Ухвала суду № 62182653, 20.10.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Лизенко І.В.

Доповідач - Коротких О.Г.

Справа № 423/762/16-ц

Провадження № 22ц/782/690/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2016року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Коротких О.Г.

суддів: Авалян Н.М., Гаврилюка В.К.

за участю секретаря Подрябінкіна Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу Державного підприємства «Первомайськвугілля» на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 26.07.2016року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» третя особа: ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

У березні 2016року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Державного підприємства «Первомайськвугілля» третя особа: ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він працював у відповідача гірником підземним 3 розряду з 19.12.2012року шахти ВП «Шахта«Гірська». Наказом №1138/к від 04.12.2014року його було звільнено за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. Позивач вважає наказ незаконним, оскільки він був позбавлений можливості добиратися до роботи у зв'язку з тим, що відповідач припинив доставляти транспортом своїх працівників з м.Первомайська до м.Гірське. У зв»язку з проведенням АТО позивач був змушений переселитися до м. Попасна Луганської області, звідки він не міг дістатися до роботи. З наказом про звільнення він ознайомився 17.02.2016року і отримав його копію, до цього часу йому не було відомо про звільнення.

Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 26.07.2016року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені повністю: ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді гірника підземного відокремленого підрозділу «Шахта «Гірська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» з 12 листопада 2012року; стягнуто з Державного підприємства «Первомайськвугілля» на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12листопада 2014року по 26липня 2016року включно в сумі 72 632грн.70коп. З Державного підприємства «Первомайськвугілля» на користь держави стягнуто судовий збір в сумі 1378грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, оскільки суд порушив норми матеріального і процесуального права, зробив висновки, невідповідні обставинам справи, а тому просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст.213,ст.214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує також питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ч.1,ч.3 ст.303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що 19.12.2012року ОСОБА_2 відповідно до наказу в.о. директора ВП «Шахта «Гірська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» №1268/к від 18.12.2012року був прийнятий на роботу гірником підземним 3 розряду.

Наказом №1138/к від 04.12.2014року ОСОБА_2 звільнений з роботи за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, з яким позивач був ознайомлений лише 17.02.2016року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що причиною нез'явлення на роботі позивача є проведення на території розташування підприємства та місця його проживання антитерористичної операції, що створює небезпеку для його здоров'я і життя. Відповідно до розпорядження КМУ «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» №1085-р від 07.11.2014року м.Гірське Луганської області, де знаходиться ВП «Шахта «Гірська» і м. Попасна Луганської області, де проживає позивач, віднесено до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, а м. Первомайськ Луганської області, де постійно проживав позивач, - до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Крім цього, суд першої інстанції застосував роз'яснення Мінсоцполітики від 08.07.2014року №7302/14-14/13 стосовно того, що працівники, які не виходять на роботу у зв'язку з переміщенням із районів проведення АТО, або ті, які залишаються у таких районах під час проведення АТО і не мають змоги виходити на роботу з небезпекою для життя та здоров'я, не можуть бути звільнені з роботи за п.4ч.1 ст.40 КЗпП України на підставі «прогул». Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя і здоров'я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. У такому випадку за працівником зберігаються робоче місце та посади.

Крім цього, адміністрація підприємства порушила порядок звільнення працівника, не виконавши вимоги ст.43,ч.1 ст.147,149 КЗпП України.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального права. Суд дійшов правильного висновку, що позивача звільнено з порушенням вимог чинного законодавства.

Звільняючи ОСОБА_2, адміністрація не отримала згоду профспілки НПГ ВП «Шахта «Гірська», членом якої він був, що суперечить вимогам ч.1,9 ст.43 КЗпП України, де зазначено, що розірвання трудового договору з підстав, предбачених ,зокрема п.4 ч.1 ст.40 цього кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. З матеріалів справи вбачається, що таку згоду було отримано лише 12.05.2016року.

Відповідно до ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Відповідач не отримав від ОСОБА_2 пояснень з приводу причин відсутності його на роботі.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_2 не повідоми про своє місце проживання в м.Попасна Луганської області, і тому адміністрація не мала можливості ознайомити його і надати наказ про звільнення разом з трудовою книгою, не можна прийняти до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 періодично телефонував співробітникам протягом 2014-2015років, а саме-заступнику начальника дільниці ШТ ВП «Шахта «Гірська», який був допитаний в судовому засіданні.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що ОСОБА_2 не мав наміру працювати на підприємстві, оскільки він є інвалідом 3 групи з 2013року і за станом здоров'я не може продовжувати роботу за вказаним трудовим договором, не заслуговують на увагу, тому що позивача прийнято на роботу гірником підземним 3 розряду 18.12.2012року, тобто будучи інвалідом. Звільнення ОСОБА_2 після відновлення на роботі 01.08.2016року - це право позивача, а тому це ніяким чином не можна розцінювати як відсутність його наміру продовжувати роботу, тим більше, що на час звільнення позивача за згодою сторін, ОСОБА_2 повторно визнаний інвалідом 3 групи згідно довідки МСЕК, яку було оглянуто в судовому засіданні.

Не можна прийняти до уваги також доводи відповідача про те, що ОСОБА_2 відмовлявся від поновлення на роботі у добровільному порядку, оскільки ця обставина нічим не підтверджена, а в протоколі засідання виборного органу профспілки НПГ ВП «Шахта» «Гірська» від 12.05.2016року, на який посилається апелянт, відсутній запис про вирішення такого питання.

Відповідач безпідставно посилається на п.17 Постанови пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» і зазначає, що, стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд не врахував розмір отриманої позивачем пенсії як інваліда 3 групи. Судова колегія зауважує, що такі врахування проводяться під час виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто при застосуванні ст.117 КЗПп України, про що йдеться в п.32 цієї постанови, тому суд першої інстанції зробив правильні висновки про стягнення середнього заробітку відповідно до вимог Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995року.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив додаткову мотивацію звільнення ОСОБА_2, посилаючись на припущення його участі у незаконних збройних формуваннях під час проведення АТО. Судова колегія зазначає, що таке припущення ніяким чином не може впливати на необхідність дотримання вимог законодавства при звільненні працівника адміністрацією підприємства, тим більше, що з матеріалів справи вбачається, що позивача 19.11.2014року взято на облік УПСЗН Попаснянського райвиконкому як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а рішення суду відповідає нормам матеріального і процесуального права і відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 30.08.2016року Державному підприємству «Первомайськвугілля» відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення, тому необхідно стягнути судовий збір в сумі 1515,80грн. на користь держави відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст..ст.209, 303, 304, 307, 308,315 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Первомайськвугілля» відхилити, рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 26.07.2016року залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» на користь держави судовий збір в сумі 1515,80грн. за розгляд справи апеляційним судом.

Ухвала набирає чинності негайно та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: