Постанова № 62177506, 19.10.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2016 року Справа № 904/4230/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Широбокової Л.П. (доповідач)

суддів: Сизько І.А., Кузнецової І.Л.

при секретарі судового засідання: Однорог О.В.

за участю прокурора Мамаєвої Є.М., посвідчення № 001440, від 27.08.12р.

та представників сторін:

представник позивача - у судове засідання не з'явився,

від відповідача-1: ОСОБА_1, представник, довіреність №3634 від 17.10.2016р.;

від відповідача-2: ОСОБА_2, керівник, наказ №93-к від 27.06.2014р.,

ОСОБА_3, представник, довіреність №б/н від 20.11.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сітісервіс-КР, м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2016р. у справі № 904/4230/16

за позовом Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області

в інтересах держави в особі Криворізької міської ради,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Відповідача-1 Управління комунальної власності міста виконкому міської

ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

Відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Сітісервіс-КР,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2016р. у справі №904/4230/16 (суддя Васильєв О.Ю.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди обєкта нерухомості комунальної власності міста №Ос-39 від 28.05.2015р., укладений між Управлінням комунальної власності міста виконкому міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сітісервіс-КР (орендар). Виселено відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю Сітісервіс-КР з нежилого приміщення загальною площею 210 кв.м. на 1 поверсі нежилої будівлі, розташованої по вул. Хабаровська,9 в м. Кривому Розі. Стягнуто з Відповідача-1 - Управління комунальної власності міста виконкому міської ради на користь прокуратури Дніпропетровської області витрати по сплаті судового збору 2 756,00 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду Відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права та не дослідження усіх обставин справи, просив рішення від 26.07.2016р. скасувати, у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що договір оренди між Відповідачами було укладено на підставі та з дотриманням норм чинного законодавства України, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування та правовідносини у сфері господарювання. Відповідач-2 володіє та користується спірним приміщенням на законних підставах, не порушуючи цільового призначення приміщення, прав та інтересів власника, балансоутримувача та інших осіб. Зазначив, що прокурором не доведений факт віднесення спірної будівлі до об`єкту дошкільної освіти; судом не вказано підставу недійсності правочину. Вказує, що судом не в повній мірі з`ясовано природу укладеного договору, не враховано, що з 1991 року будівля не використовується і не планує використовуватись органом місцевого самоврядування для потреб освіти; безпідставно вказано на порушення ст. 203 Цивільного кодексу України та ст.16 Закону України Про дошкільну освіту. Також посилається на відсутність правових підстав для звернення прокурора із даним позовом, оскільки буд. №9 по вул. Хабаровська у м. Кривому Розі належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Кривого Рогу, тому укладення спірного договору не порушує інтересів держави. Отже, розглянувши справу, суд порушив також ст. 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 121 Конституції України.

Ухвалою суду від 03.10.2016р. за клопотанням прокурора та представників Відповідача-2 строк вирішення спору був продовжений на 15 днів до 26.10.2016р.

Прокурор проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, явку повноважного представника в судові засідання 03.10.2016р. та 19.10.2016р. не забезпечив, не зважаючи на те, що належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідач-1 апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що процедура укладення договору оренди з ТОВ «Сітісервіс-КР» відповідає вимогам діючого у місті Положення про оформлення оренди об`єктів комунальної власності міста, не порушує норми законодавства України, орендована будівля знаходиться у задовільному стані, кошти від оренди систематично надходять до міського бюджету. Стверджує, що протягом 14 років на спірну будівлю був відсутній попит у її використанні за цільовим призначенням, а заява Відповідача-2 на укладення договору була погоджена виконкомом Дзержинської районної у місті ради та галузевим структурним підрозділом управлінням освіти і науки виконкому Криворізької міської ради.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників Відповідача-1,2, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Апеляційним судом при перегляді справи встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів Дніпропетровської області від 24.04.1991р. №108(1) Про закриття дошкільних закладів №62, 134, 244 вирішено закрити дитячі ясла-садок №244 відділу народної освіти Дзержинського райвиконкому, дітей і працівників влаштувати в дошкільні заклади №№ 188,103 цього ж відомства, приміщення передати на баланс СШ №69 під центр позакласної роботи ( а.с.36 ).

28.05.2015р. між Управлінням комунальної власності міста виконкому міської ради як орендодавцем (надалі Відповідач-1 ) та ТОВ Сітісервіс-КР як орендарем (надалі Відповідач-2) був укладений договір оренди обєкта нерухомості комунальної власності міста №Ос-39 (надалі Договір), відповідно до умов якого Відповідач-1 передав, а Відповідач-2 прийняв у строкове платне користування нерухоме майно нежилі приміщення загальною площею 210 кв.м. на 1-му поверсі нежилої будівлі, розташованої за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Хабаровська, 9, для використання під розміщення службових приміщень. Балансоутримувачем цього приміщення є Відділ освіти виконкому Дзержинської районної ради ( а.с.15-18,34,37-38 ).

