Рішення № 62211201, 27.09.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/14750/15-ц

Провадження №2/521/791/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" вересня 2016 р. Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Мазун І.А.,

за участю секретаря Бурдейного В.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Холдингова компанія «МІКРОН»», Приватне підприємство «ЖКГ», ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права на вселення, виселення, вселення, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Холдингова компанія «МІКРОН»», Приватне підприємство «ЖКГ», ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» від 02 вересня 2004 року, протокол №241, в частині скасування спільного рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» №45 від 17 вересня 2002 року про виділення сім'ї ОСОБА_3 кімнати АДРЕСА_1, та виділення цієї кімнати ОСОБА_4; виселення ОСОБА_4 разом з усіма членами його сім'ї з кімнати АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 права на вселення в кімнату АДРЕСА_1; вселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в кімнату АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивує тим, що 07.09.2002 року відповідно до ордеру на житлову площу в гуртожитку №44, серії «Ж», його матір - ОСОБА_3, будучи матір'ю - одиначкою, була поселена в гуртожиток, як працівник ВАТ «Науково-дослідного інституту спеціальних способів лиття».

Зазначений ордер був виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» від 17.09.2002 року за №45 та надавав ОСОБА_3 право на зайняття сім'єю складом з двох осіб (ОСОБА_3 та ОСОБА_1) житлової площі в гуртожитку по АДРЕСА_1, площею 17,2 кв.м (нині кімната АДРЕСА_1).

У 2002 році, у зв'язку із скороченням штату працівників матір позивача - ОСОБА_3 було звільнено, в зв'язку з чим, в 2003 році вона змушена була на певний термін виїхати на заробітки до Італії.

В зв'язку з тим, що на час тимчасового виїзду ОСОБА_3 за кордон позивач був неповнолітнім, то згідно рішення Виконкому Роздільнянської міської ради - ОСОБА_5 стала опікуном позивача, в зв'язку з чим, тимчасовим місцем проживання позивача було визначено кв.АДРЕСА_5.

Не дивлячись на це, кожні вихідні позивач з тіткою ОСОБА_5 приїжджали до м.Одеси, прибирали в кімнаті, так як через будівельні роботи в гуртожитку, до кімнати, в якій залишилися особисті речі - потрапляв пил, а також сплачували комунальні послуги.

У вересні 2004 року ОСОБА_1 самостійно поїхав на квартиру і не зміг її відкрити власними ключами, оскільки в дверях були замінені замки, а в квартирі проживали сторонні люди.

Як йому з тіткою згодом стало відомо від сусідів по гуртожитку, належну його матері кімнату було перейменовано в квартиру №35 кімната №3, яку передано родині відповідача - ОСОБА_2, сьогодні ж ця квартира має №30.

Підставою для передачі кімнати ОСОБА_2 стало рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» від 02 вересня 2004 року, протокол №241, яким було скасоване спільне рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» №45 від 17 вересня 2002 року про виділення сім'ї ОСОБА_3 кімнати АДРЕСА_1, та погоджено виділення цієї кімнати ОСОБА_6.

Не погоджуючись з таким рішенням правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН», тітка позивача, як законний опікун, звернулася до суду із позовом до ТОВ «ХК «МІКРОН»», ОСОБА_6 про продовження терміну збереження житла, скасування рішення, виселення і вселення.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 01 серпня 2008 року в рамках цивільної справи № 2-2055/08 - позов ОСОБА_5, яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ТОВ «ХК «МІКРОН»», ОСОБА_6, ПП «ЖКГ» - задоволено частково:

Визнано незаконним та скасовано рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» від 02 вересня 2004 року, протокол №241, в частині скасування спільного рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» №45 від 17 вересня 2002 року про виділення сім'ї ОСОБА_3 кімнату АДРЕСА_1 , та виділення цієї кімнати ОСОБА_6;

Виселено ОСОБА_6 разом з членами його сім'ї з кімнати АДРЕСА_1;

Визнано за ОСОБА_1, 06.1992 року народження право на вселення в кімнату АДРЕСА_1 з досягненням ним повноліття і повернення від опікуна (піклувальника), тобто з 06 червня 2010 року, зобов'язавши ТОВ «ХК «МІКРОН»» та ПП «ЖКГ» зберігати це житлове приміщення за тимчасово відсутнім неповнолітнім; стягнуто витрати пов'язані з розглядом цивільної справи. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 31 жовтня 2008 року - заява представника ТОВ «ХК»МІКРОН»» та ПП»ЖКГ» - про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 01.08.2008 року - задоволена, заочне рішення скасоване, а справа призначена до розгляду.

