Рішення № 62209998, 04.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/2113/16 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/783/4773/16 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:59

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів - Ніткевича А.В., Павлишина О.Ф.

секретар Бохонко Е.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м.Львова від 09 червня 2016 року у справі за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 з участю третіх осіб: Львівського комунального підприємства «Цитадель-Центр», Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Львівської міської ради про зобов'язання до вчинення дій -

в с т а н о в и л а:

В березні 2016 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулася з позовом до ОСОБА_2 про приведення дверного заповнення до автентичного вигляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1, який відповідно до рішення Львівського облвиконкому № 381 від 05.07.1985 року є пам»яткою культурної спадщини (охоронний №90). Стверджує, що відповідач самовільно провела роботи із заміни дерев»яного дверного заповнення на металопластикове без будь-яких дозвільних документів, що є порушенням ЗУ «Про охорону культурної спадщини» та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.08.2007 року №643 «Про впорядкування заміни та встановлення віконних і дверних заповнень фасадів на території історичного ареалу м.Львова». Просив суд зобов»язати відповідачку за власні кошти привести до автентичного вигляду самовільно встановлене дверне заповнення у вищевказаній квартирі та стягнути суму сплаченого судового збору.

Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила Галицька районна адміністрація Львівської міської ради в особі голови адміністрації І.Іванчини.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не взято до уваги необхідність виготовлення та погодження у встановленому порядку проектної документації для заміни віконних заповнень на фасаді будинку, який знаходиться в межах історичного ареалу міста. В свою чергу, відповідачем проведено заміну дерев'яного дверного заповнення на пластикове на АДРЕСА_1 без дозвільних документів. Звертає увагу, що на виконання обов'язків щодо здійснення контролю за виконанням рішень виконкому міської ради районною адміністрацією та житлово-комунальним підприємством вжито ряд заходів до відповідача для врегулювання спірного питання, проте спір в позасудовому порядку не вирішено.

Відтак вважає, що суд неповно з'ясував фактичні обставини справи, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Сторони у справі в судове засідання не з"явились, тому відповідно до ст.197 ЦПК України фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Матеріалами справи та судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописку № 468 від 09.02.2016 року, виданою ЛКП «Цитадель-Центр» (а.с.4).

19.02.2015 року Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЛВ №000409, яким встановлено, що у будинку АДРЕСА_1 згідно акту-попередження у липні 2008 року розпочато ремонтні роботи по заміні дерев'яного дверного заповнення на пам'ятці культурної спадщини без відповідного дозволу (а.с.5).

12.03.2015 року Адміністративною комісією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради винесено постанову №34, якою визнано в діях ОСОБА_2 вину та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.92 КУпАП, враховуючи сплив строку накладення адміністративного стягнення, провадження у справі закрито (а.с.6).

Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_2 порушила вимоги законодавства про охорону культурної спадщини, а саме у 2008 році розпочато ремонтні роботи по заміні дерев'яного дверного заповнення на пластикове у квартирі АДРЕСА_1, без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, оскільки вказаний будинок є пам'яткою культурної спадщини; охоронний №90, згідно з рішенням Львівського облвиконкому №381 від 05.07.1985 pоку.

16.02.2016 та 24.02.2016 року комісією ЛКП «Цитадель-Центр» складено акти обстеження будинку АДРЕСА_1, якими встановлено, що на фасаді будинку не приведено до попереднього стану дерев'яне дверне заповнення, яке було замінено на пластикове власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.8,10).

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки заміна дверного заповнення була проведена у 2008 році і позивачу було про це відомо та з позовом Галицька районна адміністрація звернулася лише в 2016 році.

Однак з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У частині 2 ст.59 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з постанови №34 від 12 березня 2015 року у 2008 році ОСОБА_2 лише розпочато ремонтні роботи по заміні дверного заповнення, однак коли дані роботи були закінчені в матеріалах справи не має жодних доказів, а такий висновок суд зробив лише з пояснень відповідачки та її представника, які не можуть бути об»єктивними, враховуючи їх зацікавленість в ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову. Окрім того, вказане порушення є триваючим, а тому строк позовної давності на дані правовідносини не поширюється.

Відтак колегія суддів вважає, що висновок суду про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності є помилковим та матеріали справи містять достатньо доказів для ухвалення рішення по суті спору.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» знаходиться у межах історичного ареалу м.Львова.

Положеннями ст.319 ЦК України встановлено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року (далі - Закон №1805-Ш) забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно ч.2 ст.24 Закону №1805-Ш використання пам'ятки повинно здійснюватися у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо, тому своїми діями відповідач завдав шкоду пам'ятці, змінивши характерну властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність.

Окрім того, ч.1 ст. 22 Закону №1805-Ш передбачає, що пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Згідно ст.26 Закону №1805-Ш, ремонт та реставрація пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Відповідно до ч.3 ст.47 цього ж Закону юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.

Аналогічні положення Законів №1699-Ш та №1805-Ш містяться і в Типових регіональних правилах забудови, затверджених наказом Держбуду України 10.12.2001 р. за № 219, зареєстрованих у Мінюсті України 03.01.2002 р. № 4/62902 (далі - Правила), зокрема, реконструкція будинків здійснюється лише з дозволу виконавчого комітету відповідної ради (розділ 7 Правил); проектна документація до її затвердження підлягає комплексній державній експертизі згідно із Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва й проведення їх комплексної інвестиційної державної експертизи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998року №1308 (п.11.1 розділу 11 Правил); погоджений проект подається на розгляд до містобудівної ради при головному архітекторі району (міста) (п.11.3 розділу 11 Правил); здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством (п.12.7 розділу 12).

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 року (далі - Закон №687-ХVY) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації. Згідно з ч.5 ст.7 Закону №687-ХVY затвердження проекту замовником (забудовником) може бути здійснено за наявності рішення органу містобудування та архітектури про погодження проекту.

Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

Підпунктом 1.4.1 пункту 1.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, також встановлено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у будинках дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Відтак, судом встановлено, що відповідач самовільно замінила дерев»яне дверне заповнення на металопластикове в квартирі АДРЕСА_1, не отримавши відповідний дозвіл у компетентних органів та заміна дверного заповнення відбулась без збереження матеріалу - дерева, що призвело до порушення автентичного вигляду будинку як пам'ятки культурної спадщини.

Відповідно до ст..1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

А відтак судом не враховано, що власник несе відповідальність за дотримання вимог вказаного законодавства, в зв»язку з чим позов є підставним та підлягає до задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов»язати ОСОБА_2 привести до автентичного вигляду самовільно встановлене дверне заповнення у квартиру АДРЕСА_1 за власні кошти.

Крім цього, згідно ч.1 ч.5 ст..88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв»язку з тим, що позов підлягає до задоволення з ОСОБА_2 необхідно стягнути в користь Галицької районної адміністрації Львівської міської ради витрати на судовий збір в сумі 1378,00 грн. при подачі позовної заяви та 1516,68 грн. за подачу апеляційної скарги, а всього 2894,68 грн.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України,- колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 09 червня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити.

Зобов»язати ОСОБА_2 привести до автентичного вигляду самовільно встановлене дверне заповнення у квартиру АДРЕСА_1 за власні кошти.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь Галицької районної адміністрації Львівської міської ради витрати на судовий збір в сумі 1378,00 грн. при подачі позовної заяви та 1516,68 грн. за подачу апеляційної скарги-всього 2894,68 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий Ю.Р. Мікуш

Судді А.В. Ніткевич

О.Ф.Павлишин