Посилаючись на те, що Договір не відповідає вимогам Закону України «Про освіту» та «Про дошкільну освіту», прокурор в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернувся до суду із позовом про визнання його недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приміщення навчальних закладів дозволено передавати в оренду лише для провадження освітньої діяльності, чого сторонами дотримано не було.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні відносини між сторонами регулюються нормами цивільного права, зокрема, щодо недійсності правочину (ст.ст. 203,215 Цивільного кодексу України), а також спеціальними нормами права Законом України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про місцеве самоврядування».

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України Про освіту навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Особливості правового режиму майна дошкільних навчальних закладів визначені, зокрема, ст. 16 Закону України Про дошкільну освіту, частинами 5, 6 якої передбачено, що вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми; а майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою. Засновник (власник) державного чи комунального дошкільного навчального закладу не має права безпідставно ліквідувати його, зменшувати в ньому площу території, кількість груп, а також здавати в оренду приміщення (будівлі).

Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Як було встановлено, рішенням Криворізької міської ради від 24.04.1991р. №108(1) був закритий, в тому числі, дошкільний заклад №244 на вул. Хабаровській,9, який перебуває на балансовому обліку відділу освіти як будівля дитячого садку.

Доказів зміни цільового призначення вказаної будівлі в установленому законом порядку, тобто сесією Криворізької міської ради, до набрання чинності Законами України «Про дошкільну освіту» та «Про освіту» суду не надано. Посилання Відповідача-1 на Рішення Криворізької міської ради №1181 від 27.06.2012р. суд вважає безпідставним, оскільки вказаним рішенням надавалася згода на тимчасове до 31.12.2012р. безоплатне використання спірного приміщення комунальними підприємствами «Житлово-експлуатаційна організація» №8, 14, 20, 31, 35, 45. Інших рішень щодо даного приміщення сторонами не надано, приміщення до цього часу перебуває на балансі органу освіти (лист Виконавчого комітету Дніпродзержинської районної у місті ради №14/29-469 від 01.03.2016р. та №14/29-582 від 18.03.2016р, -а.с.21, 34).

28.05.2015р. був укладений Договір між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 стосовно оренди нерухомого майна за вказаною адресою загальною площею 210 кв.м на першому поверсі нежилої будівлі для використання під розміщення службових приміщень.

Згідно п. 3.1. Статуту Відповідача-2 метою діяльності товариства є виконання виробничо-господарської та іншої діяльності в сферах, визначених видами діяльності, що направлені на створення нових робочих місць, одержання прибутку на вкладений капітал, а також для задоволення на її основі соціально-економічних інтересів власника і членів трудового колективу товариства.

Таким чином, спірне приміщення було надано в оренду Відповідачу-2 для використання у господарській діяльності з метою отримання прибутку (доказів наявності ліцензії на надання освітніх послуг відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про освіту» та їх здійснення суду не надано). Отже, умови Договору суперечать вимогам ст. 16 Закону України «Про дошкільну освіту», що відповідно до ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 19. Закону України від 11.07.2001р. №2628-III "Про дошкільну освіту» до повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти відноситься, зокрема, контроль додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів у сфері дошкільної освіти, обов'язкове виконання Базового компонента дошкільної освіти всіма дошкільними навчальними закладами незалежно від підпорядкування, типів та форми власності, розташованими на їх території.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, Криворізька міська рада та її управління, в тому числі Відповідач-1, здійснюють контролюючу функцію додержання вимог законів у сфері дошкільної освіти, тому мали виконувати положення Закону України «Про дошкільну освіту» при укладенні Договору, зокрема, на органи місцевого самоврядування покладено обовязок створення комунальних дошкільних закладів, центрів позашкільної роботи, тощо.

Погодження укладення Договору із начальником управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради та головою Дзержинської районної у місті ради, Управлінням комунальної власності міста виконкому міської ради не може бути безумовною підставою дійсності правочину, який укладений всупереч нормам діючого законодавства, тому заперечення Відповідача-2 в цій частині безпідставні.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, вказаний правочин може бути визнаний недійсним лише на майбутнє та у зв'язку із визнанням недійсним Договору на Відповідача-2 покладається обов'язок звільнити спірне приміщення.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Про вказане також розяснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013р. №2 "Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі".

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про дошкільну освіту" держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, прокурором правомірно визначено, що порушення сторонами положень Закону України «Про дошкільну освіту» впливає на інтереси держави у сфері дошкільної освіти, яка направлена на створення належних умов для її здобуття, реалізацію права громадян України на освіту відповідно до ст. 53 Конституції України. Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Криворізька міська рада.

Таким чином, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, ст. 121 Конституції України є безпідставними. Судом першої інстанції прийнято правомірне рішення по суті спору, порушення норм права відсутні.

Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін.

Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сітісервіс-КР, м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2016р. у справі № 904/4230/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2016р. у справі № 904/4230/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з часу її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складений 24.10.2016р.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.А. Сизько

Суддя І.Л. Кузнецова