Під час розгляду цивільної справи з боку представника ТОВ «ХК»МІКРОН»» та ПП»ЖКГ» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення по суті іншої справи.

Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 11 лютого 2010 року провадження в справі №1519/2-2313/11 зупинено - до розгляду Одеським апеляційним господарським судом Одеської області апеляційної скарги ТОВ «ХК МІКРОН»» на рішення Господарського суду Одеської області від 05 серпня 2009 року по справі №15/83-09-2991 за позовом ТОВ «ХК «МІКРОН»» до Фонду державного майна України, Міністерства промислової політики України про визнання права власності, треті особи ПП «ЖКГ», ВАТ «НДІССЛ».

В подальшому справу №15/83-09-2991 було передано за підсудністю до Господарського суду м.Києва із присвоєнням облікового номеру №40/306.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 26 листопада 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено, рішення набрало законної сили 11 березня 2014 року.

Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 23 лютого 2015 року в рамках цивільної справи №1519/2-2313/11 було відновлено провадження.

04.06.2015 року ОСОБА_5 надала до суду заяву в якій просила суд залишити без розгляду позовні вимоги в рамках цивільної справи №1519/2-2313/11 з тих підстав, що на час поновлення провадження по справі ОСОБА_1 набув повної цивільної дієздатності так як став повнолітнім, в зв'язку з чим має особисто звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 04 червня 2015 року в рамках цивільної справи №1519/2-2313/11 - позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ПП «ЖКГ» про продовження строку збереження житлової площі, виселення та вселення - залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що його права та інтереси порушені незаконними рішеннями, позивач просить задовольнити його самостійні позовні вимоги.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачі ТОВ «Холдингова компанія «МІКРОН»», Приватне підприємство «ЖКГ» в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, відповідач ОСОБА_2 до суду не з»явився, про дату час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки до суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ордеру на житлову площу в гуртожитку №44, серії «Ж», виданого 07.09.2002 року матір позивача - ОСОБА_3, була поселена в гуртожитку в період роботи у ВАТ «Науково-дослідний інститут спеціальних способів лиття» з правом зайняття з сім'єю з двох осіб житлової площі в гуртожитку по АДРЕСА_1, розміром 17,2 кв.м. Зазначений ордер виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ „МІКРОН" від 17 вересня 2002 року №45.

Згідно із листом адміністрації ВАТ „Науково-дослідний інститут спеціальних способів лиття" від 05 січня 2006 року № 05 зазначена квартира, що стала предметом цього спору, фактично належала цьому інститутові, її було виділено ОСОБА_3 за додатковою угодою № 5 з ВАТ „Мікрон".

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради від 19.01.2005р. ОСОБА_3 - мати позивача, виїхала на заробітки у м. Сибарі, Італія, в зв'язку з чим, ОСОБА_5, стала опікуном ОСОБА_1, місцем проживання якого визнано місце проживання опікуна: АДРЕСА_5.

Рішенням правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» від 02 вересня 2004 року, протокол №241, було скасоване спільне рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» №45 від 17 вересня 2002 року про виділення сім'ї ОСОБА_3 кімнату АДРЕСА_1, та погоджено виділення цієї кімнати ОСОБА_4.

Суд вважає протиправним рішення правління та профкому ВАТ «Мікрон» від 02.09.2004 року (протокол № 241), при цьому, суд виходить із того, що саме по собі скасування рішення спільного правління та профкому ВАТ «Мікрон» від 17 вересня 2002 року за № 45 про надання спірної кімнати ОСОБА_3, не може слугувати підставою для припинення житлових прав цієї особи щодо спірної кімнати та припинення житлових прав її сина.

Більш того, питання про наявність чи відсутність права проживання в спірному приміщенні могло бути предметом лише судового розгляду, за результатами якого суд мав би вирішити питання про наявність чи припинення відповідних юридичних відносин.

Слід додатково врахувати обставини, за яких ОСОБА_1, тимчасово вибув зі спірного житла: мати неповнолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_3, яка була матір'ю - одиначкою виїхала на заробітки за кордон, таким чином ОСОБА_1, залишився без батьківського піклування, а тому вимушено проживав у своєї тітки та не міг проживати в спірній квартирі, яку у 2004 році зайнято відповідачем ОСОБА_6.

