Рішення № 62204356, 19.10.2016, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/956/16-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

19.10.2016 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Лінської Л.М.,

представника ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду у м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на те, що 26 березня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (далі ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс») та ним укладено договір фінансового лізингу № 001586 (далі Договір).

Вищезазначений договір укладено у простій письмовій формі. Предметом фінансового лізингу за цим Договором є транспортний засіб «МТЗ-892», обєм/тип двигуна 4,75 дизель, тип КПП механічна, привід 4х4 (далі Предмет лізингу).

Вартість предмета лізингу на момент укладення Договору становить 18888,89 доларів США, гривневий еквівалент 510000 грн (п. 8.2. Договору).

Предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу, авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. ст. 9 Договору (п. 1.8. Договору).

Адміністративний платіж першочерговий одноразовий платіж, що входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку № 1 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу (зазначено у визначенні термінів Договору).

Згідно додатку № 1 до Договору розмір адміністративного платежу складає (10 %) 1888,89 доларів США, курс долара США на дату підписання Договору становить 27,00 грн.

Таким чином, розмір адміністративного платежу становить 1888,89 х 27,00 = 51000,03 грн.

Того ж дня на виконання умов Договору позивачем було сплачено 51000,00 грн на рахунок відповідача, що підтверджується квитанцією № N1A2J40124 від 26 березня 2015 року.

Однак, вищезазначеного транспортного засобу ОСОБА_2 не отримав, неодноразово звертався з приводу передачі предмета лізингу або повернення коштів, однак отримав відмову у цьому.

Вищезазначені дії ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» позивач уважає неправомірними, а укладений Договір недійсним, тому просить застосувати наслідки його недійсності.

ОСОБА_2 зазначає, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, враховуючи те, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, відповідно спірний Договір фінансового лізингу № 001586 від 26 березня 2015 року є нікчемним згідно положень ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Згідно спірного Договору фінансового лізингу лізингодавець зобовязується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (п. п. 1.4., 3.3.2. Договору).

Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 18888,89 доларів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення цього Договору складало 510000 грн з ПДВ (п. 8.2. Договору).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу визначений на дату укладення договору може змінюватися у разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця (п. 8.3. Договору).

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках № № 1, 3 до Договору. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно обмінного курсу долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (п. 8.5. Договору).

За змістом указаних пунктів договору, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, однак формули перерахунку не передбачено.

Проаналізувавши зміст Договору, можна дійти висновку, що за невиконання своїх зобовязань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а навпаки отримує вигоду штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (п. п. 3.2.7., 12.1. Договору).

Зі змісту договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно додатку № 3 Договору на який робиться посилання у змісті Договору, однак який до Договору не додається.

При цьому, згідно п. 4.3. Договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачеві графік сплати лізингових платежів (додаток № 3 Договору), який сторони зобовязані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобовязань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобовязань лізингоодержувача.

Відповідно до п. 1.5. Договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За такими зобовязаннями відповідає продавець.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за Договором здійснює відповідач, тому що у договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, відповідно п. 1.5. Договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності у частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми дострокового погашення (п. 10.14. Договору).

Враховуючи викладене, можна дійти висновку про невідповідність положень договору фінансового лізингу № 001586 від 26 березня 2015 року принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі, положення Договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансовий лізинг», а тому Договір підлягає визнанню недійсним.

ОСОБА_2 зазначає, що отримані відповідачем 51000 грн його коштів сплачених за недійсним правочином слід уважати такими, що набуті та збережені без достатньої правової підстави, а тому повинні бути повернені з урахуванням відсотків (ст. ст. 536, 1048, 1212 ЦК України).

Про недійсність спірного Договору ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» могло дізнатись з моменту його укладення (26 березня 2015 року), а тому починаючи з наступного календарного дня повинно сплатити на користь позивача сплачені кошти з процентами за користування цими коштами.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_1 позов підтримав за обставин зазначених у ньому, попросив позов задовольнити, не заперечує проти винесення у справі заочного рішення.

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» у судове засідання не зявився, про причину неявки не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надіслав.

Оскільки відповідач, який належним чином повідомлений і від якої не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності в судове засідання не зявився, суд уважає ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, представник позивача не заперечує проти винесення у справі заочного рішення.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позову частково з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобовязані подати усі наявні у них докази або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться до початку розгляду справи по суті.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що 26 березня 2015 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу № 001586 (а. с. 6-15).

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 цього Договору, предметом фінансового лізингу за цим договором є транспортний засіб зазначений у цій статті та Специфікації (Додаток № 2 Договору), а саме «МТЗ-892», обєм/тип двигуна 4,75 дизель, тип КПП механічна, привід 4х4. Предмет лізингу був самостійно та свідомо обраний Лізингоодержувачем та повністю відповідає вимогам Лізингоодержувача. У разі визначення у цьому договорі та/або Додатку № 2 тільки марки та/або моделі Предмета лізингу, даним договором сторони погодили та визначили, що предмет лізингу вважається повністю ідентифікованим на рівні базової моделі та комплектності. Вартість Предмета лізингу на момент укладення цього Договору зазначається у Договорі, розмір авансового платежу вказується у Договорі та Додатку № 1 до Договору, що є його невідємною частиною. Лізингодавець бере на себе зобовязання придбати Предмет лізингу у власність (отримати право власності на Предмет лізингу) та передати Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на термін та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом лізингу на умовах Договору та згідно з положеннями чинного законодавства. Лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності Предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищезазначеними зобовязаннями відповідає Продавець. Лізингодавець разом із Продавцем солідарно відповідають перед Лізингоодержувачем виключно за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета Лізингу. Предмет лізингу є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на Лізингоодержувача, згідно умов Договору. Усі ризики по предмету лізингу переходять від Лізингодавця Лізингоодержувачу у момент передачі предмета лізингу за актом приймання-передачі. Предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 120 (ста двадцяти) робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. Договору. Незалежно від наявності у Продавця Предмета лізингу вказаного Лізингоодержувачем у Договорі та за заявою Лізингоодержувача, Предмет лізингу може бути замінений на інший Предмет лізингу до моменту купівлі Предмета лізингу. Умови такої заміни та проведення додаткових розрахунків вказуються у відповідній Додатковій угоді до Договору.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно змісту ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючиумови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до ст. 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З огляду на вищезазначене, слід дійти висновку, що виключно оспорюваний правочин, тобто той недійсність якого прямо не встановлена законом, можливо визнати недійсним з підстав, передбачених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

До вищезазначеного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року, справа № 6-2766цс15, що згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України має бути враховано при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Згідно ст. 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як видно зі змісту договору фінансового лізингу № 001586 від 26 березня 2015 року, що укладений між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» (а. с. 6-15), цей Договір нотаріально не посвідчений.

Оскільки договір фінансового лізингу є змішаним договором, містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, враховуючи те, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, відповідно можливо дійти висновку, що спірний договір фінансового лізингу № 001586 від 26 березня 2015 року є нікчемним згідно положень ч. 1ст. 220 ЦК України, а відтак не може бути визнаний недійсним, зокрема й з підстав, передбачених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що є самостійною підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Як убачається з матеріалів цієї цивільної справи, позивач ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на виконання нікчемного договору фінансового лізингу № 001586 від 26 березня 2015 року 51000 грн (а. с. 16).

Отже, з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 51000 грн коштів сплачених позивачем на виконання нікчемного правочину.

Стаття 1212 ЦК Українирегулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого);3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК Українибезпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК Українидає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, що прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Частина 1 ст. 1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК Українитільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11. 600, 601, 604-607, 609 ЦК України до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК Україниможе бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 та від 24 вересня2014 року у справі № 6-122цс14.

З урахуванням вищезазначеного, оскільки у цій справі суд дійшов висновку про нікчемність укладеного між сторонами правочину, тобто саме у цьому рішенні суд встановив такі правовідносини, відповідно до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні положення, тобто ч. 1 ст. 216 ЦК України, згідно якого кожна із сторін за таким правочином зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Невиконання однією зі сторін цих вимог після встановлення судом таких правовідносин є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України, що також встановлено Верховним Судом України у своїй постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення частково цього позову ОСОБА_2 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів.

Згідно змісту ч. 2 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

За змістом п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» оскільки ст. 5 Закону N 3674-VI не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, зокрема ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів".

Цей позов ОСОБА_2 має дві вимоги, а саме вимогу майнового характеру у якій суд дійшов висновку відмовити, а також вимогу майнового характеру про стягнення коштів, що суд вирішив задовольнити частково.

З огляду на вищезазначене, з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 509,99 грн, тобто пропорційно до задоволеної позовної вимоги майнової характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 20, 203, 215, 216, 220, 227, 628, 799, 806, 1212 ЦК України, ст. ст. 11, 15, 30, 60-62, 64, 79, 88, 208, 209, 212-215, 218, 224-228, 294 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (ідентифікаційний код 38104479) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 51000 (пятдесят одну тисячу) грн сплачених коштів.

В іншій частині позову відмовити як заявленому необґрунтовано.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (ідентифікаційний код 38104479) в дохід ДЕРЖАВИ 509,99 грн (пятсот девять гривень 99 копійок) судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Кіровоградської області через Долинський районний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 24 жовтня 2016 року.

Суддя Долинського районного суду ОСОБА_3