Рішення № 62195108, 21.10.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2016 р. Справа № 911/3039/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія»

про стягнення 314 554,43 грн

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (дов. № 14-91 від 18.04.2014);

від відповідача ОСОБА_2 (дов. № 01-241 від 01.02.2016).

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулося з позовом до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія» (далі - відповідач) про стягнення 314 554,43 грн заборгованості, з яких: 165 460,41 грн пені, 138 801,16 грн інфляційних втрат та 10 292,57 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором купівлі-продажу природного газу № 2382/15-КП-17 від 29.12.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.09.2016 порушено провадження у справі № 911/3039/16, розгляд справи призначено на 21.10.2016.

21.10.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21912/16 від 21.10.2016), згідно якого останній просив суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 138 801,16 грн інфляційних втрат та зменшити розмір пені до 80 %. Вказаний відзив прийнято судом.

У судовому засіданні 21.10.2016 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позову в частині стягнення 138 801,16 грн інфляційних втрат та зменшити розмір пені на 80 %.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2382/15-КП-17, за умовами якого продавець зобовязався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України», а покупець прийняти та оплатити природний газ, на умовах договору.

Згідно п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2., 5.5. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ. Ціна за 1 000 куб. м. газу становить 5 900 грн з урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу 6 384,70 грн, крім того ПДВ 20 % - 1 276,94 грн, всього з ПДВ 7 661,64 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п. 11. договору договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Суд встановив, що позивачем, на виконання п. 1.1. договору купівлі-продажу природного газу № 2382/15-КП-17 від 29.12.2014, за період з січня 2015 року по грудень 2015 року передано, а відповідачем прийнято від позивача природний газ загальною вартістю 7 963 679,27 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу (а.с. 33-43).

Відповідач, за отриманий за період з січня 2015 року по грудень 2015 року природний газ, в порушення п. 6.1. договору, розрахувався повністю з простроченням термінів оплати, встановлених п. 6.1. договору, що підтверджується випискою по операціях підприємства (а.с. 45-48) та не спростовано відповідачем, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент судового розгляду справи за переданий з січня 2015 року по грудень 2015 року природний газ відсутній.

Предметом позову є вимоги про стягнення 165 460,41 грн пені, 138 801,16 грн інфляційних втрат та 10 292,57 грн 3 % річних з підстав прострочення оплати за газ, поставлений протягом періоду з січня 2015 року по грудень 2015 року.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що позивачем, на виконання п. 1.1. договору купівлі-продажу природного газу № 2382/15-КП-17 від 29.12.2014, за період з січня 2015 року по грудень 2015 року передано, а відповідачем прийнято від позивача природний газ загальною вартістю 7 963 679,27 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу (а.с. 33-43); відповідач, за отриманий за період з січня 2015 року по грудень 2015 року природний газ, в порушення п. 6.1. договору, розрахувався повністю з простроченням термінів оплати, встановлених п. 6.1. договору, що підтверджується випискою по операціях підприємства (а.с. 45-48) та не спростовано відповідачем, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент судового розгляду справи за переданий з січня 2015 року по грудень 2015 року природний газ відсутній.

У звязку з простроченням виконання відповідачем грошового зобовязання за договором купівлі-продажу природного газу № 2382/15-КП-17 від 29.12.2014, позивачем за період з 15.02.2015 по 22.02.2016 нарахована пеня в сумі 165 460,41 грн.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 7.2. договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, періоди нарахування пені, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку пені (а.с. 9-16) та відсутність заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 15.02.2015 по 22.02.2016 становить загалом 165 460,41 грн. Відтак, вимога про стягнення 165 460,41 грн пені є обгрунтованою.

Також представником відповідача заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 80 % (а.с. 70-72).

Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 Господарського кодексу України).

Аналогічне право суду визначено у ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до абз. 1, 2, 3 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що прострочення, за яке нараховано пеню погашено за короткий проміжок часу, зокрема за актом за спожитий у січні 2015 року природний газ відповідач повністю погасив борг у березні 2015 року, за спожитий у лютому 2015 року природний газ відповідач повністю розрахувався у квітні 2015 року, за спожитий у березні 2015 року природний газ відповідач повністю розрахувався у травні 2015 року, за спожитий у квітні 2015 року природний газ відповідач повністю розрахувався у травні 2015 року, за спожитий у жовтні 2013 року природний газ відповідач повністю розрахувався у грудні 2015 року, за спожитий у листопаді 2015 року природний газ відповідач повністю розрахувався у січні 2016 року, за спожитий у грудні 2015 року природний газ відповідач повністю розрахувався у лютому 2016 року.

Відповідач пояснив, що основним джерелом коштів комунального підприємства є надходження грошових коштів від споживачів, серед яких є бюджетні установи та організації, розрахунки яких залежать від бюджетного фінансування. Відповідач перебуває у тяжкому фінансовому становищі, у звязку з чим відповідач був змушений перевести всіх своїх працівників з 5-ти денного робочого тижня на 3-х денний робочий тиждень до відновлення надання послуг з централізованого опалення (наказ № 110/1-к).

Також, суд враховує, що значна частина нарахувань складаються з нарахувань за незначні періоди прострочення, інших грошових коштів для виконання договору у відповідача не було, що підтверджується наданими суду довідкою про фінансовий стан КП «Броваритепловодоенергія» та фінансовим звітами (а.с. 89-92). Наведені обставини свідчать про відсутність факту завдання позивачу значних збитків.

Враховуючи вищевикладене, те, що відповідач повністю розрахувався за отриманий природний газ, положення п. 3 ст. 83 ГПК України, норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, договору, кризові явища у вітчизняній економіці, зважаючи на специфіку діяльності відповідача, тяжкий фінансовий стан останнього, а також те, що відповідачем є комунальне підприємство, з метою виконання судового рішення, суд вирішив зменшити розмір пені на 50 %, до 82 730,21 грн пені.

Аналогічна позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 21.07.2015 у справі № 911/600/15.

У звязку з простроченням виконання відповідачем зобовязання за договором договором купівлі-продажу природного газу № 2382/15-КП-17 від 29.12.2014, позивачем за період з 15.02.2015 по 31.12.2015 нараховано 138 801,16 грн інфляційних втрат та 10 292,57 грн 3 % річних за період з 15.02.2015 по 22.02.2016.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64).

Враховуючи вищевикладене, періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних (а.с. 9-16), арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат, нарахованих за період з 15.02.2015 по 31.12.2015 та 3 % річних, нарахованих за період з 15.02.2015 по 22.02.2016 складає 194 980,61 грн. інфляційних втрат та 10 292,57 грн 3 % річних. Відтак, вимоги про стягнення з відповідача 138 801,16 грн інфляційних втрат та 10 292,57 грн 3 % річних підлягають задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог.

Судом критично оцінюються доводи представника відповідача на те, що позивачем неправомірно заявлена вимога про стягнення 58 233,93 грн інфляційних втрат за лютий 2015 року за період з 01.04.2015 по 30.04.2015, вимога про стягнення 17 305,31 грн інфляційних втрат за березень 2015 року за період з 01.05.2015 по 31.05.2015, вимога про стягнення 2 916,05 грн інфляційних втрат за жовтень 2015 року за період з 01.12.2015 по 31.12.2015, вимога про стягнення 6 921,83 грн інфляційних втрат за жовтень 2015 року за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 з огляду на те, що як вбачається з наданого позивачем розрахунку нарахування інфляційних втрат (а.с. 9-16), перевіреного судом, позивачем не здійснювалося нарахування інфляційних втрат за вказані відповідачем періоди. Так, за зобовязаннями лютого 2015 року позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 15.03.2015 по 31.03.2015, за зобовязаннями березня 2015 року позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 15.04.2015 по 30.04.2015, за зобовязаннями жовтня 2015 року позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 15.11.2015 по 30.11.2015.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 82 730,21 грн пені пені, 138 801,16 грн інфляційних втрат та 10 292,57 грн 3 % річних з підстав прострочення оплати за газ, поставлений протягом періоду з січня 2015 року по грудень 2015 року є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Суд звертає увагу сторін на те, що відповідно до абз. 4 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, буд. 3 А; ідентифікаційний код 13711949) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720) 82 730 (вісімдесят дві тисячі сімсот тридцять гривень) 21 коп. пені, 138 801 (сто тридцять вісім тисяч вісімсот одну гривню) 16 коп. інфляційних втрат, 10 292 (десять тисяч двісті девяносто дві гривні) 57 коп. 3 % річних та 4 718 (чотири тисячі сімсот вісімнадцять гривень) 31 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 25.10.2016

Суддя П.В.Горбасенко