Рішення № 62218606, 18.10.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" жовтня 2016 р.Справа № 5017/3724/2012

За позовом: заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаціної частини району

До відповідачів: 1) Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Бородіно -А"

За участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України

про визнання недійсними договорів оренди землі та зобовязання повернути земельні ділянки

Головуючий суддя: Цісельський О.В.

Судді: Никифорчук М.І.

ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від прокурора: Светницький І.С. посвідчення

від позивача 1: ОСОБА_2 довіреність

від позивача 2: ОСОБА_3 довіреність

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

від третьої особи: ОСОБА_4 - довіреність

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалася перерва з 08.02.2013р. до 10 год.00хв. 12.02.2013р. та з 03.06.2013р. до 11 год.20хв. 13.06.2013р.

СУТЬ СПОРУ: Заступник Білгород Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі МОУ) та Білгород Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (надалі Білгород-Дністровська КЕЧ) до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (надалі Тарутинська РДА) та товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Бородіно -А" (надалі ТОВ ВКФ "Бородіно-А") про визнання недійсними: договору оренди землі № б/н від 05.06.2006р. - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 800,00 га, договір оренди землі № б/н від 17.12.2007р. - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 7,984 га, які були укладені Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ТОВ ВКФ "Бородіно-А" та витребування з володіння ТОВ ВКФ "Бородіно-А" земельні ділянки, що були передані ТОВ ВКФ "Бородіно-А" за зазначеними договорами.

21.12.2012р. ухвалою суду позовну заяву прокурора (вх.. № 5954/2012 від 18.12.2012р.) було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5017/3724/2012 та її розгляд призначено в судовому засіданні.

14.01.2013р. від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. № 954/2013) в якій прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської РДА № 255/А-2006 від 04.07.2006р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради під будівництво комплексу для вирощування овець та ферми для вирощування фазанів та перепелів ТОВ ВКФ "Бородіно-А"; визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської РДА № 187/А-2006 від 10.05.2006р. "Про надання ТОВ ВКФ "Бородіно-А" згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу Веселодолинської сільської ради на умовах оренди; визнання недійсними: договору оренди землі № б/н від 05.06.2006р. - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 800,00 га, договір оренди землі № б/н від 17.12.2007р. - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 7,984 га, які були укладені Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ТОВ ВКФ "Бородіно-А" та зобовязати відповідачів повернути МОУ земельні ділянки загальною площею 807,984 га, вартістю 2 662 792,07 грн.

21.01.2013р. на адресу господарського суду Одеської області надійшли клопотання Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (вх. № №1916/2013, № 1999/2013 ) в яких він просить суд витребувати у позивачів: рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання спірних земельних ділянок МОУ або Білгород-Дністровській КЕЧ; державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою МОУ або Білгород-Дністровській КЕЧ відповідно до наданого суду акту інвентаризації земель оборони в Тарутинському районі; відомості щодо точного місцезнаходження спірних земельних ділянок та щодо присвоєння даним земельним ділянкам кадастрових номерів; відомості з Єдиного державного земельного кадастру щодо реєстраційних записів у реєстрі відносно власників та користувачів земельних ділянок; постанову ОСОБА_5 народних комісарів УРСР від 18.12.1945 р. № 2002/063 "Об отводе 20 000 га земли на территории Бородинского, Тарутинского, Саратского районов Измаильской области Одесскому военному округу для организации артполигона"; рішення Ізмаїльського обласного виконавчого комітету № 53/9-ОП від 12.12.1946р.; рішення ОСОБА_5 народного комітету СРСР № 742 від 15.06.1946р., на підставі якого земельна ділянка взята на облік Білгород-Дністровською КЕЧ (облікова картка № 95); постанову Ізмаїльського облвиконкому № 87 від 10.09.1946р.

Суд, розглянувши клопотання відповідача 1 (вх. № 1916/2013) та заслухавши з цього приводу пояснення прокурора та позивачів, зазначене клопотання було задоволено частково.

Ухвалами суду від 21.01.2013р. позивачів було зобовязано надати суду рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання спірних земельних ділянок Міністерству оборони України; відомості з Єдиного державного земельного кадастру щодо реєстраційних записів у реєстрі відносно власників та користувачів земельних ділянок; рішення Ізмаїльського обласного виконавчого комітету № 53/9-ОП від 12.02.1946 року; рішення ОСОБА_5 народного комітету СРСР № 742 від 15.06.1946р. на підставі якого земельна ділянка взята на облік в Білгород-Дністровській КЕЧ (індивідуальна картка № 95); постанова Ізмаїльського облвиконкому № 87 від 10.09.1946р., що є підставою для взяття на облік Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (індивідуальна картка № 95).

Щодо клопотання відповідача 1 за вх. № 1999/2013 судом в його задоволені відмовлено, оскільки воно є тотожним клопотанню за вх. № 1916/2013.

Також 21.01.2013р. відповідачем 1 до господарського суду було надано клопотання (вх. №№ 1915/2013, 1998/2013) відповідно до яких просить суд зупинити провадження у справі до прийняття Вищим адміністративним судом України рішення по касаційній скарзі Тарутинської РДА на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі № 2а-3436/08/1570.

12.02.2013р. від відповідача 2 ТОВ ВКФ "Бородіно-А" надійшло клопотання (вх. №4890/2013) в якому він просить суд зупинити провадження у справі до прийняття Вищим адміністративним судом України рішення по касаційній скарзі Тарутинської РДА на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі № 2а-3436/08/1570.

У задоволені клопотання відповідача 1 Тарутинської РДА за вх. № 1998/2013 судом було відмовлено, оскільки воно є тотожнім клопотанню за вх. № 1915/2013).

Розглянувши клопотання відповідачів про зупинення провадження у справі (вх. № 1915/2013 та вх. №4890/2013), суд їх задовольнив.

12.02.2013р. ухвалою суду провадження у справі до прийняття Вищим адміністративним судом України рішення по касаційній скарзі Тарутинської РДА на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі № 2а-3436/08/1570 було зупинено.

26.03.2013р. постановою Одеського апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду Одеської області від 12.02.2013 р. у справі № 5017/3724/2012 про зупинення провадження у справі було скасовано, справу передано на розгляд господарському суду Одеської області.

16.04.2013р. ухвалою суду справу № 5017/3724/2012 було призначено до колегіального розгляду.

16.04.2013р. розпорядженням голови господарського суду Одеської області справу № 5017/3724/2012 передано на колегіальний розгляд у складі: головуючий суддя Цісельський О.В, суддя Никифорчук М.І., суддя Меденцев П.А.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.04.2013р. справу №5017/37241/2012 прийнято до свого провадження колегією суддів у зазначеному складі та її розгляд призначено в судовому засіданні.

16.05.2013р. розпорядженням голови господарського суду Одеської області справу № 5017/3724/2012 передано на колегіальний розгляд у складі: головуючий суддя Цісельський О.В, суддя Никифорчук М.І., суддя Степанова Л.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.05.2013р. справу №5017/37241/2012 прийнято до свого провадження колегією суддів у зазначеному складі та її розгляд призначено в судовому засіданні.

