Рішення № 62204268, 17.10.2016, Вільшанський районний суд Кіровоградської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

№ 384/423/16-ц

№пр. 2/384/132/2016

17 жовтня 2016 року

Вільшанський районний суд

Кіровоградської області

в складі:

головуючого судді: Сорокіної О.О.

з участю секретаря судового засідання Сачко О.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Вільшанка, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя та стягнення компенсації,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя та стягнення компенсації, посилаючись на те, що 20 вересня 2014 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, зареєстрований Плоско-Забузькою сільською радою Вільшанського району Кіровоградської області, актовий запис №2. За час перебування у зареєстрованому шлюбі, за їх спільні кошти був придбаний автомобіль MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. На теперішній час спільне подружнє життя сторонами припинено. Відповідач забрала автомобіль та виїхала за місцем своєї реєстрації в с. Плоско-Забузьке Вільшанського району Кіровоградської області, при цьому попередила, що має намір самостійно його продати. У зв»язку з наведеним, позивач просить розподілити спільне майно подружжя - автомобіль MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визнавши за ним право власності на ? частку вказаного автомобіля.

07 вересня 2016 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву в якій зазначив, що спірний автомобіль 09 липня 2016 року в Територіальному сервісному центрі 4842 регіонального сервісного центру МВС України у Миколаївській області перереєстровано за договором купівлі-продажу на нового власника ОСОБА_4. Жодної згоди на відчуження належного йому з відповідачкою на праві спільної сумісної власності автомобіля він не надавав. Відчуження спільного майна відповідачкою здійснено без його відома. У зв»язку з наведеним, просить розділити спільне майно подружжя - автомобіль MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, стягнувши з відповідачки на його користь 101 887 (сто одну тисячу вісімсот вісімдесят сім) грн. 50 коп. вартість 1/2 частки автомобіля марки MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та понесені ним судові витрати в розмірі 2451 грн. 20 коп..

Позивач та його представник в судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявилася, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не надійшло.

Зі згоди позивача та його представника, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач та його представник не заперечують проти такого вирішення справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Заслухавши позивача та його представника, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що сторони 20 вересня 2014 року зареєстрували шлюб у Плоско-Забузькій сільській раді Вільшанського району Кіровоградської області, актовий запис №2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ОЛ №078138, виданим 20 вересня 2014 року Плоско-Забузькою сільською радою Вільшанського району Кіровоградської області (а.с. 6).

У період шлюбу 10 червня 2015 року подружжя придбало автомобіль марки MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказаний автомобіль був зареєстрований на імя ОСОБА_3, про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу CXT 172772 від 10.06.2015 року (а.с.7).

Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 02.09.2016 року шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Відповідно до вказаного рішення судом встановлено, що з 13 червня 2016 року сторони разом не проживають.

Відповідно до повідомлення Регіонального сервісного центру МВС України в Кіровоградській області від 18 серпня 2016 №31/11-2309 року, автомобіль марки MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, у період з 10.06.2015 року по 09.07.2016 року значився на обліку на праві власності за громадянкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. 23.06.2016 року в Територіальному сервісному центрі 3545 Регіонального сервісного центру МВС України в Кіровоградській області відбулася перереєстрація вищевказаного автомобіля без зміни власника при втраті номерного знаку ВА 9165 ВВ та з видачею нових номерних знаків ВА 9344 ВЕ. 09.07.2016 року в Територіальному сервісному центрі 4842 Регіонального сервісного центру МВС України у Миколаївській області вищевказаний автомобіль MITSUBISHI LANCER перереєстровано за договором купівлі-продажу на нового власника громадянина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, державний номерний знак автомобіля НОМЕР_3 ( а.с.54).

Таким чином, автомобіль MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, на теперішній час відповідачеві не належить, а зареєстрований на нового власника ОСОБА_4.

У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.61 СК України обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, які були одержані за цим договором, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладені договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчений. Договір, укладений кожним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Зі змісту цієї норми випливає, що згода другого з подружжя подається у простій письмовій формі, якщо правочин, який укладається одним з подружжя за рахунок спільного майна, стосується цінного майна і разом з тим не вимагає нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Очевидним є те, що автомобіль MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, є цінним майном.

Відтак згода другого з подружжя на укладення правочину щодо його відчуження підлягала оформленню у простій письмовій формі.

В ході розгляду справи позивач зазначив, що не надавав згоди на відчуження автомобіля.

Згідно з п.п. 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Положеннями ч.1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч.2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

За змістом ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Частиною 3 ст. 370 ЦК України передбачено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності здійснюється в порядку, встановленому ст. 364 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно з п.п.22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У відповідності до висновку про ринкову вартість обєкта оцінки від 06.08.2016 року, ринкова вартість обєкта оцінки легкового автомобіля марки MITSUBISHI, модель, LANCER, реєстраційний номер НОМЕР_1, синього кольору, 2007 року випуску, визначена станом на 10.06.2016 року, складає 203775 грн. (а.с.38-41).

09 липня 2016 року в Територіальному сервісному центрі 4842 Регіонального сервісного центру МВС України у Миколаївській області, вищевказаний автомобіль MITSUBISHI LANCER перереєстровано за договором купівлі-продажу на нового власника ОСОБА_4.

Як вбачається з матеріалів справи та рішення суду про розірвання шлюбу, сторони з червня 2016 року припинили сімейні стосунки та разом не проживали, а отже відчуження автомобіля відповідачем без згоди позивача було вчинено не в інтересах сімї і не на її потреби.

Відтак, з урахуванням зазначених фактів відчуження спірного автомобіля і переходу права власності на нього до третьої особи, за відсутності згоди позивача на це відчуження, вартість автомобіля підлягає врахуванню при поділі майна подружжя.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували згоду позивача на продаж спірного автомобіля та докази отримання ним коштів за продаж зазначеного автомобіля.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що спірний автомобіль марки MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, був спільною сумісною власністю подружжя, цінним майном, а відповідач розпорядилася ним на власний розсуд без письмової згоди позивача, а тому позивач має право на ? грошової компенсації вартості спірного транспортного засобу в сумі 101 887 грн. 50 коп..

Даний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним судом України в постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-486цс16), яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Окрім того, згідно з ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. За змістом ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Згідно роз'яснень пунктів 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10 право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу", положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах". Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Судом встановлено, що між адвокатом ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 29 червня 2016 року укладено договір про надання правової допомоги. На підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_2 надано копію договору від 29 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, копію ордера серії ОД №127206 від 29 червня 2016 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1251 ОСОБА_2 від 30.03.2004 року. До заяви також надано акт прийому - передачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 29 червня 2016 року. Згідно ксерокопій квитанцій серія АРБО № 427341 від 02 вересня 2016 року позивач сплатив ОСОБА_2 1400 грн. за надання правової допомоги, які підлягають стягненню з відповідачки. Крім цього, враховуючи той факт, що особа, яка надавала позивачу правову допомогу, відповідно до журналів судового засідання безпосередньо приймала участь у судових засіданнях, суд приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 500 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу. Крім цього, з відповідачки на користь позивача слід стягнути витрати по оплаті ним при подачі позовної заяви до суду судового збору в розмірі 551 грн. 20 коп. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя та стягнення компенсації - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_1, грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки MITSUBISHI LANCER, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в сумі 101 887 (сто одна тисяча вісімсот вісімдесят сім) грн. 50 коп.. Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_1, судові витрати в сумі 2451 (дві тисячі чотириста п"ятдесят одна) грн. 20 коп.. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через Вільшанський районний суд Кіровоградської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.О. Сорокіна