Рішення № 62218588, 20.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Сухомлінов С.М.

№ 22-ц/796/12933/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 753/6024/16-ц

м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Соколової В.В.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір позики від 01.01.2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.07.2016 року позов задоволено.

Визнано договір позики від 01.01.2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по 275,60 грн. з кожного.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вказував, що судом першої інстанції при постановленні рішення було допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до незаконного рішення суду.

Зазначає, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.05.2015 року у справі №450/2962/14-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користуванням позикою у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 01.01.2010 року в розмірі 537700 доларів США, проценти за користування позикою в розмірі 279014,74 доларів США, 3% річних в розмірі 18997 доларів США.

Посилався на те, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутності ОСОБА_1, який не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, чим порушив його процесуальні права передбачені ст.ст.27,31 ЦПК України та ухвалив по справі рішення лише на підставі неналежним письмових доказів, які були надані виключно позивачем.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача та представник відповідача ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що договір позики від 01.01.2010 року укладений особою, яка не мала на те відповідних повноважень, а тому вказаний договір є недійсним на підставі ст.ст.203, 215, 241 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такого висновку суд дійшов не з'ясувавши дійсні обставини спору, фактично задовольнивши позовні вимоги з підстав, які не були заявлені позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.01.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_4 позику, а остання зобов'язалась повернути позивачу грошові кошти в порядку та на умовах визначених договором позики.

Згідно з п.2 договору сума позики становить 300000 доларів США, що є еквівалентом 2310000 грн. по курсу НБУ станом на 16.01.2009 року.

16.02.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору позики від 16.01.2009 року, відповідно до умов якої позичальник ОСОБА_4 зобов'язалась не укладати договори позики з іншими особами до повернення позики ОСОБА_3 за договором позики від 16.01.2009 року.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 додаткової угоди, сторони домовилися, що будь-які укладені позичальником договори позики з третіми особами будуть вважатися недійсними, що має на меті реальне виконання договору позики від 16.01.2009 року позичальником та задля не погіршення матеріального становища позичальника.

У випадку порушення позичальником умови передбаченої п.1.1 додаткової угоди від 16.02.2009 року позикодавець має право звернутися до суду для захисту своїх порушених права та інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_6 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 537700 доларів США, а остання зобов'язалась повернути вказані кошти до 01.06.2014 року зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі 10% щорічно від суми, що зазначена в п.1 даного договору.

Звертаючись з вказаним позовом до суду позивач просив визнати недійсним договір позики від 01.01.2010 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що укладаючи договір позики від 01.01.2010 року ОСОБА_4 порушила свої зобов'язання визначені договором позики від 16.01.2009 року та додатковою угодою від 16.02.2009 року. На укладення договору позики від 01.01.2010 року ОСОБА_4 не мала права до повного виконання останньою зобов'язань перед позивачем за іншим договором позики.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не обгрунтовував свої позовні вимоги про визнання недійсним договору позики 01.01.2010 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з підстав, що вказаний договір позики підписаний особою ОСОБА_6 від імені ОСОБА_4, який не мав на те повноважень та довіреності на підписання вказаного договору.

Згідно з положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 27 ЦК України визначено права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи позивачем не подавалася заява про зміну підстав позову або щодо уточнень позовних вимог в частині правового обґрунтування.

Частиною 1 ст.215 ЦК Українивизначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з роз'ясненнями, які викладені в п.7 вищевказаної постанови правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач обґрунтовував недійсність оспорюваного договору невиконанням відповідачем ОСОБА_4 положень ст.ст.509, 529, 627 та 628 ЦК України.

Проте, вказані статті розміщені в книзі 5 «Зобов'язальне право» ЦК України та останні регулюють поняття зобов'язання, його виконання та положення про договір та його умови.

При цьому наслідки невиконання зобов'язань визначені в ст.611 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором від 16.01.2009 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є правовою підставою для визнання спірного договору недійсним.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції взагалі не дав правової оцінки доводам позивача та ухвалив рішення з підстав, які не були підставою даного позову.

Крім того, як вбачається з рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.05.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користуванням позикою у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 01.01.2010 року в розмірі 537700 доларів США, проценти за користування позикою в розмірі 279014,74 доларів США, 3% річних в розмірі 18997 доларів США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на час виконання рішення суду та судовий збір в розмірі 3889,07 грн.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12.10.2015 року змінено рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.05.2015 року та викладено частину другу резолютивної частини рішення в наступній редакції: «стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 01.01.2010 року в розмірі 537700 доларів США, проценти за користування позикою від 01.01.2010 року в розмірі 277836,22 доларів США, 3% річних за період з 01.06.2014 року по 10.03.2015 року в розмірі 18969,60 доларів США».

В решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.07.2016 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.05.2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 12.10.2015 року залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_4 прийняла отримані за договором позики від 01.01.2010 року грошові кошти на особовий рахунок у ВАТ СКБ «Дністер», користувалася та розпоряджалася вказаними коштами, що свідчить про прийняття ОСОБА_4 умов договору позики від 01.01.2010 року до виконання.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконанні на всій території України.

Згідно ч.1 ст.14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про недійсність спірного договору на підставі ст.ст.203, 215, 241 ЦК України.

Колегія суддів також погоджується з доводами апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд розглянув дану справу у відсутності відповідача ОСОБА_1, що потягло за собою неповне зясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно з частинами 1, 5 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст.88 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 606,32 грн., сплачений апелянтом за подання апеляційної скарги.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

В задоволенні позовуОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 судовий збір в розмірі 606 грн. 32 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: