірі 1 561 928,00 грн., а саме: 24 грудня 2015 року 116 884,00 грн., 28 грудня 2015 року 139 444,00 грн. та 24 березня 2016 року 1 305 600,00 грн.

Також між сторонами було підписано та скріплено їх печатками акт звіряння розрахунків за договором від 3 вересня 2012 року № 93 станом на 1 вересня 2016 року, відповідно до якого заборгованість відповідача склала 36 583 366,30 грн.

Оскільки Служба заборгованість в повному обсязі так і не погасила, Товариство просило стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19 жовтня 2016 року) три проценти річних у розмірі 653 351,56 грн. та 2 078 346,67 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму залишку основного боргу в розмірі 36 583 366,30 грн. з 1 грудня 2015 року по 30 червня 2016 року.

У своєму відзиві на позов Служба посилалась на дефіцит затверджених бюджетних видатків на 2016 рік, проте суд зазначає, що наведене не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція міститься в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13 липня 2012 року № 01-06/908/2012 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".

Разом із цим, наведений відповідачем розрахунок вказаних вище компенсаційних виплат збігається із заявленими позивачем до стягнення відповідними сумами.

За приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже чинне законодавство не повязує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд вважає його арифметично вірним, а позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної служби статистики України (01601, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 3, ідентифікаційний код 37507880) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецполіграфія" (02660, місто Київ, вулиця Магнітогорська, будинок 1 Е, ідентифікаційний код 31732873) 2 078 346 (два мільйони сімдесят вісім тисяч триста сорок шість) грн. 67 коп. інфляційних втрат, 653 351 (шістсот пятдесят три тисячі триста пятдесят одну) грн. 56 коп. трьох процентів річних, а також 40 975 (сорок тисяч девятсот сімдесят пять) грн. 47 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25 жовтня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко