Рішення № 62198723, 21.10.2016, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/656/16-ц

Провадження № 2/309/695/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2016 року м. Хуст

Хустський районний суд

Закарпатської області

в складі суду: головуючого Волощук О.Я

при секретарі Галай В.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_2

до

ОСОБА_3,

Відкритого акціонерного товариства «ОТП Банк»

про встановлення факту проживання однією сім»єю, визнання права спільної сумісної власністю на житловий будинок, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про встановлення факту проживання однією сім»єю, визнання права спільної сумісної власністю на житловий будинок №50 по вулиці Крайній в м.Хуст, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку №50 по вул..Крайній в м.Хуст, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначила про те, що в 1996 році позивачка з відповідачем почали проживати однією сімєю, не зареєструвавши шлюб в органах ДРАЦСу оскільки обоє на той час були неповнолітніми. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено у православному храмі Кирила і ОСОБА_4, що стверджується свідоцтвом про вінчання від 20.02.1996 року. За час спільного проживання у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 на даний час повнолітній та донька Катерина, ІНФОРМАЦІЯ_2. З 1996 по 2007 роки позивачка з відповідачем та їхніми неповнолітніми дітьми проживали періодично у батьків позивачки та батьків відповідача, накопичуючи кошти для будівництва власного житла. В 2006 році сторони отримали на імя ОСОБА_6 земельну ділянку й розпочали будівництво будинку. На підставі їхньої спільної праці та коштів, праці їхніх батьків, родичів сторонами збудовано будинок № 50 по вул. Крайній в м.Хуст. Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію позивачка разом з відповідачем та дітьми переїхали проживати у збудований ними будинок. Облаштування будинку сторони проводили за власні кошти, які отримували від ведення домашнього господарства та від спільних доходів. На протязі 19 років сторони жили спільно, народили двоє дітей, вели спільне господарство тобто між ними існували фактичні шлюбні відносини. З 2015 року відносини між сторонами погіршилися і на сьогоднішній день вони їх не підтримують. У позивачки з дітьми не існує іншого житла. За час спільного проживання з відповідачем позивачка брала участь своєю працею у створенні спірного майна житлового будинку №50 по вул. Крайня в м.Хуст, проживала однією сімєю з відповідачем, створювала разом з ним вказане майно за рахунок ведення спільного господарства з єдиним бюджетом, який використовувався на будівництво, тому просить визнати за нею права власності на частку в цьому майні, для забезпечення свого проживання та проживання дітей.

Вказані обставини стверджуються свідоцтвом про вінчання, свідоцтвами про народження дітей, актом складеним депутатом Хустської міської ради про те, що позивачка дійсно проживає у спірному будинку з 2007 року, а діти - з моменту їх народження і по сьогоднішній день.

Позивачка просить застосувати норми Закону України „Про власність, який діяв і був чинним на час коли сторони почали створювати спільне майно, а також норми СК України, оскільки фактичні сімейні відносини між ними мали тривалий характер та продовжувалися до 2015 року і спільне створення ними майна за вказаний період завершувалося коли діяли положення СК України.

Зважаючи на вказані вище обставини в березні 2015 року, позивачка звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту та визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Рішенням Хустського районного суду від 28.04.2015 року у справі № 309/1140/15-ц задоволено вимоги позивачки, якими встановлено факт проживання позивачки з відповідачем однією сімєю, визнано майно спільною сумісною власністю подружжя та визнано право власності на частину житлового будинку та земельної ділянки.

Після набрання рішенням законної сили позивачка звернулась до Хустського РУЮ в Закарпатській області в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно для оформлення свідоцтв на право власності на належну позивачці частку в спільній сумісній власності подружжя.

В ході вивчення документів державним реєстратором повідомлено позивачку про неможливість проведення реєстрації у звязку з тим, що на вказане майно існують обтяження у вигляді заборони на вчинення будь-яких дій. Дані обтяження накладено приватним нотаріусом Хустського нотаріального округу ОСОБА_7 при посвідченні договору іпотеки № PСL-801/016/2007 від 15.02.2007 року та договору іпотеки № PМL_801/024/08 від(наступна іпотека) від 28.02.2008 року.

Позивачка дізналась про те, що при отриманні кредиту в АТ (ЗАТ) «ОТП Банк», відповідач уклав вказані вище договори іпотеки.

Стаття 65 Сімейного кодексу України встановлює, що чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Вона має бути отримана у формі, у якій має бути укладений договір, що вимагає такої згоди. Якщо договір виходить за межі дрібного побутового, другий з подружжя має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору як укладеного без його (її) згоди. Це правило розповсюджується і на осіб, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі і які набули майно за час їх сумісного проживання.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

На момент укладення вказаного вище правочину, в будинку проживали позивачка з відповідачем та їхній неповнолітній син ОСОБА_5.

Не погодившись з рішенням Хустського районного суду, відповідач АТ «ОТП Банк» , подав апеляційну скаргу на рішення суду в порядку ст.292 ч.1 ЦПК України.

Рішенням колегії суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 22.01.2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано з підстав порушення судом першої інстанції процесуальних норм, а саме не залучення до участі у розгляді справи АТ «ОТП Банк.

На момент звернення до суду з попереднім позовом, позивачці не було відомо про наявність іпотечних зобовязань у відповідача ОСОБА_3 перед банком, а тому останній і не був позивачкою залучений до участі у справі.

Позивачка просить встановити факт проживання однією сімєю та ведення спільного домашнього господарства громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 1996 року по 2015 рік включно, визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок №50 по вул. Крайня в м. Хуст Закарпатської області та земельну ділянку, що розташована в м.Хуст по вул.Крайня б/н і зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 007397 від 04 січня 2006 року, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку №50 по вул. Крайня в м. Хуст Закарпатської області, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що розташована в м.Хуст по вул. Крайня б/н та належить відповідачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 007397 від 04 січня 2006 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з«явився, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов визнає, не заперечує проти задоволення позову.

В судове засідання представник АТ «ОТП Банк» не з»явився, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов не визнав, просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що позов ОСОБА_2 підлягає до задоволення виходячи із наступних міркувань.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про встановлення факту проживання однією сім»єю, визнання права спільної сумісної власністю на житловий будинок №50 по вулиці Крайній в м.Хуст, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку №50 по вул.Крайній в м.Хуст, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки.

На момент звернення до суду з попереднім позовом, позивачці не було відомо про наявність іпотечних зобовязань у відповідача ОСОБА_3 перед банком, що доведено представником позивача в судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з»явився, подав до суду нотаріально засвідчену заяву, якою позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 визнав.

Судом встановлено, що 15 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки №РСL 801/016/2007 предметом якого є будинок №50 загальною площею 96,2 кв.м. та земельна ділянка площею 0,0357 га, що знаходяться за адресою вул.Крайня в м.Хуст та належить на праві власності іпотекодавцю, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 066135 від 17 січня 2007 року, виданим Хустською міською радою.

28.02.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки №РМL 801/016/2008 (наступна іпотека) предметом якого є будинок №50 загальною площею 96,2 кв.м. та земельна ділянка площею0,0357га, що знаходяться за адресою вул. Крайня в м.Хуст та належить на праві власності іпотекодавцю, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме мано серії ЯЯЯ №066135 від 17 січня 2007 року, виданим Хустською міською радою.

Позивачка дізналась про те, що при отриманні кредиту в АТ (ЗАТ) «ОТП Банк», відповідач уклав вказані вище договори іпотеки.

Відповідно до вимог ст.65 Сімейного кодексу України чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Вона має бути отримана у формі, у якій має бути укладений договір, що вимагає такої згоди. Якщо договір виходить за межі дрібного побутового, другий з подружжя має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору як укладеного без його (її) згоди. Це правило розповсюджується і на осіб, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі і які набули майно за час їх сумісного проживання.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 177 СК батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки і піклування поміж іншого вчиняти такі правочини щодо її майнових прав, як укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири.

У відповідності до ч. 3 ст. 17 Закону від 26 квітня 2001 року №2402-III Проохорону дитинства - батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання.

Частиною 4 ст. 12 Закону № 2623-IV від 2 червня 2005 року «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Відповідно до ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

На момент укладення вказаного вище правочину, в будинку проживали позивачка з відповідачем та їхній неповнолітній син ОСОБА_5.

Як вбачається із матеріалів справи у 1996 році позивачка ОСОБА_2 почала проживати з ОСОБА_3 однією сімєю. Між ними було укладено шлюб у православному храмі рівноапостольних Кирила і ОСОБА_4 в м.Хуст, що стверджується свідоцтвом про вінчання від 20.02.1996 року. В органах державної реєстрації громадянського стану шлюб не укладався. За час спільного проживання у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на даний час повнолітній та донька Катерина, ІНФОРМАЦІЯ_2, що стверджується свідоцтвами про їх народження. З 1996 по 2007 роки позивачка з відповідачем та їхніми неповнолітніми дітьми проживали періодично у батьків позивачки та батьків відповідача.

В 2006 році сторони отримали на імя ОСОБА_6 земельну ділянку й розпочали будівництво будинку. На підставі їхньої спільної праці та коштів, праці їхніх батьків, родичів сторонами збудовано будинок № 50 по вул. Крайній в м.Хуст. Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію позивачка разом з відповідачем та дітьми переїхали проживати у збудований ними будинок. Облаштування будинку сторони проводили за власні кошти, які отримували від ведення домашнього господарства та від спільних доходів. На протязі 19 років сторони жили спільно, народили двоє дітей, вели спільне господарство тобто між ними існували фактичні шлюбні відносини, що стверджується показами свідків ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, допитаних в судовому засіданні.

З 2015 року відносини між сторонами погіршилися. У позивачки з дітьми не існує іншого житла.

За час спільного проживання з відповідачем позивачка брала участь своєю працею у створенні спірного майна житлового будинку №50 по вул.Крайня в м.Хуст, проживала однією сімєю з відповідачем, створювала разом з ним вказане майно за рахунок ведення спільного господарства зі спільним бюджетом, який використовувався на будівництво.

Вказані обставини, стверджуються свідоцтвом про вінчання, свідоцтвами про народження дітей, актом складеним депутатом Хустської міської ради про те, що позивачка дійсно проживає у спірному будинку з 2007 року, а діти з моменту їх народження і по сьогоднішній день.

Позивачкою представлено суду фотографію з весілля ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на якій вони у весільному вбранні.

Відповідно до ст. 17 Закону України „ Про власність, майно, яке є предметом спору між сторонами придбане внаслідок спільної праці особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах і жили однією сімєю, тому воно вважається спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Статтею 74 СК України визначено право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою. Якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.

За наявних обставин позов ОСОБА_2 підлягає до задоволення .

Керуючись ст.ст.10,60,174,209 ЦПК України, ст.74 СК України, ст.372 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 задоволити.

Встановити факт проживання однією сімєю та ведення спільного домашнього господарства громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 1996 року по 2015 рік включно.

Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок №50 по вул. Крайній в м. Хуст Закарпатської області та земельну ділянку, що розташована в м.Хуст по вул.Крайня б/н і зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 007397 від 04 січня 2006 року.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку №50 по вул. Крайній в м. Хуст Закарпатської області, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що розташована в м.Хуст по вул. Крайня б/н та належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 007397 від 04 січня 2006 року.

Дане рішення суду є підставою для реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований по вул. Крайня № 50 в м.Хуст Закарпатської області та земельну ділянку, яка знаходиться в м.Хуст вул. Крайня № 50 та зареєстрована в цілому за ОСОБА_3 за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частці та здійснення відповідних записів з внесенням відомостей до Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно і здійснення реєстрації права власності.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 826,80 грн судових витрат.

Сторонами може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Хустського

районного суду: підпис ОСОБА_15

З оригіналом вірно

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_15