Постанова № 62191807, 12.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6458/15

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача Кравця О.О.судді -Домусчі С. Д.судді - за участю секретаря Коваля М.П. Левицької З.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної фіскальної служби України, за участю третьої особи Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року в сумі 105 481,78 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України та просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року по адміністративній справі № 2а-7988/10/1570 в сумі 105 481,78 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 року до участі у справі було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 року позов був задоволений.

Не погоджуючись зі вказаним судовим рішенням представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважають, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню за наступних обставин:

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом 1-ої інстанції було встановлено , що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2011 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Державної митної служби України та Кінологічного центру Державної митної служби України про визнання протиправною бездіяльності, вчинення певних дій, визнання протиправними та скасування наказів, стягнення грошових коштів та моральної шкоди, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2011 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 березня 2014 року ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року було скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_5 був задоволений частково, а саме, визнано протиправними та скасовано Накази Державної митної служби України від 18 травня 2010 року № 846-к та від 23 липня 2010 року № 1431-к, скасовано Наказ Державної митної служби України від 12 серпня 2010 року № 1567-к про звільнення позивача з посади начальника Кінологічного центру ДМС України, стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_5О.І невиплачені премії в сумі 4 748 грн., поновлено ОСОБА_5 на посаді начальника Кінологічного центру ДМС України та стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_5 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 362241,70 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено .

Також було встановлено, що 16.07.2014 року по адміністративній справі № 2а-7988/10/1570 виданий виконавчий лист про поновлення ОСОБА_5 на посаді начальника кінологічного центру Державної митної служби України.

Згідно ухвали Одеською окружного адміністративного суду № 2а-7988/10/1570 від 27.11.2014 р. було замінено боржника у виконавчому провадженні Державну митну службу України ії правонаступником - Державною фіскальною службою України .

26.02.2015 року постановою ВН №46693179 державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження та направлення копію боржнику для негайного виконання .

25.05.2015 року державним виконавцем зобов'язано боржника негайно виконати виконавчий документ.

02.06.2015 ухвалою Одеського окружного адміністративного суду задоволено заяву ДФС України змінено спосіб й порядок виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді начальника Кінологічного центру Державної митної служби України шляхом поновлення ОСОБА_5 на рівнозначній посаді в Департаменті спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів ( яка за відомостями ООАС набрала чинності 24.06.2015 року).

17.07.2015р. державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого документа винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення суду та попередження боржника за відповідальність за невиконання рішення суду відповідно до Закону ( довідка Департаменту державної виконавчої служби № В- 6875,В- 9755, В-10903, В-12537/2- 244/15 від 17.07.2015р.).

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.07.2015 р. № 772- о " Про виконання рішення суду " був скасований пункт 1 наказу Державної митної служби України від 18.05.2010 № 846-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині оголошення догани ОСОБА_5, скасований наказ Державної митної служби України від 23.07.2010 .N' 1431 -к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», скасований наказ Державної митної служби України від 12.08.2010 № 1567-к «По особовому складу митних органів» в частині звільнення із займаної посади ОСОБА_5 та поновлено ОСОБА_5 на посаді заступника директора начальника управління спеціалізованої підготовки Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів.

Наказом Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів за № 64 - о від 05.08.2015 року, який виданий на підставі наказу Міністерства доходів і зборів України від 28.07.2015 р. № 772- о " Про виконання рішення суду " ОСОБА_5 вважається таким ,що з 05.08.2015 року приступив до виконання обов'язків на посаді заступника директора начальника управління спеціалізованої підготовки Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів.

Відповідно до вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, який застосовується у випадках вимушеного прогулу ,затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 р..та обставин, встановлених постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року по справі № 2а-7988/10/1570, яка набрала законної сили, в порядку ч. 1 ст. 72 КАС України ,середньоденна заробітна плата ОСОБА_6О складає 375.38 грн.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року в частині поновлення ОСОБА_5 на державній службі виконана шляхом прийняття наказу Міністерства доходів і зборів України від 28.07.2015 р. № 772- о " Про виконання рішення суду " суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_5 має право відповідно до статті 236 КЗпП Українина виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 19.06.2014 року по 28.07.2015 р.

Вказані висновки узгоджуються з вимогами чинного законодавства та відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 23.06.2015р. (справа № 2а-3138/10/0370), який в порядку ст.244-2 КАС України є обов'язковим для застосування.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п. 63-65. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_7 проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року, стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "ОСОБА_8 проти Польщі" (ОСОБА_8 v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).

Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі ОСОБА_8, пп. 157-158; та рішення у справі "ОСОБА_9 проти Росії" (N 2) (ОСОБА_9 v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45,від 10 квітня 2008 року).

Суд вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції ( 995_004 ) щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі ОСОБА_10 (N 2) (див. згадане вище рішення у справі ОСОБА_10, п. 98-100), у відповідних пунктах якого

зазначено:

"98. Якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі "ОСОБА_11 проти Італії" (N 1) (ОСОБА_11 v. Italy) (no. 1) [GC], N 36813/97, п. 183, ECHR 2006-...). Так само й у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі "ОСОБА_12 проти Греції", п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) (див. згадане вище рішення у справі ОСОБА_13, пп. 21-22).

99. Держави можуть також визнати за необхідне запровадити лише компенсаторний засіб юридичного захисту, подбавши про те, щоб такий засіб не вважався неефективним. Якщо такий компенсаторний засіб юридичного захисту передбачений в національній правовій системі держави, Суд повинен залишити державі більш широкі межі

свободи розсуду, аби надати їй можливість організувати порядок використання такого засобу у спосіб, що враховує специфіку її власної правової системи і традицій, а також існуючий в даній країні рівень життя. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому,

що спосіб, в який тлумачиться і застосовується відповідний національний закон, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції ( 995_004 ) з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. згадане вище рішення у справі ОСОБА_11, пп. 187-191). Суд визначив ключові критерії для перевірки ефективності

компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень. Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (див. згадане вище рішення у справі Вассермана, пп. 49 і 51), вимагають таке:

· позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (див. згадане вище рішення у справі ОСОБА_11, п. 195 у кінці);

· призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (див. там само, п. 198);

· процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. там само, п. 200).

· норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (див. там само, п. 201);

· розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (див. там само, пп. 202-206 і 213).

100. Стосовно цього останнього критерію Суд зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах ОСОБА_11, пп. 203-204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття

розпачу.»

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Василів проти України» (заява № 8008/05), яке набуло статусу остаточного від 20 січня 2011року, розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "ОСОБА_14 проти Франції" (ОСОБА_14 v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

Таким чином , апеляційний суд частково погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову , так як враховуючи час затримки виконання судового рішення з 19.06.2014 року по 28.07.2015 р. ,складність справи ,бо для належного виконання судового рішення було необхідно вирішити низку процедурних питань, важливість предмета спору для заявника ,бо заробітна плата є його єдиним джерелом для забезпечення відповідних умов життя ,Державна фіскальна служба України зобов'язана сплатити позивачу ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11 261,4 грн. ( 278 днів х 375.38 = 104355,64 грн.).

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 3. ч.1. ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про необхідність скасувати постанову суду 1-ої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову

Керуючись ч.1 ст. 195,196, 198, 202, ч.2 ст. 205, ч.1 ст.207, ст. 210, ст.211, ст. 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - задовольнити частково , а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 р - скасувати.

Прийняти нову постанову:

Адміністративний позов ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки виконання Постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року по адміністративній справі № 2а-7988/10/1570 в сумі 104355,64 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції або з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий

суддя-доповідач Кравець О.О.

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Коваль М.П.