Ухвала суду № 62194649, 19.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року м. Київ К/800/8132/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Кравцова О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуОСОБА_4 на постановуКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 рокута ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 рокуу справі№369/11864/15-аза позовомОСОБА_4до Виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської областіпровизнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач, ТОВ ОСОБА_4.) звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі по тексту - відповідач, Виконком Боярської міськради), в якому просила визнати нечинними рішення відповідача, зазначені в листах - відповідях від 27 березня 2015 року та від 20 серпня 2015 року, про відмову позивача в приватизації кімнати №3 в гуртожитку сімейного типу по АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача прийняти рішення про приватизацію позивачем кімнати №3 в гуртожитку сімейного типу по АДРЕСА_1.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 квітня 2013 року виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області ОСОБА_4 був виданий ордер на жиле приміщення гуртожитку на право заняття нею кімнати в гуртожитку сімейного типу за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 20,50 кв.м., склад сім`ї: одна особа. Вказаний ордер виданий на підставі рішення Боярського міськвиконкому від 09 квітня 2013 року №25/2.

Відповідно до складеного акта депутатом Боярської міської ради ОСОБА_5 від 04 березня 2013 року проведено обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_4, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, з 10 грудня 1998 року. При перевірці з`ясовано, що ОСОБА_4 з двома неповнолітніми дітьми (ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2), займає кімнату площею 21,5 кв.м., в гуртожитку по АДРЕСА_1. Гуртожиток є комунальною власністю Боярської міської ради. ОСОБА_4 було надано право поселитись в гуртожиток, як медичному працівнику, на підставі клопотання адміністрації Київської обласної дитячої лікарні. Гуртожиток одноповерховий, побудований в 60-х роках минулого століття, барачного типу, кухня та санвузол загальні на 10 сімей.

ОСОБА_4 17 березня 2015 року звернулась із заявою до міського голови Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якій просила прийняти рішення про приватизацію житлової кімнати №3 гуртожитку сімейного типу по АДРЕСА_1 м. Боярка, Києво-Святошинського району, Київської області, де вона зареєстрована з 1998 року.

Виконавчим комітетом Боярської міської ради позивачу 27 березня 2015 року надано відповідь, в якій зазначено, що відносно гуртожитку, який знаходиться за адресою: м. Боярка, АДРЕСА_1, Боярською міською радою рішення про надання дозволу на приватизацію житлових приміщень даного гуртожитку не приймалось. В листі вказано, що відповідно до Програми реконструкції застарілого житлового фонду м. Боярка на 2008-2015 роки, затвердженої рішенням Боярської міської ради №28/1234 від 23 квітня 2008 року, квартал між вулицями Пастернака, вул. Маяковського, вул. Б.Хмельницького, вул. Щорса підлягає реконструкції. Відповідно до вимог пункту 3 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, включених до плану реконструкції поточного року, здійснюється після її проведення власником (володільцем) будинку (гуртожитку).

Позивач 29 липня 2015 року звернулась із заявою до виконавчого комітету Боярської міської ради, в якій зазначала, що 17 березня 2015 року нею до виконавчого комітету Боярської міської ради була надіслана заява про прийняття рішення про приватизацію кімнати у гуртожитку. У листі від 27 березня 2015 року «Про розгляд заяви», як зазначала позивач, її не повідомлено про прийняте рішення виконавчого комітету про відмову у задоволенні її заяви щодо приватизації вказаної жилої площі, а було лише посилання на норми закону, що регламентують приватизацію житлового фонду. З метою оскарження рішення позивач просила надати їй копію рішення виконавчого комітету про відмову їй у задоволенні її заяви.

Заступником міського голови О.Д. Горіним 20 серпня 2015 року надано відповідь ОСОБА_4, в якій зазначено, що виконавчий комітет Боярської міської ради повторно повідомляє, що відповідно до Програми реконструкції застарілого житлового фонду м. Боярка на 2008-2015 роки, затвердженої рішенням Боярської міської ради №28/1234 від 23 квітня 2008 року, квартал між вулицями Пастернака, вул. Маяковського, вул. Б.Хмельницького, вул. Щорса підлягають реконструкції.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані листи відповідача від 27 березня 2015 року та від 20 серпня 2015 року не є рішеннями щодо відмови у приватизації згідно чинного законодавства та не підлягають визнанню нечинними, а позивачем обрано не належний спосіб захисту її прав.

За такими висновками суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно частини 1 статті 2 вказаного Закону, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі-квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Статтею 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04 вересня 2008 року №500-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, обласні та районні ради.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що Виконавчий комітет Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області у справі не є органом місцевого самоврядування, а тому не уповноважений примати законні рішення про приватизацію кімнати в гуртожитку.

Посилання позивача на положення частини 1 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування», колегія суддів до уваги не приймає.

У названій частині закріплено, що до відання виконавчих органів міських рад належить вирішення відповідно до законодавства питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Однак, наведена правова норм не надає виконавчим органам міських рад повноважень щодо прийняття рішення про передачу житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян.

Також колегія суддів вважає вірним висновок судів, що листи Виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 березня 2015 року та від 20 серпня 2015 року не є рішеннями в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Положеннями Кодексу адміністративного судочинства України також закріплено, що до виключних прав позивача належить право визначити підстави та предмет позову.

Отже, навіть якщо під час розгляду справи буде встановлено допущення відповідачем - суб'єктом владних повноважень порушень вимог нормативно-правових актів України, за результатами розгляду справи суд може постановити рішення в межах підстав та предмету позову.

Щодо посилання позивача в касаційній скарзі на надання за результатами розгляду її звернень відповідачем відповідей, які не містили конкретного рішення, колегія суддів зауважує наступне. Такі дії відповідача за правовою природою є вчиненням протиправної бездіяльності або неналежним виконанням обов'язку по наданню відповіді за результатами розгляду звернення. При цьому ОСОБА_4 в позові просить визнати нечинним саме рішення відповідача.

Таким чином обставини, викладені у позові, не відповідають позовним вимогам.

Відмова в задоволенні даного позову не позбавляє особу права на звернення до суду з іншим позовом (до іншого відповідача та з інших підстав) для захисту порушеного права.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводами касаційної скарги наведених обставин не спростовано.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновку, викладеному в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року у справі №369/11864/15-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді