Ухвала суду № 62194197, 10.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 року м. Київ К/800/9394/16

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015 року

у справі № 803/608/13-а

за позовом Державного підприємства «Ковельське лісове господарство»

до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Державне підприємство «Ковельське лісове господарство» звернулось до суду з адміністративним позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року у справі № 803/608/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 29.12.2012 року № 0000252300, № 0000272300, № 0000292300, № 0000302300.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 14.12.2012 року № 936/22-00991539, яким встановлено порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2, п. 138.8, п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 319 943, 00 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 14 849, 00 грн., завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню всього на загальну суму 67 147, 00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2012 року на 1 357, 00 грн. та завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість за червень 2012 року на 668, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.12.2012 року № 0000252300, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій державної власності у загальному розмірі 329 340, 00 грн.; № 0000272300, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 18 561, 00 грн.; № 0000292300, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 025, 00 грн.; № 0000302300, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 67 147, 00 грн. та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 27 493, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат та сум податку на додану вартість за отримані послуги від ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство ПСБ Волинь», неправомірного включення позивачем до собівартості придбаних та реалізованих товарів вартості електроенергії та безпідставного віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість по придбанню електроенергії, неправомірного включення до складу витрат суми коштів сплачених на користь ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу і логістики «Укрлісконсалтинг» за отримані послуги.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірного формуванням позивачем даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство ПСБ Волинь», ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу і логістики «Укрлісконсалтинг».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство ПСБ Волинь» укладено договір підряду на виробництво продукції. На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано додаткові угоди до договору, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт та акти надання послуг, платіжні доручення.

Оскільки судами встановлено наявність у позивача первинних документів, які підтверджують факт надання послуг ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство ПСБ Волинь» на користь ДП «Ковельське лісове господарство», вартість отриманих робіт (послуг) сплачена у повному обсязі, тому висновки податкового органу щодо нікчемності вказаного договору є безпідставними.

Судами встановлено, що між позивачем та ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу і логістики «Укрлісконсалтинг» укладено договір на виконання робіт з інформаційного обслуговування та програмного забезпечення технологічних процесів єдиної системи електронного обліку деревини. На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано додаткову угоду до договору, податкові накладні, номенклатури постачання товарів/послуг, акти здачі-прийняття робіт, платіжні доручення. Наявні в матеріалах справи первинні документи свідчать про правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту по господарським операціям з ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу і логістики «Укрлісконсалтинг».

Також між позивачем та ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство ПСБ Волинь» укладено договір про закупівлю робіт (послуг) виготовлення матеріалів. Перевіркою встановлено, що згідно даних обліку електроенергії, позивачем за період березень-червень 2012 року забезпечено ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство ПСБ Волинь» електроенергією в обсязі, необхідному для виконання послуг - виготовлення пиломатеріалів. Вартість використаної електроенергії включено позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та відображено в рядку 05.1 декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів».

Придбання електроенергії підтверджуються платіжними дорученнями, податковими накладними виписаними ПАТ «Волиньобленерго».

Отже, позивачем правомірно включено вартість використаної електроенергії до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а частину сум податку на додану вартість за придбану електроенергію до податкового кредиту.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015 року у справі № 803/608/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.Я.Олендер

Т.М.Шипуліна