16.05.2013р. від позивача 1 МОУ надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом Одеської області справи № 916/1023/13 за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі МОУ та Білгород-Дністровської КЕЧ до Тарутинської РДА про визнання недійсним і скасування розпорядження Тарутинської РДА № 17/А-2007 від 22.01.2007р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ ВКФ "Бородіно-А" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради"

03.06.2013р. розглянувши в судовому засіданні подані прокурором уточнення до позовної заяви (вх. № 954/2013 від 14.01.2013р.), звернув увагу сторін наступне.

Відповідно ч. 4, 5, 6 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В пункті 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

В даному випадку заступником Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері заявою про уточнення позовних вимог від 14.01.2013р. було фактично подано ще один позов немайнового характеру: про визнання недійсними, скасування двох актів органу державної влади індивідуальної дії та про зобовязання одного з відповідачів вчинити певні дії.

Враховуючи вищевказані положення законодавства, судова колегія зазначає, що прокурор мав право обєднати однорідні вимоги при зверненні з позовом, але таким правом останній не скористався, а доповнення позовних вимог після порушення провадження за його позовом по своїй суті є поданням іншого позову.

Виходячи з вищенаведеного, судом не прийнято до розгляду заяву прокурора про уточнення позовних вимог від 14.01.2013р., та продовжено розгляд позову у попередній редакції.

13.06.2013р. розглянувши в судовому засіданні клопотання МОУ від 16.05.2013р. про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом Одеської області справи № 916/1023/13, з урахуванням матеріалів справи, дійшов висновку що зазначене клопотання підлягає задоволенню. Ухвалою суду провадження у справі №5017/3724/2012 було зупинено до розгляду господарським судом Одеської області повязаної із нею справи № 916/1023/13.

23.06.2016р. від МОУ надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у звязку із тим, що 21.06.2016р. Вищим господарським судом України було винесено остаточне рішення по справі № 916/1023/13.

18.07.2013р. ухвалою суду провадження у справі № 5017/3724/2013 було поновлено.

10.08.2016р. на підставі розпорядження в.о. керівника апарата суду за № 734 було призначено повторний автоматичний розподіл справи №5017/3724/2012.

Відповідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.08.2016р. було визначено склад колегії суддів для розгляду справи № 5017/3724/2012: головуючий суддя Цісельський О.В., суддя Никифорчук М.І., суддя Мостепаненко Ю.І.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.08.2016р. справу №5017/37241/2012 прийнято до свого провадження колегією суддів у зазначеному складі та її розгляд призначено в судовому засіданні.

08.09.2016р. представником ТОВ ВКФ "Бородіно" до канцелярії суду надійшла заява (вх.№2-4729/16) про застосування до позовних вимог у справі № 5017/3724/2012 позовної давності. Заяву судом залучено до матеріалів справи.

12.09.2016р. від представника МОУ надійшло клопотання (вх. № 2-4798/16) в якому він просить залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Кабінет Міністрів України, а також продовжити термін розгляду справи на 15 днів.

Проаналізувавши надане клопотання, суд дійшов до висновку, що воно обґрунтоване та з метою повноти та всебічності розгляду справи № 5017/3724/2012, ухвалою суду від 20.09.2016р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Кабінет Міністрів України.

04.10.2016р. від представника ТОВ ВКФ "Бородіно-А" надійшло клопотання (вх. № 2-5241/16) про призначення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої просив поставити наступні питання:

чи відповідають фактичні розміри та межі земельних ділянок, наданих в користування ТОВ ВКФ "Бородіно-А" правовстановлюючим документам на них, а саме розпорядженню Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №17/а-2007 від 22.01.2007 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ ВКФ "Бородіно-А" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Великодолинської сільської ради", договорам оренди земельних ділянок №б/н від 05.06.2006 р. та №б/н від 17.12.2007 р., укладеним ТОВ ВКФ "Бородіно-А" та Тарутинською РДА та технічній документації на вказані земельні ділянки?;

визначити фактичні розмір та межі земельних ділянок, наданих Одеському військовому округу відповідно до постанови ОСОБА_5 народних комісарів УРСР від 18.12.1945 р. №2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов для организации артполигона Одесскому военному округу";

чи має місце накладення меж земельних ділянок, наданих в користування ТОВ ВКФ "Бородіно-А" відповідно розпорядженню Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №17/а-2007 від 22.01.2007 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ ВКФ "Бородіно-А" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Великодолинської сільської ради" та договорам оренди земельних ділянок №б/н від 05.06.2006 р. та №б/н від 17.12.2007 р., укладеним між ТОВ ВКФ "Бородіно-А" та Тарутинською РДА, розташованих на території Великодолинської сільської ради, та меж земельної ділянки, наданої Одеському військовому округу відповідно до постанови ОСОБА_5 народних комісарів УРСР від 18.12.1945 р. №2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов для организации артполигонав Одесскому военному округу"?;

у випадку, якщо за результатами експертного дослідження буде встановлено факт накладення земельної ділянки, вказаної у розпорядженню Тарутинської РДА №17/а-2007 від 22.01.2007 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ ВКФ "Бородіно-А" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Великодолинської сільської ради", договорам оренди земельних ділянок №б/н від 05,06.2006 р. та №б/н від 17.12.2007 р., укладеним між ТОВ ВКФ "Бородіно-А" та Тарутинською РДА та в технічній документації на вказані земельні ділянки, на земельну ділянку, надану Одеському військовому округу відповідно до постанови ОСОБА_5 народних комісарів УРСР від 18.12.1945 р. №2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов для организации артполигона Одесскому военному округу", відобразити цей факт графічно (скласти план-схему) з відображенням відповідних розмірів виявлених накладень.

Розглянувши зазначене клопотання, суд дійшов висновку, що воно не обґрунтоване, спрямоване на затягування термінів розгляду справи, матеріали справи містять достатню кількість доказів для вирішення спору, а тому в його задоволені було відмолено.

04.10.2016р. від представника МОУ надійшло клопотання (вх. № 2-5243/16) про продовження терміну розгляду справи на 15 днів.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання про продовження строків розгляду справи, подані представником МОУ, вислухавши думку учасників судового процесу, суд клопотання задовольнив, ухвалою суду термін розгляду справи було продовжено на 15 днів.

17.10.2016р. заступником військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону була подана заява про уточнення позовних вимог у справі № 5017/3724/2012 від 11.10.206р., відповідно до якої не змінюючи предмет та підстави поданого позову, прокурор конкретизував заявлені позовні вимоги та просив суд: визнати недійсним договір оренди №б/н від 05.06.2006р. обєкт оренди земельна ділянка площею 800,00 га, зареєстрований в Тарутинському районному відділі земельних ресурсів 13.06.2006р. за № 14; визнати недійсним договір оренди №б/н від 17.12.2007р. обєкт оренди земельна ділянка площею 7,984 га, зареєстрований в Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" 17.012.2007р. № 040753400004, укладені Тарутинською РДА з ТОВ ВКФ "Бородіно-А"; зобовязати ТОВ ВКФ "Бородіно-А" повернути МОУ із складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 807, 984 га, передані Тарутинською РДА за договорами оренди землі від 05.06.2006р. № б/н, зареєстрованим в Тарутинському районному відділі земельних ресурсів 13.06.2006р. за № 14 та від 17.12.2007р. №б/н, зареєстрованим в Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" 17.012.2007р. № 040753400004.