З огляду на такі обставини, ОСОБА_1, не можна вважати таким, який втратив право користування житловим приміщенням.

19 січня 2005 року, як зазначалось, рішенням виконкому Роздільнянської міської ради над неповнолітнім ОСОБА_1 встановлено опіку, ОСОБА_5 призначено його опікуном та визначено його місце проживання за місцем проживання опікуна в АДРЕСА_5.

Таким чином неповнолітній проживав із своїм опікуном,та з огляду на те, він не може вважатися таким, що втратив право на користування спірним житлом, оскільки має право повернутись до неї з досягненням повноліття.

Після надання житлової площі ОСОБА_3 на підставі відповідного ордеру та вселення сам по собі адміністративний акт, як підстава виділення житлової площі, вважається таким, що припинив свою дію та у подальшому скасування цього адміністративного акту - не може призвести до припинення самих житлових прав.

Відповідач, тоді ВАТ «Мікрон ІН», діяло не у відповідності із законодавством, оскільки не вирішивши у встановленому законом порядку питання про виселення ОСОБА_3, та її неповнолітньої дитини зі спірного приміщення кімнати, а також припинення її житлових прав та її неповнолітнього сина, прийняло рішення про виділення нібито вільної кімнати відповідачу - ОСОБА_6.

Суд критично ставиться до посилань представника відповідачів на недотримання ОСОБА_3 положень п. 3 ч. 3 ст. 71 та ст. 73 ЖК УPCP, щодо обов'язку бронювання житлового приміщення.

Вказані норми не створили для ОСОБА_3 обов'язку такого бронювання житлового приміщення, займаного нею, при направленні за кордон для роботи, при цьому, положення ст. 73 ЖК УPCP загалом не підлягають застосуванню до спірної правової ситуації, а положення п.3 ч.3 ст. 71 цього Кодексу не передбачають будь-якої процедури свого застосування, а правові наслідки, передбачені цими правилами, застосовуються при настанні описаних в них юридичних фактів.

Отже, в обранні закону, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що таким належним законом слід вважати положення ч. 3 ст. 71 ЖК УPCP, які підлягають поширенню на цю правову ситуацію в силу передбаченої аналогії закону.

При цьому суд виходить з того, що відсутня спеціальна норма (в тому числі серед положень глави 4 ЖК У PCP), яка б регулювала подібні відносини, неповнолітній ОСОБА_1 вселився до спірного житлового приміщення разом із своєю матір'ю як член її сім'ї, тобто на сторін поширюються загальні положення, зокрема, ст. ст. 64, 65 ЖК УPCP щодо їх правового статусу; особливості щодо припинення права користування житловим приміщенням в гуртожитку спеціальною нормою права не передбачені; таке розуміння закону відповідатиме природі правових відносин між сторонами; окрім цього в окремих випадках у самій главі ЖК УРСР наявні посилання на можливість застосування окремих норм, що регулюють користування іншими видами житла. Таким чином положення ст. 71 ЖК УРСР носять стосовно правил користування гуртожитками додатковий субсидіарний характер та за обставин, коли це не суперечить прямим нормам, підлягає застосуванню до них.

Стосовно питання про фактично здійснене виселення ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_1 зі спірної кімнати. Суд критично оцінює заперечення представника відповідачів щодо того, що виселення не відбулося. В матеріалах справи є акт від 13.10.2004р., з якого вбачається, що у спірній кімнаті АДРЕСА_1 знаходилися особисті речі та предмети побуту ОСОБА_3 й її неповнолітнього сина.

ОСОБА_3, хоча і не проживала тимчасово у спірному приміщенні, тим не менше, не може вважатися такою, яка виселилась з нього, тим більше не може вважатися таким, що вибув зі спірного житлового приміщення неповнолітній ОСОБА_1, який проживав за місцем проживання свого опікуна, як це передбачено ст. 29 ЦК України, за якою місцем проживання неповнолітньої фізичної особи є місце проживання її опікуна.

Встановивши факт здійснення виселення ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_1 зі спірної кімнати, суд має визнати подібні дії протиправними й такими, що суперечать Конституції України, згідно із ст. 47 якої, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, що виключає можливість та заперечує законність будь-якого виселення особи в адміністративному порядку за п. 15 постанови Пленум Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя ".

Суд вважає, що підставою припинення житлових прав неповнолітнього може бути лише рішення суду, так само, як і підставою для виселення.

Не отримавши такої правової підстави, відповідач ВАТ «Мікрон» самочинно провів виселення неповнолітнього ОСОБА_1 з відповідної житлової площі, а також разом із відповідачем ОСОБА_6 без достатньої правової підстави здійснив вселення останнього, не у вільну кімнату, а на житлову площу, стосовно якої не можуть вважатися припиненими права позивача.

За правилом п. 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, організація видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу".

За змістом абзацу 2 п. З ч. З ст. 1 ЖК УРСР чинним законодавством не заборонено передавати житлове приміщення, в якому не залишилось членів сім'ї дитини, втім його може передано тимчасово за договором оренди іншій особі до досягнення нею повноліття.

Таким чином відповідачами порушено житлові права неповнолітньої особи, яка тимчасово вибула з місця проживання до місця проживання (перебування) в опікуна, це стосується й підстави вселення ОСОБА_6 в спірну житлову кімнату, й порядку, й заборони законодавством ВАТ «Мікрон» здійснювати розподіл подібного житла іншим особам.

Встановивши безпідставність виселення малолітнього з ОСОБА_1 зі спірної житлової площі, вселення ОСОБА_6 не на вільну житлову площу, порушення порядку надання житла та вселення до нього, суд має виселити її без надання іншого житлового приміщення, застосувавши до спірних правовідносин за аналогією закону положення ст. 117 ЖК УРСР, оскільки визнання підстави для вселення незаконною, за змістом законодавства, є підставою й для виселення цих осіб.

Втім, враховуючи, що судом не встановлено протиправності в діях ОСОБА_6, суд має виселити його з наданням іншого обладнаного житлового приміщення, що має складатися з однієї кімнати. Обов'язок щодо надання житла цій особі лежить на ТОВ ХК „МІКРОН».

У питанні про статус споруди, в якій розташована спірна кімната, суд прийшов висновку, що це приміщення є житловим приміщенням гуртожитку, це підтверджується відповіддю Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 04.10.2005р, ордером на зайняття приміщення гуртожитку на ім'я ОСОБА_3, а також визнання сторонами цієї обставини. Той факт, що будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 не значиться зареєстрованою в ОМБТІ та РОН, не впливає на її статус, оскільки під час судового розгляду постало питання не про право власності на нього, а про користування його житловим приміщенням.

Судом також встановлено, що у відповідності до акту прийому-передачі від 20 вересня 2007 року приміщення гуртожитку по АДРЕСА_1 ТОВ ХК „МІКРОН" передано Приватному підприємству „ЖКГ". Корпоративні права стосовно ПП «ЖКГ» продано за договором купівлі-продажу корпоративних прав засновника (учасника) від 01 червня 2005 року мешканцям цього будинку гуртожитку. Ці обставини не змінюють статус будівлі як гуртожитку, а тим більш не можуть бути підставами для припинення або скасування житлових прав неповнолітнього ОСОБА_1

Разом з цим, суд має задовольнити вимогу про вселення ОСОБА_1 в спірну житлову площу з урахуванням наведених положень ст. 29 ЦК України, а також беручи до уваги, що йому чиниться опір в реалізації його права на проживання в даному приміщенні.

Відповідно до п. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права та інтересу у випадку його порушення, невизнання або оспорювання з вимогою про застосування судом передбачених законом способів захисту.

За правилом ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. З урахуванням цього суд має стягнути з відповідачів у рівних частках понесені стороною позивача витрати, пов'язані зі звернення до суду та забезпеченням його розгляду, в тому числі й витрати на правову допомогу.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст..ст. 8,16, 29 ЦК України, ст. 64, 71-72, 78, 108, 109, 117, 191 Житлового кодексу УРСР від 30 червня 1983 року, ст. ст. 10, 11, 16, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Холдингова компанія «МІКРОН»», Приватне підприємство «ЖКГ», ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права на вселення, виселення, вселення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» від 02 вересня 2004 року, протокол №241, в частині скасування спільного рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «МІКРОН» №45 від 17 вересня 2002 року про виділення сім'ї ОСОБА_3 кімнати АДРЕСА_1, та виділення цієї кімнати ОСОБА_6.

Виселити ОСОБА_6 разом з усіма членами його сім'ї з кімнати АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право на вселення в кімнату АДРЕСА_1.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в кімнату АДРЕСА_1.

Стягнути з ТОВ «Холдингова компанія «МІКРОН»» судовий збір в сумі 487,20грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк зі дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН