Ухвала суду № 62199829, 20.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/2579/15-ц 20.10.2016 20.10.2016 20.10.2016

Провадження №22-ц/784/2302/16

справа № 490/2579/15-ц

провадження № 22ц/784/2302/2016 Головуючий у першій інстанції: Мамаєва О.В.

категорія 48 Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.

У Х В А Л А

іменем України

20 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Лептугою С.С.,

за участі: представника позивачки ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року, ухваленого

за позовом

ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення та поділ майна подружжя, та

зустрічним позовом

ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнання майна особистою власністю,

в с т а н о в и л а:

В березні 2015 року ОСОБА_5 звернулась з позовом, який в подальшому уточнила, до ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення та поділ майна подружжя.

Позивачка зазначала, що з 24 серпня 1991 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. 13 листопада 1997 року шлюб між ними було розірвано, але вони продовжували проживати спільно, вели спільне господарство, брали участь у спільному вихованні дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем вони придбали рухоме та нерухоме майно, а саме: 29 липня 2008 року відповідачем був укладений кредитний договір за письмовою згодою позивачки на придбання автомобіля ВАЗ 2109 9420. Також за спільні кошти придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1652 від 12 жовтня 2011 року. Право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_6

Посилаючись на те, що майно придбано за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, позивачка, уточнивши свої вимоги, просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 1997 року по лютий 2015 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності сторін, визнати за нею право власності на ? частину вказаної квартири, стягнути з відповідача грошову компенсацію за ? частину автомобіля в рахунок її частки у спільній сумісній власності.

В грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся з зустрічним позовом про поділ майна подружжя, визнання майна особистою власністю, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана за кошти від продажу іншої квартири, яка належала йому на праві особистої власності, умови кредитного договору на придбання автомобіля виконано ним одноособово, відповідач просив визнати квартиру об'єктом особистої приватної власності, включити до маси майна, що підлягає поділу, погашене ним зобов'язання за кредитним договором та стягнути з позивачки ? частину погашених кредитних зобов'язань в розмірі 39690 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року, з урахуванням виправленої описки ухвалою цього ж суду від 10 серпня 2016 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року по лютий 2015 року. Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 компенсацію вартості ? частини автомобіля НОМЕР_1 в рахунок її частки у спільній сумісній власності, в розмірі 25477 грн. 72 коп. Зустрічний позов задоволено частково. Постановлено визнати квартиру АДРЕСА_2 об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_6 Крім того, суд розподілив судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення в частині відмови у визнанні квартири об'єктом спільної сумісної власності скасувати та ухвалити нове, яким виділити їй ? частину квартири та признати за нею право власності на це майно.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що під час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 придбав квартиру АДРЕСА_2 за ціною 61953 грн. на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2011 року (а.с. 11, т. 1).

При цьому, для придбання вказаної квартири ОСОБА_6 використав кошти, отриманні ним від продажу квартири АДРЕСА_3, яка належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину, та яку він продав 7 жовтня 2011 року за 63000 грн. (а.с. 70, т. 1).

Отже, як вбачається із змісту статті 74 СК України, на спірні правовідносини поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16.

Отже, встановивши, що ОСОБА_6 придбав спірну квартиру за кошти, отриманні ним від продажу його власної квартири, яку він продав за п'ять днів до купівлі спірної квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_6 за правилами пункту 3 частини першої статті 57 СК України.

Рішення суду в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також поділ автомобіля та кредитних зобов'язань сторони не оскаржували, а тому в цій частині колегія суддів рішення не перевіряє.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що вона має право на ? частку квартири в зв'язку з тим, що за час спільного проживання з відповідачем мала постійний заробіток, суперечать висновку щодо застосування статей 57, 60, 65, 71 СК України, викладеному у зазначеній вище постанові Верховного Суду України, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до положень ст. 370-7 ЦПК України.

Посилання апеляційної скарги ОСОБА_5 на договір про наміри, як на доказ оплати нею завдатку в розмірі 500 доларів США та посередницьких послуг у розмірі 1200 доларів США, не можуть братись до уваги, оскільки, як вбачається зі змісту даного договору, обов'язок по оплаті вказаних сум покладено на покупця спірної квартири, яким за договором від 12 жовтня 2011 року фактично виступив ОСОБА_6

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного законодавства, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статями 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді В.В. Коломієць

Н.О. Шаманська