Проаналізувавши надані уточнення суд встановив наступне:

По-перше, відповідно до п. 1 Наказу Генерального прокурора України від 22.08.2014 № 76 у структурі органів прокуратури України ліквідовані прокуратура Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та усі підпорядковані їй прокуратури, у тому числі Білгород-Дністровська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Згідно з п.п. 2, 4 зазначеного Наказу у структурі органів прокуратури утворена військова прокуратура Південного регіону України та підпорядкована їй військова прокуратура Білгород-Дністровського гарнізону.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Стаття 24 Закону України "Про прокуратуру" вказує, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.

Отже, виходячи з наведеного, суд вважає за можливе прийняти подану заступником військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону про уточнення позовних вимог у справі № 5017/3724/2012 від 11.10.206р. до розгляду, подану як належним представником прокуратури України.

По-друге, відповідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В пункті 3.10 ОСОБА_5 пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК України.

Пунктом 3.11. ОСОБА_5 вказується, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Пунктом 3.12. ОСОБА_5 визначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

При цьому не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права, посилання суду в рішенні на інші, ніж зазначено позивачем, норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

В даному випадку заступником військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону заявою про уточнення позовних вимог від 17.10.2016р. було фактично частково змінено предмет позову, а саме змінено позовну вимогу про витребування з володіння ТОВ ВКФ "Бородіно-А" земельних ділянок, які були передані ТОВ ВКФ "Бородіно-А" за оспорюваними договорами, на позовну вимогу про зобовязання ТОВ ВКФ "Бородіно-А" повернути МОУ із складанням акту приймання-передачі земельних ділянок загальною площею 807, 984 га, які були передані Тарутинською РДА ТОВ ВКФ "Бородіно-А" за договорами оренди землі від 05.06.2006р. № б/н, та за № 14 та від 17.12.2007р. №б/н, що не суперечить приписам процесуального закону.

Оскільки, вимоги щодо визнання недійсними договорів прокурором не змінені, а лише конкретизовані особисті ознаки оспорюваних договорів, з урахуванням п. 3.11. ОСОБА_5 пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", суд дійшов до висновку, що відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України прокурором була подана заява про зміну предмету позову.

Враховуючи те, що зазначена заява прокурором подана до початку розгляду справи по суті, судом зазначена заява прийнята до розгляду і справа розглядається у межах позовних вимог, визначених прокурором в заяві від 17.10.2016р.

В судовому засіданні, яке відбулося 17.10.2016р. відповідачами, у звязку із тим що ними не було отримано заяву прокурора від 11.10.2016р., направлену ним поштою 13.10.2016р. було заявлено усне клопотання про надання їм можливості ознайомитися із зазначеною заявою прокурора.

Враховуючи приписи ч.5 ст. 22 ГПК України, з метою надання відповідачам можливості ознайомитися із текстом вищезазначеної заяви прокурора, в судовому засіданні було оголошено перерву до 18.10.2016р. до 10 год. 00 хв. та надана можливість відповідачам ознайомитися із матеріалами справи.

В судовому засіданні, яке відбулося 18.10.2016р. представник відповідача 2 повідомив суд, про те, що він не мав можливості ознайомитись із текстом заяви прокурора від 11.10.2016р. та знов заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитися із матеріалами справи.

Що стосується клопотання представника ТОВ ВКФ "Бородіно-А" про повторне відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитися із матеріалами справи, то дане клопотання відхилено судом через сплив встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України процесуального строку та відсутності можливості належного повідомлення учасників процесу.

Проте, з метою надання представнику ТОВ ВКФ "Бородіно-А" можливості ознайомитись із змістом заяви прокурора від 11.10.2016р., в судовому засіданні судом було оголошено перерву до 17 год. 00 хв. та надано представнику ТОВ ВКФ "Бородіно-А" матеріали справи № 5017/3724/2012 для ознайомлення.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача 1(МОУ) заявлені прокурором позовні вимоги також підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях, які наявні в матеріалах справи

Представник позивача 2 (Білгород-Дністровської КЕЧ) заявлені прокурором позовні вимоги також підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях, які наявні в матеріалах справи

Третя особа КМУ, відповідно до наданих суду письмових та усних пояснень, позов прокурора підтримує в повному обсязі, просить суд його задовольнити.

Відповідач Тарутинська РДА в судове засідання, що відбулося 18.10.2016р. не зявився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 17.10.2016р, про поважність неявки представника в судове засідання суд не повідомив, як вбачається із наявного в матеріалах справи відзиву на позов, проти позову заперечує.

Відповідач 2 ТОВ ВКФ "Бородіно-А" про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно, його представник був присутній в судовому засіданні 18.10.2016р., але після ознайомлення з матеріалами справи під час перерви, оголошеної судом, в судове засідання не зявився, поважність підстав неявки суду не навів. Як вбачається із наявних в матеріалах справи заперечень, позовні вимоги прокурора не визнає в повному обсязі.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив:

ОСОБА_5 народних комісарів УРСР від 18.12.1945р. №2002/063 "Об отводе 20000 га земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации артполигона ОдВО" (т.с.1, а.с.37,38) було вирішено відвести на території зазначених районів під окружний артполігон Одеського військового округу 20000 га землі, просити ОСОБА_5 народних комісарів Союзу РСР дозволити ОСОБА_5 народних комісарів УРСР відвести ОдВО під полігон в Ізмаїльській області 20000 га землі, зобов'язати Ізмаїльський облвиконком після затвердження ОСОБА_5 народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі уточнити на місці, за рахунок яких землекористувачів відводяться землі і встановити межі відведеної ділянки в натурі.

ОСОБА_5 Ізмаїльського обласного виконавчого комітету та бюро обкому №53/9-ОП від 12.02.1946р. (т.с.1, оборотна сторона а.с.38, а.с. 39, оборотна сторона а.с.39) з метою здійснення в натурі передачі земель ОдВО, а також переселення у зв'язку із цим селянських господарств з передаваємої земельної площі, було створено обласну комісію для керівництва роботою по відведенню землі ОдВО, затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення передачі в натурі земель Одеському військовому округу та переселення у зв'язку з цим селянських господарств у строк з 13.02.1946р. по 15.04.1946р.

10.06.1946р. обласною комісією по передачі земель ОдВО було складено акт по передачі земельної ділянки (т.с.1, а.с.40), відведеної під навчальний артилерійський полігон Одеського військового округу на площі 23600га.

