Ухвала суду № 62174896, 24.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Войтенко Т.В.

№22-ц/796/12405/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №2607/5267/2012

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Кравець В.А.,

суддів Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.

за участю секретаря Гоін В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року у справі за поданням Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про примусове проникнення до жилого приміщення для вчинення виконавчих дій,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року головний державний виконавець ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві Слободчик Д.Г. звернувся до суду із поданням, в якому просив надати дозвіл на примусове проникнення до квартири АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_1

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року подання задоволено.

Надано дозвіл Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві на примусове проникнення до квартири АДРЕСА_1 для вчинення виконавчих дій з опису й арешту майна, що належить ОСОБА_1.

Не погоджуючись з ухвалою суду, боржник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та відмовити у задоволенні подання, посилаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Вказує на те, що 13.08.16 p. вона отримала рекомендований лист з ВДВС Подільського РУЮ у місті Києві, в якому знаходились виклик державного виконавця та ухвала від 24.04.12 р. в справі № 2607\5267\2012.

08.12.2015 року вказане провадження закінчено, виконавчий документ повернуто стягувачу.

Під час здійснення виконавчого провадження органом опіки та піклування до ВДВС надано висновок від 24 жовтня 2012 року про не надання згоди на реалізацію житла в якому має житлові права малолітній.

Крім того, 10.06.2016 p. ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження ВП№51378459 про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 по виконавчому листу №2-3280\11, виданому 28.12.11 року Подільським райсудом м. Києва.

Вважає, що державний виконавець ввів в оману суд першої інстанції, так як борг погашався за погодженням зі стягувачем з 2011 року, на час винесення оскаржуваної ухвали п'ята частина боргу була сплачена, крім цього державний виконавець не приходив до квартири боржника, виконавче провадження відкрито 16.01.12 року і про постанову про відкриття провадження вона дізналася в кінці лютого 2012 р., про які виходи державного виконавця йдеться -не зрозуміло.

Також суду державний виконавець надав не всі документи та матеріали виконавчого провадження, а тільки ті, які вигідні виконавцю. Так, виконавцем суду не надано технічні документи на квартиру, документи про проживання малолітньої дитини та документи про проживання інваліда (мами боржника ). Квартира не є поділеною між членами родини тощо.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Надаючи дозвіл на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1, суд виходив з того, що дії державного виконавця не суперечать вимогам закону і звертаючись з поданням до суду, державний виконавець навів переконливі доводи своїх вимог.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

З матеріалів справи убачається, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції міста Києва знаходиться виконавчий лист №2-3280 Подільського районного суду м. Києва від 28.12.2011 про стягнення з ОСОБА_1 боргу 365 304,96 грн. на користь ОСОБА_4 (а.с.3-4)

16.01.2012 державним виконавцем винесено постанову № ВП 30644333 про відкриття виконавчого провадження та надано семиденний строк для добровільного виконання судового рішення. (а.с.6)

Звертаючись до суду із поданням, державний виконавець вказав на те, що 09.02.2012 та 27.01.2012 ним здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 з метою опису і арешту майна боржника. Провести опис не виявилось за можливе, до приміщення квартири доступу не було надано, про що було складено Акти державного виконавця. (а.с.7-8)

Відповідно до ст.376 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, що щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання.

Визначальним при розгляді подання державного виконавця про примусове проникнення до житла боржника є лише факт невиконання рішення та неможливість державного виконавця потрапити до жилого приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна.

Згідно положень ч. 1 ст. 11, ч. 7 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ч.1 ст. 29 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години, якщо інше не передбачено цією статтею. Конкретний час провадження виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час провадження виконавчих дій.

Законом передбачено, що рішення суду про проникнення в житло божника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла, проте це не дало результатів.

Відповідно до ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку як за вмотивованим рішенням суду.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема, для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України й міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави в права людини з метою забезпечення загального блага.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, який вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

Поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вручення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику ОСОБА_1, що свідчить про відсутність відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження на момент внесення до суду даного подання.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що боржник отримала повідомлення від державного виконавця про те, що до її квартири буде здійснено вихід.

Тобто, ОСОБА_1 не чинила перешкоди у здійсненні державним виконавцем своїх обов'язків з огляду на те, що вона не знала про його вихід до її квартири.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що матеріали справи не містять даних щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання судового рішення або відмови від його добровільного виконання, а тому, оскаржувана ухвала є передчасною.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Оскільки ухвала постановлена з порушенням процесуальних норм права, така ухвала підлягає до скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року в справі скасувати.

У задоволенні подання Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про примусове проникнення до жилого приміщення для вчинення виконавчих дій - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді