Ухвала суду № 62178825, 19.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 р.Справа № 818/601/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старосуда М.І.

Суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Антипенко В.А. за участю представника відповідача - Блудової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2016р. по справі № 818/601/16

за позовом ОСОБА_2

до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці

третя особа Міністерство внутрішніх справ України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії,,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України на Південній залізниці №212 о/с від 15 жовтня 2015 року в частині її звільнення з органів внутрішніх справ України відповідно до пунктом 64"Г" ( у запас через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;

- поновити її на посаді заступника начальника слідчого відділення лінійного відділу на ст. Суми Управління МВС України на Південній залізниці;

- зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці розглянути її рапорти подані 27 жовтня 2015 року та 26 квітня 2016 року про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в Національній поліції України;

- зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці працевлаштувати її в органах Міністерства внутрішніх справ.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ Управління МВС України на Південній залізниці №212 о/с від 15 жовтня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64"Г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Поновлено ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника слідчого відділення лінійного відділу на ст. Суми.

Звернуто до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з прийнятою постановою в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в зазначеній частині та прийняти нову постанову в цій частині, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки вважає, що позивач звільнена з роботи у відповідності до вимог пункту 64"Г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України при відсутності можливості подальшого використання її на службі у зв'язку з повною ліквідацією Управління МВС України на Південній залізниці. Окрім того, позивач пропустила строк для звернення до суду, оскільки про своє звільнення з роботи вона дізналася 26.04.2016 року, а з позовом до суду звернулася 09.06.2016 року.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши рішення суду в частині задоволення позову та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач з 05 липня 2001 року проходила службу в органах внутрішніх справ України, остання посада - заступник начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Суми.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивач народила дитину - ОСОБА_3 і з 11.06.2014 року по 13.03.2017 року знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ" від 12.02.2015 року, який набув чинності з 10.04.2015 року, ліквідовано органи внутрішніх справ на транспорті.

Наказами МВС від 08.06.2015 року № 662 «Про ліквідацію Управління МВС України на Південній залізниці» та від 22.06.2015 року №741 "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" було прийняте рішення про ліквідацію Управління МВС України на Південній залізниці, затверджено склад ліквідаційної комісії вказаного управління, скорочено всі посади.

Наказом Управління міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці №212 о/с від 15 жовтня 2015 року позивача звільнено з посади та з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 "г" ( через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України на підставі наказу МВС України від 22 червня 2015 року №741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у порушення приписів статті 184 Кодексу законів про працю України позивач була звільнення з займаної посади у період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку та не була працевлаштована.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у тому числі звільнення зі служби, регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Пунктом 64 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

В той же час, пунктами 10,17 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Таким чином, Конституцією України встановлені гарантії для вагітних жінок і матерів.

Колегія суддів зазначає, що Кодексом законів про працю України встановлені гарантії для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Зокрема, частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Зазначене положення частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

А статтями 5,8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.03.2012 року по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федерації" зазначено, що, по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

По - друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

Верховний Суд України в постанові від 17.10.2011 р. по справі № 21-327а11 також зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Зазначена позиція Верховного Суду України щодо зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

Верховною Радою України 02.07.2015 року прийнято Закон України «Про Національну поліцію» , який опубліковано 06.08.2015 року.

Пунктами 9-10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Отже, зазначені пункти "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону передбачають можливість працевлаштування працівників міліції, які звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Як вбачається з матеріалів справи, управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці всупереч вимогам: п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114; Конституції України та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, видавши наказ про звільнення позивача з роботи, не виконало покладені на нього обов'язки щодо працевлаштування позивача у зв'язку з ліквідацією установи МВС, чим порушило трудові гарантії позивача як працівника, яка має дитину віком до трьох років.

А відповідно до п.24 Положення № 114-1991, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Отже, твердження апелянта щодо правомірності звільнення позивача з посади за пунктом 64"Г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України при відсутності можливості подальшого використання її на службі у зв'язку з повною ліквідацією Управління МВС України на Південній залізниці, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач була звільнена в порушення вимог: п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Конституції України та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

Окрім того, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 24.05.2016 року Управління МВС України на Південній залізниці перебуває в стані припинення, тобто ще не ліквідовано.

Посилання апелянта, що позивач пропустила строк для звернення до суду, оскільки про своє звільнення з роботи вона дізналася 26.04.2016 року, а з позовом до суду звернулася 09.06.2016 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно вхідного №6253 позивач звернулася з вказаним позовом до суду 24.05.2016 року і ухвалою суду від 21.07.2016 року відповідачу відмовлено в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2016р. по справі № 818/601/16 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі - з 24.10.2016 року.

Головуючий суддя (підпис)Старосуд М.І.Судді(підпис) (підпис) Лях О.П. Яковенко М.М.