В акті було визначено:

земельна ділянка відведена в натурі та відведення меж оформлено відповідними актами представниками відповідних районів та командування навчального артилерійського полігону;

при відведенні ділянок в натурі, виявилося, що у зв'язку із рельєфом місцевості площу артполігону потрібно збільшити, у зв'язку із чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було погоджено районними організаціями.

До акту було складено та додано: схему фактичного відводу земель під артполігону; акти районних комісій встановлення меж в натурі; акти районних комісій о розмірах компенсацій селянам.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконкому №7 від 10.06.1946р. (т.с.1, а.с.41) затверджено акт обласної комісії від 10.06.46р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під навчальний артилерійський полігон Одеського військового округу.

В подальшому Одеський військовий округ згідно з Директивою Міністра оборони України №115/1/0220 від 01.07.1997р. був реорганізований (перейменований) у Південне оперативне командування, а в 2015р. згідно з спільною Директивою Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.02.2015р. №Д-322/1/4дск найменування "Південне оперативне командування" було змінено на Оперативне командування "Південь", цей орган військового управління на теперішній час є складовою Збройних Сил України.

На підставі договору № 96 від 24.04.1990р., на замовлення КЕЧ Арцизського району державним підприємством "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в період 1990-1991 р.р. виконувалися роботи по виготовленню правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

За результатами роботи ДП було виготовлено План меж земельної ділянки артполігону інв. № 12-170-19 від 29.10.1990р. з відображенням суміжників, таблиці геодезичних координат та експлікацією відведених земель та складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж для видачі Державного акту на право користування землею КЕЧ Арцизського району на території Тарутинського району Одеської області (т.с.2, а.с. 41).

Відповідно до розпорядження районної державної адміністрації виконкому місцевої ОСОБА_5 народних депутатів від 22.02.1993р. за № 11 комісією у складі представників органів державної та місцевої влади, а також представників МОУ було проведено інвентаризацію земель МОУ на території Тарутинського району Одеської області.

За результатами інвентаризації було складено акт із додатками (т.с. 2, а.с. 59-61), в якому зазначено, що станом на час проведення інвентаризації у в/ч 55465 (Тарутинський учбовий центр) знаходиться у користуванні земельна ділянка площею 23943,4 га яка залишається в її користуванні.

В подальшому користування землями Тарутинського артполігону здійснювалося військовими частинами МОУ..

05.05.2005р. розпорядженням Тарутинської РДА № 101/А-2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" до якого відповідно до розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. було внесено зміни, п. 1. було припинено право користування земельною ділянкою 23253,17 га, яка була надана в користування в/ч а-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільради та переведено її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільради.

10.05.2006р. розпорядженням Тарутинської РДА № 187/А-2006 ТОВ ВКФ "Бородіно-А" було надано згоду на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення для випасання худоби та сінокосіння земельної ділянки площею 800 га пасовищ із земель запасу Веселодолинської сільської ради на умовах оренди строком на 25 років та рекомендовано ТОВ ВКФ "Бородіно-А" замовити розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з наступним укладанням договору оренди землі із РДА.

На підставі зазначеного розпорядження ТОВ ВКФ "Бородіно-А" у травні 2006р. було замовлено у ТОВ "Азімут" виготовлення "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ ВКФ "Бородіно-А" в довгострокову оренду строком на 25 років для ведення підсобного сільського господарства на території Веселодолинсьої сільської ради Тарутинського району Одеської області", який булло виготовлено наприкінці 2006р.

Як вбачається із висновку державної експертизи землевпорядної документації від від 31.12.2006р. (т.с.2, а.с. 32) проект не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства та нормативно-технічних документів і підлягає доопрацюванню.

Докази отримання позитивного висновку в матеріалах відсутні.

05.06.2006р. між Тарутинською РДА (Орендодавець) та ТОВ ВКФ "Бородіно-А" (Орендар) на підставі розпорядженням Тарутинської РДА № 187/А-2006 від 10.05.2006р. ТОВ ВКФ "Бородіно-А" було укладено тимчасовий договір оренди землі, відповідно до якого орендарю було передано в оренду земельні ділянки загальною площею 800,00 га.

Як вбачається із тексту договору його було укладено до виготовлення Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і отримання кадастрового номера. Після виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, договір мав бути заключний на двадцять пять років згідно розпорядження.

13.06.2006р. договір був зареєстрований у Тарутинському відділі земельних ресурсів за № 14.

У липні 2006р. військовий прокурор Південного регіону України в інтересах держави в особі МОУ звернувся в суд з позовом до Тарутинської РДА про скасування розпорядження № 101/А-2005 від 05.05.2006р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Постановою господарського суду Одеської області від 12.09.2006р. залишеною в силі ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. в задоволені позову військового прокурора було відмовлено. Зазначені постанова господарського суду Одеської області від 12.09.2006р. та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. були скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2007р. та справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У липні 2006 року розпорядженням Тарутинської РДА № 217/А-2006 було внесено зміни до розпорядження Тарутинської РДА № 187/А-2006 від 10.05.2006р. в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, на яку було надано згоду на 3

13.10.2006р. розпорядженням Тарутинської РДА № 388/А-2006 ТОВ ВКФ "Бородіно-А" було надано згоду на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення для ведення підсобного сільського господарства земельної ділянки площею 150,0 га ріллі із земель запасу Веселодолинської сільської ради на умовах оренди строком на 49 років та рекомендовано ТОВ ВКФ "Бородіно-А" замовити розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з наступним укладанням договору оренди землі із РДА.

22.01.2007р. розпорядженням Тарутинської РДА № 17/А-2007 було затверджено проекти землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської сільської ради та передано ТОВ ВКФ "Бородіно-А" із земель Веселодолинської сільської ради: земельну ділянку загальною площею 800,0 га пасовищ в довгострокову оренду строком на 25 років для ведення підсобного сільського господарства; земельну ділянку загальною площею 7,984 га відкритих земель запасу з технічним рослинним покровом в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення комплексу для вирощування овець та ферми по вирощуванню фазанів та перепелів. При цьому було звернуто увагу керівника ТОВ ВКФ "Бородіно-А" на обовязковість укладання відповідних договорів оренди з РДА.

13.06.2007р. розпорядженням Тарутинської РДА № 178/А-2007 "Про утворення районної комісії з проведення інвентаризації земель колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради" було вирішено, зокрема, утворити районну комісію для проведення інвентаризації земель колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради та затвердити її склад у кількості 10 осіб; комісії за підсумками проведення інвентаризації скласти відповідну документацію та в установленому порядку подати її на затвердження РДА.

На виконання вищенаведеного розпорядження Тарутинської РДА на замовлення Веселодолинсьої сільради державним підприємством "Одеський науково-дослідний інститут землеустрою" було виготовлено "Технічний звіт із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області".

17.12.2007р. між Тарутинською РДА (Орендодавець) та ТОВ ВКФ "Бородіно-А" (Орендар) на підставі розпорядженням Тарутинської РДА № 17/А-2007 від 22.01.2007р. було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендарю було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 7,984 га. Під розміщення комплексу для вирощування овець та ферми для вирощування фазанів та перепелів із земель запасу Веселодолинської сільської ради.

17.012.2007р. зазначений договір було зареєстровано в Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" за № 040753400004.

21.12.2007р. розпорядженням Тарутинської РДА № 376/А-2007 "Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області", яким було затверджено зазначену технічну документацію.

У 2011р. військовий прокурор Болградського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави в особі МОУ до Тарутинської РДА з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення та уточнення вимог, просив скасувати розпорядження Тарутинської РДА № 101/А-2005 від 05.05.2006р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", як таких що не відповідають вимогам закону.

ОСОБА_5 Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2011р. у задоволені позову військового прокурора відмовлено.

14.06.2012р. ОСОБА_5 Одеського апеляційного адміністративного суду по адміністративній справі № 2а-3436/08/1570 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2011р. та визнано протиправним і скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" №101/А-2005 від 05.05.2005р. та п.1 розпорядження від 14.12.2005р. № 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації що урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" як таких, що не відповідають вимогам закону.

При цьому, в ході розгляду даної справи, Одеським апеляційним адміністративним судом було встановлено , що право постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України , а тому вони відносяться до земель оборони , належать державі на праві власності та закріплені за відповідними військовими форсуваннями на праві постійного користування. Отже, приймаючи зазначені розпорядження Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області перевищила межі наданих їй повноважень , що полягає у незаконному розпорядженні вказаною земельною ділянкою, наданою свого часу для потреб оборони, чим порушила права Міністерства оборони України на вказані землі.

Вищезазначена ОСОБА_5 Одеського апеляційного адміністративного суду по адміністративній справі № 2а-3436/08/1570 від 14.06.2012р. залишена в силі ОСОБА_5 Вищого адміністративного суду України по адміністративній справі № К/9991/43671/12 від 17.04.2014р.

Згідно із довідкою № 1162 від 07.08.2012р., виданою начальником Білгород-Дністровської КЕЧ станом на 01.08.2012р. відповідно до відомості наявності та використання земельних ділянок (форма 405) на картковому обліку Білгород-Дністровської КЕЧ рахується земельна ділянка № 92 військового містечка № 11, загальною площею 24229,5 га.

Відповідно до індивідуальної картки № 95 обліку земельної ділянки 92 земельна ділянка колишнього Тарутинського загальновійськового полігону (військове містечко № 11) знаходиться на обліку в Білгород-Дністровській КЕЧ.

Як зазначає у позові прокурор, Тарутинська РДА укладаючи вищезазначені спірні договори оренди землі і не маючи жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 807,984 га, розпорядилась землями оборони із перевищенням своїх повноважень, всупереч приписам чинного законодавства України, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивачів

Враховуючи вищенаведене, а також те, що на думку прокурора, оспорюванні договори суперечать чинному законодавству України та порушують права та охоронювані законом інтереси позивачів, прокурор звернувся з відповідним позовом до господарського суду Одеської області

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази які мають значення для справи, суд прийшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п.2 ст. 121 Конституції України на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Зазначене конституційне положення знайшло своє відображення в ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що прокуратура виконує функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Частина 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до положень ч.3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як передбачено ст.ст. 1, 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст. 2, 10 Закону України "Про оборону України" Збройні Сили України - це військове формування на яке покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і неподільності.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ч. 1 ст. З Закону України "Про Збройні Сили України", п. 1 "Положення про Міністерство оборони України", затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011р. № 406 є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Міністерство оборони України є органом військового управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Оскільки діючим законодавством на Міністерство оборони Україна, як центральний орган виконавчої влади покладено державою функції забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами то, відповідно, Міністерство оборони України уповноважене державою виступити, при необхідності, від імені держави в судах у разі порушення інтересів останнього.

Відповідно до наведених вимог законів Міністерство оборони України здійснює централізоване керівництво, тобто підпорядкованості зверху до низу військовими частинами і установами, до числа яких відноситься - Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району.

Статтею 10 Закону України "Про оборону України" встановлено, що Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Обороноздатність держави складається, зокрема, з матеріальних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами та установами (до яких входить Білгород-Дністровська КЕЧ району) Збройних Сил України, є державною власністю, та належать їм на праві оперативного управління.

Пунктом 4.12. "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997р. № 483 встановлено, що передача земель оборони місцевим органам влади проводиться за згодою Міністерства оборони України, як центрального органу управління Збройними Силами України.

Відповідно до "Положення про Білгород Дністровську квартирно-експлуатаційну частину району", затвердженого Начальником Південного територіального КЕУ 25.12.2006р. головним завданням КЕЧ являється реалізація у військах дислокованих у межах відповідальності КЕЧ району з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ у стані високої бойової та мобілізаційної готовності (п.1.4.) та відповідно до п. 2.1. Положення до основних функцій КЕЧ району віднесено, зокрема, розробка планів розквартирування військ гарнізону, відведення для них казармено-житлового фонду та земельних ділянок, облік казармено-житлового фонду, комунальних споруд, земельних ділянок, закріплених за МОУ, комунального обладнання , коштів та квартирного майна, а також паспортизація комунальних споруд та обладнання.

Безпідставне вилучення та зміна цільового призначення земель, виділених для потреб оборони, надання їх без правових підстав стороннім суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності спричиняє шкоду Міністерству оборони України, а звідси й інтересам держави.

Враховуючи вищевикладене, на думку суду, прокурор обґрунтовано визначив у позові з вимогами про захист інтересів держави Міністерство оборони України та Білгород-Дністровську КЕЧ району в якості позивачів.

Згідно ст.13 Конституції України земля є обєктом права власності Українського народу.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пред'являючи позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району заступник прокурора мотивував позовну заяву посиланням на те, що Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, а Білгород-Дністровська КЕЧ здійснює облік та управління землями оборони.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування

Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до приписів ст. 16. ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: 2) визнання правочину недійсним.

Стаття 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначає, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до п. а ст. 17 ЗК України (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як встановлено судом, 05.05.2005р. Тарутинською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради", яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", було припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Вказане розпорядження було предметом судового розгляду у адміністративній справі №2-а-3436/08/1570, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р., яка залишена в силі ОСОБА_5 Вищого адміністративного суду України від по адміністративній справі № К/9991/43671/12 від 17.04.2014р., визнано протиправним та скасовано вищенаведене розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приймаючи судове рішення у вказаній адміністративній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою ОСОБА_5 народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р., про які зазначалося вище по тексту даної постанови. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності.

Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.

Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави не переоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

У зв'язку із викладеним, Одеський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Одночасно суд зазначив, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Відповідно до приписів абз. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, з урахуванням встановлених Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 обставин, суд дійшов до висновку щодо належності земель Тарутинського загальновійськового полігону до земель оборони.

З урахуванням наведеного, суд зазначає наступне.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Згідно п.2 ст.21 зазначеного закону місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЗК України та ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Законом України "Про оборону України" Кабінетом Міністрів України встановлено порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними у межах, визначених законодавством України.

Вимоги ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст. З, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та п.1 "Положення про Міністерство оборони України", затвердженого Указом Президента України №406/2011 від 6.042011р., п. 44 "«Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України", затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р. (зі змінами, далі - Положення), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно із п.5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України наділено повноваженням здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Законами України "Про управління об'єктами державної власності", "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", "Про оборону України" встановлено, що повноваження в частині управління військовим майном здійснюється центральним органом виконавчої влади - Міністерством оборони України.

Отже, Міністерство оборони, як центральний орган виконавчої влади, може приймати рішення стосовно земель оборони в межах прав, наданих користувачу земельної ділянки (ст. 95 Земельного кодексу України).

Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, а п. 3 цієї статті встановлено що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну та приватну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурно, виробничого та житлового призначення.

Згідно із статтею 13 Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями державної власності відноситься виключно до повноважень Кабінету Міністрів України в межах, встановлених цим кодексом.

У даному випадку, власником земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міноборони, є держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки статтею 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, якому надано повноваження з управління об'єктами державної власності.

Крім того, статтею 20 Земельного кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, виходячи з того, що землі оборони знаходяться у Міноборони лише в користуванні, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України (ст.13 Земельного кодексу), то відповідно виключно Кабінет Міністрів має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Відповідно до ст. 141 ЗК України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, вказані у нормі закону підстави розширеному тлумаченню не підлягають.

Як встановлено судом, підставою укладання оспорюваних договорів оренди землі були розпорядження Тарутинської РДА № 187/А/2006 від 10.05.2006р. "Про надання ТОВ ВКФ "Бородіно-А" згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу Веселодолинської сільської ради на умовах оренди" та № 17/А-2007 від 22.01.2007р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ ВКФ "Бородіно-А" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради".

Проте, матеріали справи не містять належних доказів прийняття а ні КМУ, а на МОУ будь-яких розпорядчих рішень щодо припинення користування землями оборони та наступної їх передачі цих земель у розпорядження Тарутинської РДА.

Окрім того, відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п.95 рішення по справі "Кіпр проти Туреччини" зробив висновок про те, що з правопорушення право не виникає (ex iniuria ius non oritur), як загальний принцип права.

Відповідно до п.1,2 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

В підтвердження своєї правової позиції суд посилається також на наступні приписи законодавства.

Главою III ЗК УРСР 1922 року передбачено порядок провадження справ із землеустрою. Серед правових норм, що містяться у зазначеній главі, відсутні положення про необхідність видачі державних актів та реєстрації прав землекористування.

Таким чином, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування у зв'язку з прийняттям рішення про надання земельної ділянки полігону, на думку суду, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою ОСОБА_5 народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського обласного виконкому від 1946 року.

Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було закріплено правило, відповідно до якого право власності та право постійного користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвідчує відповідне право.

Втім, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності.

На підтвердження зазначеного положення слід зазначити, що як у ЗК УРСР 1970 року, так і у ЗК України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не було такої підстави як не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.

Крім того, прямої вказівки у законі, відповідно до якої всі землекористувачі були зобов'язані оформити права користування, які вони набули на підставі раніше діючого законодавства УРСР, а у випадку нездійснення цього позбавлялись наданого раніше права, чинне на той час законодавство не містило.

Відповідно до п. 6 ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 УРСР від 18.12.1990 року громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15.03.1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання зазначеної ОСОБА_5 ВРУ, Арцизською КЕЧ було замовлено в ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

За результатами роботи ДП було виготовлено План меж земельної ділянки артполігону інв. № 12-170-19 від 29.10.1990р. з відображенням суміжників, таблиці геодезичних координат та експлікацією відведених земель та складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж для видачі Державного акту на право користування землею КЕЧ Арцизського району на території Тарутинського району Одеської області (т.с.2, а.с. 41).

Проте рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками) положення п. 6 вищезазначеної ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 УРСР було визнано неконституційним. У мотивувальній частині рішення Конституційним Судом України було зазначено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Поряд із цим, Земельний кодекс 1990 року вперше закріпив визначення поняття земель оборони як земель, наданих для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 20, ч. 4 ст. 77, ст. 84 ЗК, ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", землі оборони, які належать до державної власності, відносяться до земель, які не можуть бути передані у комунальну власність без зміни їх цільового призначення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що, незважаючи на відсутність державного акту на право постійного користування спірними землями вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування.

Частина 5 ст. 116 ЗК України містить імперативну норму про те, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що на час видачі Тарутинською РДА розпоряджень та укладення із ТОВ ВКФ "Бородіно-А" оспорюваних договорів оренди землі, належним землекористувачем земельною ділянкою Тарутинського артполігону було МОУ, виходячи з чого, відповідач-1 - Тарутинська РДА при винесенні розпорядження № 187/А/2006 від 10.05.2006р. "Про надання ТОВ ВКФ "Бородіно-А" згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу Веселодолинської сільської ради на умовах оренди" та № 17/А-2007 від 22.01.2007р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ ВКФ "Бородіно-А" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради" діяла поза межами своїх повноважень, тобто в супереч приписам закону.

Відповідно до частини першої ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з частиною першою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до частини першої ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною шостою ст. 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За правилом частини першої ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобовязується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з частиною другою ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з частиною другою ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема: 2) визнання правочину недійсним.

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч.1 ст.207 Господарського кодексу України).

Отже, відповідність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.

Оскільки, виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що розпорядження Тарутинської РДА № 187/А/2006 від 10.05.2006р. та № 17/А-2007 від 22.01.2007р. винесені із перевищенням повноважень і є незаконними, слід вважати, що не існує рішення органу виконавчої влади про передачу ТОВ ВКФ "Бородіно-А" в оренду спірних земельних ділянок, а отже, оспорювані договори оренди, укладені з порушенням вимог ч.1ст.116, ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (без відповідного рішення органу виконавчої влади), а також з перевищенням повноважень Тарутинської РДА на розпорядження землями оборони, які є державною власністю.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що договори оренди землі від 05.06.2006р. та від 17.12.2007р., укладені між Тарутинською РДА та ТОВ ВКФ "Бородіно-А" підлягають визнанню недійсними, а позовні вимоги прокурора в цій частині є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню.

При цьому, слід зауважити, що за правилами ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України договори оренди землі від 18.03.2009р. визнаються недійсними на майбутнє.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Відповідачі у справі подали до суду заяви про застосування строків позовної давності, встановлених законодавством .

Обґрунтовуючи свої заяви тим, що Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері, Білгород-Дністровська КЕЧ району та Міністерство оборони України брали участь у адміністративній справі №2-а-3436/08/1570, а тому повинні були знати про укладення між Тарутинською РДА та ТОВ ВКФ "Бородіно-А" спірних договорів, оскільки до участі у адміністративній справі були долучені усі особи, які є орендарями земельних ділянок, наданих в оренду за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону.

Однак з такими висновками відповідачів у якості підстав застосування строку позовної давності суд не погоджується з огляду наступне.

Відповідно до положень ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.4 та 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з приписами ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

З огляду на зазначене, висновок відповідачів, щодо пропуску строку позовної давності з посиланням на адміністративну справу №2-а-3436/08/1570 ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-якої інформації щодо обізнаності Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері, Білгород-Дністровської КЕЧ району та Міністерства оборони України матеріали наведеної справи не містять.

Отже, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду адміністративної справи №2-а-3436/08/1570 перевірити повноваження осіб, які укладали спірні договори оренди, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у Тарутинської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями Тарутинського загальновійськового полігону, які є державною власністю і, відповідно до ст. 84 ЗК України, відносяться до земель оборони.

За таких обставин, оскільки відповідачами не доведено, коли саме прокурор та позивачі дізнались про порушення своїх прав, підстави для застосування строку позовної давності у даному спорі відсутні, що з урахуванням встановлених судом обставин свідчить про обґрунтованість позовних вимог прокурора.

Саме такого висновку дійшов Вищий господарський суд України при винесені постанови від 18.05.2016р. по аналогічній справі № 5017/3701/2012.

На підставі ретельного аналізу норм законодавства України, суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки, які передані в оренду ТОВ ВКФ "Бородіно-А" є землями оборони; власником земельних ділянок, закріплених за субєктами, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, є держава в особі Кабінету Міністрів України. Виходячи з того, що землі оборони знаходяться у Міністерства оборони лише у користуванні, розпорядження ними здійснює лише Кабінет Міністрів України, який має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

З урахуванням наведеного, суд відзначає, що позивачі у даній справі мають охоронюваний законом інтерес щодо повернення в управління спірних земельних ділянок як складової частини земель колишнього Тарутинського полігону, а також відновлення в правах Білгород-Дністровської КЕЧ щодо цієї земельної ділянки, що є достатньою підставою для визнання їх особами, які є заінтересованими в оспоренні договорів оренди землі, укладених між відповідачами, у розумінні норми ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України (в редакції станом час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно із ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (в редакції станом час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Щодо позовних вимог прокурора про зобовязання ТОВ ВКФ "Бородіно-А" повернути Міністерству оборони України зі складанням акту прийому-передачі, земельні ділянки загальною площею 807,984 га, передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за оспорюваними договорами оренди землі, то з цього приводу слід зазначити наступне.

Згідно із ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст..152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора в цій частині позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням наведеного суд не приймає в якості заперечень позицію відповідачів, щодо відсутності в матеріалах справи доказів того, що спірні земельні ділянки входять до меж колишнього Тарутинського полігону, оскільки, натомись в матеріалах справи присутні належні та припустимі (на думку суду) докази того, що спірні земельні ділянки загальною площею 807,984 га надавалися відповідачу 2 ТОВ ВКФ "Бородіно-А" саме за рахунок земель Тарутинського полігону, користування якими МОУ було припинено розпорядженнями Тарутинської РДА, скасованими Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570; листом начальника відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області від 06.08.2012р. № 23-01-32/1781; технічним звітом із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колишнього Тарутинського загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області (кадастровий план із визначенням меж полігону та орендарів); розпорядженням Тарутинської РДА № 178/А-2007 від 13.06.2007р. "Про утворення районної комісії з проведення інвентаризації земель колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради"; Технічним звітом із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області; розпорядженням Тарутинської РДА № 376/А-2007 від 21.12.2007р. "Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області", яким було затверджено зазначену технічну документацію та іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Також судом не може бути прийнято до уваги заперечення щодо відсутності у матеріалах справи доказів того, що землекористувачем спірної земельної ділянки є Міністерств оборони України або Білгород-Дніствросьвка КЕЧ, оскільки це спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Окрему увагу, на думку суду, слід приділити обґрунтуванню відмови у прийнятті заперечень відповідачів щодо відсутності у них права на звернення до суду щодо визнання оспорюваних договорі оренди землі.

У своєму Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. Конституційний Суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, як правового феномену, який: а) виходить за межі змісту субєктивного права; б) є самостійним обєктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Отже, охоронюваний законом інтерес це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом обєктивного і прямо не опосередкований у субєктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним обєктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому, Конституційний суд у своєму рішенні чітко не розмежував способи захисту субєктивного права від способів захисту інтересу, який існує поза конкретним субєктивним правом. Як зазначає Конституційний суд України в своєму рішенні, прагнення особи користуватися благом на підставі законного інтересу, але поза субєктивним правом відрізняється від того ж самого прагнення, але в рамках наявного у особи субєктивного права. Тобто, в першому випадку законний інтерес не передбачає вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки, в іншому випадку при субєктивному праві інтерес задовольняється шляхом покладення на певних осіб відповідного субєктивному праву обовязку. Тому способів захисту інтересу поза субєктивного права обєктивно буде значно менше, адже менше буде реальних життєвих випадків, коли цей інтерес дійсно буде підлягати захисту з боку закону та права.

Відповідно до ст. 11 ЦК України договір та закон є одними з можливих підстав виникнення цивільних прав, а не інтересу, тобто навіть якщо певний інтерес і буде закріплений на рівні договору чи закону, то він обовязково в цьому випадку буде поєднаний з відповідним субєктивним правом.

Захисту, на думку Конституційного суду України, підлягає лише законний інтерес. Законність інтересу, в свою чергу, визначається правилом «дозволено все, що не забороняється законом», тобто у випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає. Чинний Цивільний кодекс України, приміром, передбачає різні обмежувачі захисту інтересу як самостійного обєкта, зокрема, невідповідність інтересу загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦКУ), порушення при реалізації інтересу прав інших осіб (ст. 16 ЦКУ).

Також судом не приймаються в якості допустимих заперечень відповідачів посилання на судову практику, якою вони обґрунтовують свої заперечення, оскільки, на думку суду ця практика відповідачами невірно трактується відносно до суті заявленого позову.

Окрім того, суд звертає увагу сторін на те, що при вирішені спору судом мають бути належним чином зазначені підстави, на яких ґрунтується прийняте рішення. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобовязує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, саме це зазначено у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Щодо посилання відповідачів на практику ЄСПЛ (заява № 29979/04) Страсбург від 20.10.2011р. "Рисовський проти України" суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 року в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила:

перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

друге правило стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном;

третє правило визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Трегубенко проти України" від 02 .11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є обєктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює субєктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є субєктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є субєктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є субєктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Крім того, з урахуванням статей 6,7 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, рішеннями ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про розпорядження землею державної власності з перевищенням повноважень позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або відповідного належного розпорядника землі правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, повязані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Як встановлено судом 05.05.2005р. розпорядженням Тарутинської РДА № 101/А-2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" до якого відповідно до розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. було внесено зміни, п. 1. було припинено право користування земельною ділянкою 23253,17 га, яка знаходилася у користуванні МОУ для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільради та її переведено до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільради, в подальшому її було поділено на окремі ділянки, які були надані у користування фізичним та юридичним особам, в тому числі земельні ділянки загальною площею 807,984 га відповідачу-2.

За таких обставин у цієї справі, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про зобовязання відповідача 2 повернути МОУ спірних земельних ділянок є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання повернення законному користувачу МОУ земель державної власності (земель оборони), а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель Тарутинського загальновійськового полігону як джерела задоволення потреб суспільства у підвищенні обороноздатності Збройних Сил України. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі оборони, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель Тарутинського полігону, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в звязку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02. 1994 р., "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001 р., "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008 р.).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно із п.5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України наділено повноваженням здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Законами України "Про управління об'єктами державної власності", "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", "Про оборону України" встановлено, що повноваження в частині управління військовим майном здійснюється центральним органом виконавчої влади - Міністерством оборони України.

Отже, Міністерство оборони, як центральний орган виконавчої влади, може приймати рішення стосовно земель оборони в межах прав, наданих користувачу земельної ділянки (ст. 95 Земельного кодексу України).

Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, а п. 3 цієї статті встановлено що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну та приватну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурно, виробничого та житлового призначення.

Згідно із статтею 13 Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями державної власності відноситься виключно до повноважень Кабінету Міністрів України в межах, встановлених цим кодексом.

У даному випадку, власником земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міноборони, є держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки статтею 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, якому надано повноваження з управління об'єктами державної власності.

Таким чином, законно набути права на спірну земельну ділянку із земель оборони без відмови від неї МОУ та відповідного рішення КМУ (як центрального органу виконавчої влади до сфери повноважень якого належить розпорядження землями оборони) не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідач 2 ТОВ ВКФ "Бородіно-А". Натомість він набув такого права користування у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права користування відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом державної влади Тарутинською РДА низки рішень, починаючи з незаконного рішення від № № 101/А-2005 від 05.05.2005р. та наступного укладення договорів оренди землі.

Відповідач 2 ТОВ ВКФ "Бородіно-А" в силу зовнішніх, обєктивних, явних і видимих, характерних для земель військового полігону ознак (наявності слідів використання полігону військовими) та загальновідомої інформації щодо розташування Тарутинського полігону на землях Веселодолинської сільської ради за рахунок яких він отримав спірні земельні ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що земельні ділянки полігону вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, загалом зазначаючи в заяві про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу, заявник не вказує на порушення принципу "пропорційності" й на те, що він несе "індивідуальний і надмірний тягар" у звязку з витребуванням земельної ділянки на користь держави.

Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, в тому числі за результатами перевірки заперечень відповідачів проти позову, з огляду на зміст "суспільного", "публічного" інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності".

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 08.07.1986 р. в справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства") одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Як встановлено судом, ТОВ ВКФ "Бородіно-А" набуло права користування на спірні земельні ділянки згідно з договором оренди землі, укладеними між нею як орендарем та Тарутинською РДА, як орендодавцем. Суд, виходячи з матеріалів справи, дійшов висновку про задоволення позовної вимоги прокурора про зобовязання відповідача 2 повернути МОУ спірні земельні ділянки.

При цьому питання щодо компенсації відповідачу 2 його втрат судом не вирішувалося.

З огляду на зазначене, той факт, що в межах провадження в справі, суд не вирішив питання про надання ТОВ ВКФ "Бородіно-А" компенсації в звязку з витребуванням земельної ділянки на користь МОУ, на думку суду, не свідчить про порушення принципу "пропорційності" при задоволенні позову прокурора про повернення МОУ земельних ділянок, які вибули з державної власності незаконно, оскільки відповідач 2, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків у звязку із неправомірними діями державних органів, а саме Тарутинської РДА.

Крім того, позовна вимога прокурора про зобовязання відповідача 2 ТОВ ВКФ "Бородіно-А" повернути спірні земельні ділянки на користь держави в особі МОУ відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 152 ЗК України, статті 388 ЦК України в звязку з порушенням органом державної влади Тарутинською РДА вимог чинного законодавства України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви відповідачів в правильності тлумачення та застосування цих норм судом не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16.12.2015 року розглянув справу № 6 - 2510 цс 15, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

За таких обставин, суд вважає, що висновки до яких дійшов суд при розгляді позову заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаціної частини району по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стосовно розподілу судових витрат суд дійшов наступних висновків.

Позовна заява містить в собі три позовні вимоги, дві з яких немайнового характеру, а одна з яких є зобовязання відповідача 2 повернути майно за своєю правовою природою є майновою, то з урахуванням листа начальника відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області за № 23-01-32/108 від 05.10.2012р. щодо нормативної грошової оцінки землі (ріллі) у Веселиновської сільської ради Тарутинського району Одеської області, відповідно до якого вартість 1 га ріллі складає 3295,60грн. та площі земельних ділянок 807,984 га, які відповідач 2 повинен повернути позивачу МОУ, відповідно до ст.ст.44,49 ГПК України слід стягнути з відповідачів на користь державного бюджету України по 21840,60 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаціної частини району задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди землі від 05.06.2006 року №б/н, об'єкт оренди - земельна ділянка площею 800,00 га, зареєстрований у Тарутинському районному відділі земельних ресурсів 13.06.2006 за №14, укладений Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (68500, Одеська область, смт. Тарутине, вул. Котовського, 1, код 04056894) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" (68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, будинок 1, код 33840317).

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 17.12.2007 року №б/н, об'єкт оренди - земельна ділянка площею 7,984 га, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" 17.12.2007 за №040753400004, укладений Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (68500, Одеська область, смт. Тарутине, вул. Котовського, 1, код 04056894) з товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" (68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, будинок 1, код 33840317).

4. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" (68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, будинок 1, код 33840317) повернути Міністерству оборони України (031168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код 00034022) зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку площею 800,0 га, передану Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договором оренди землі від 05.06.2006 року № б/н, зареєстрованим у Тарутинському районному відділі земельних ресурсів 13.06.2006 за № 14.

5. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" (68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, будинок 1, код 33840317) повернути Міністерству оборони України (031168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код 00034022) зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку площею 7,984 га, передану Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договором оренди землі від 17.12.2007 року № б/н, зареєстрованим у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" 17.12.2007 за № 040753400004.

6. Стягнути з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (Одеська обл., смт. Тарутино, вул. Котовського, 1, код 04056894) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030101, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір у сумі 21 840 (двадцять одна тисяча вісімсот сорок) грн. 60 коп.

7. Стягнути з товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А(68544, Одеська обл., Тарутинський район, сільрада Веселодолинська, комплекс будівель та споруд, будинок 1, код 33840317) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030101, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір у сумі 21 840 (двадцять одна тисяча вісімсот сорок) грн. 60 коп.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 24 жовтня 2016 р.

Головуючий суддя О.В. Цісельський

Судді М.І. Никифорчук

ОСОБА_1