Рішення № 62174776, 18.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/13043/2016 Головуючий в 1 інстанції - Чала А.П.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Заришняк Г.М, Рубан С.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Мостобудівне управління-3» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Мостобудівне управління-3» та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 09.07.2015р. по 09.12.2015р. в сумі 12 839 грн. 04 коп. з врахуванням індексу інфляції, а також 2 000 грн. у відшкодування моральної шкоди і 1 500 грн. витрат на правову допомогу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.05.2015р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто з ПАТ «Мостобудівне управління-3» на користь позивача в рахунок оплати компенсації за невикористану відпустку та оплату простою, з урахуванням індексу інфляції 5 047 гри. 21 коп. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, а в іншій частині позовних вимог відмовлено.

19.08.2015р. Апеляційний суд м. Києва постановив нове рішення, яким стягнув з ПАТ «Мостобудівне управління-3» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку та оплату за час простою, з урахуванням інфляції, в розмірі 10 478 грн, 12 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 32 498 грн. 82 коп. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, а всього: 42 976 грн. 94 коп. та вирішив питання про судові витрати.

Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївською РУЮ у м. Києві Московенка С.М. від 19.11.2015р. відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа -№ 759/20979/14 від 16.09.2015р. про стягнення з ПАТ «Мостобудівне управління-3» на користь ОСОБА_2 42 976 грн. 94 коп. згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 19.08.2015р., копію якої було направлено боржнику, який виконав судове рішення шляхом перерахування суми боргу платіжним дорученням №919 від 27.11.2015р. Позивач вважав, що має місце затримка у здійсненні повного розрахунку при звільненні та просив задовольнити позов про стягнення середнього заробітку за період з наступної дати по яку був стягнутий середній заробіток за попереднім рішенням суду до дати отримання ним коштів у виконавчій службі, також просив стягнути інфляційні втрати, моральну шкоду та витрати на правову допомогу.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26.08.2016 року в задоволені позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Мостобудівне управління-3» про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільнені, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Не погодившись з таким та рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі посилався на те, що рішення є необґрунтованим, суд не врахував, що ті кошти, які позивач мав отримати в день звільнення, відповідач сплатив йому лише в грудні 2015 року, а тому суд зобов'язаний був стягувати середній заробіток за період, який не охоплювався попереднім рішенням суду до проведення з ним фактичного розрахунку.

При цьому суд не вірно застосував положення ч.2 ст. 117 КзпП України.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи скарги підтримав.

Представник відповідача проти задоволення скарги заперечував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разi невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр пiдприємство, установа, органiзацiя повиннi виплатити працiвниковi його середнiй заробiток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має звернутися до суду з позовом про стягнення йому належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем. 03.06.2014 року позивача було звільнено, при цьому відповідачем не було здійснено всіх виплат, які належали позивачу.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20,05.2015 р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто з ПАТ «Мостобудівне управління-3» на користь позивача в рахунок оплати компенсації за невикористану відпустку та оплату простою, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 5 047 грн. 21 коп. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, а в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 45-49 - копія рішення суду).

19.08.2015р. Апеляційний суд м. Києва постановив нове рішення, яким рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20.05.2015р. в частині стягнення: з ПАТ «Мостобудівне управління-3» на користь ОСОБА_2 оплати компенсації за невикористану відпустку та оплати за час простою, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 5 047 грн. 21 коп. та відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також відшкодування судового збору. - скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким стягнув з ПАТ «Мостобудівне управління-3» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку та оплату за час простою, з урахуванням інфляції, в розмірі 10 478 грн. 12 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 32 498 грн. 82 коп. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, а всього: 42 976 грн. 94 кой. та вирішив питання про судові витрати, в іншій частині рішення районного суду залишив без змін (а.с. 50-53 - копія рішення суду).

При цьому, з тексу вказаного вище судового рішення вбачається, що Апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04.06.2014 р. по 08.07.2015 р. у зв'язку із тим, що саме цей проміжок часу охоплювався позовними вимогами позивача, тобто, суд прийняв рішення відповідно до правил частини 1 ст.11 ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог.

Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Московенка С.М. від 19.11.2015 р. відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №759/20979/14 від 16.09.2015 р. про стягнення з ПАТ «Мостобудівне управління-3» на користь ОСОБА_2 42 976 гри. 94 коп. згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 19.08.2015 р. та запропоновано боржнику виконати судове рішення добровільно в строк до 7 днів з моменту винесення цієї постанови, а також зазначено про наслідки не виконання судового рішення в добровільному порядку (а.с. 32-33 - копія постанови).

Із вказаної постанови державного виконавця вбачається, що виконавчий лист №759/20979/14 був виданий стягувачу Святошинським районним судом м. Києва 16.09.2015 р., а пред'явлений до виконання останнім 16.11.2015 р.

Листом №1745/6 від 19.11.2015 р. ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.11.2015 р. була надіслана боржнику - ПАТ «Мостобудівне управління-3» (а.с. 31 - копія супровідного листа).

Як вбачається з платіжного доручення №919 від 27.11.2015 р., боржник перерахував стягувану ОСОБА_2 суму стягнення в повному розмірі 42 976 грн. 94 коп. (а.с. 30 копія платіжною доручення).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Мостобудівне управління-3» як боржник виконало рішення в семиденний строк, наданий державним виконавцем для його добровільного виконання, а тому відсутня вина останнього у не проведенні розрахунку з позивачем за період з липня по грудень 2015 року.

Колегія суддів з таким висновком в повній мірі не погоджується так як суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та не вірно застосував норми матеріального права .

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Зазначена позиція узгоджується з висновком ВСУ викладеним в постанові № 6-113цс16 від 27.04.2016 року.

Крім того ВСУ у своїй постанові № 6-144ц13 від 29.01.2014 року зробив наступний висновок:

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.08.2015 року стягнуто середній заробіток в межах заявлених позовних вимог за період з 04.06.2014 року по 08.07.2015 року.

Будь-яких обставин, які б перешкоджали проведенню повного розрахунку з позивачем в період з 09 липня 2015 року апеляційним судом не встановлено.

Таким чином позивач має право на стягнення середнього заробітку за період з дня наступного за днем, за який вже стягнутий середній заробіток і до дня фактичного розрахунку.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведений повний розрахунок з позивачем 27.11.2015 року, що підтверджується копією платіжного доручення №919 (а.с. 30).

Подаючи даний позов, позивач просив стягнути середній заробіток з урахуванням індексу інфляції за період з 09.07.2015 року по 09.12.2015 року.

Разом з тим, колегією суддів не встановлено вини відповідача в тому, що позивач не отримав у виконавчій службі кошти після їх перерахування роботодавцем на виконання рішення суду.

Посилання відповідача на те, що вони виконали рішення суду добровільно не звільняє їх від відповідальності про сплату середнього заробітку за період з 09 липня 2015 року по день проведення фактичного розрахунку. Та обставина, що позивач не одразу отримав виконавчий лист, а також зупинення виконання рішення апеляційного суду не позбавляло відповідача від обов'язку виплатити позивачу належні йому при звільненні суми і відповідно уникнути відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 09.07.2015 року по 26.11.2015 року, тобто за 101 день і становить 11 998, 80 грн. (101х118,8), а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Щодо стягнення суми з урахуванням індексу інфляції, колегія суддів вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією ВСУ, висловленою під час розгляду справи № 6-2759цс15 від 20.01.2016 року.

Щодо стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне:

У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, позивачем у позовній заяві не наведено обставин в обґрунтування позову, а також не надано доказів у підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, неправомірними діями відповідача, не доведено також причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та такими діями.

Враховуючи викладене, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, апеляційним судом встановлено наступне.

На підтвердження понесених витрат позивачем було надано квитанцію про оплату зазначених послуг та розрахунок вартості наданих послуг (а.с. 8, 90).

Відповідно до п.п. 47,48 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» , в яких зазначено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 26.06.2014 року укладений між Адвокатським об'єднанням «Тібурон» та ОСОБА_2 (а.с. 22-25).

Відповідно до обов'язків виконавця послуг входить зокрема: усне та письмове консультування, підготовка та подача позовної заяви та участь в судових засіданнях (п. 2.1 договору).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення інших процесуальних дій поза межами засідання та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

З урахуванням кількості годин, витрачених представником позивача на складання позовної заяви, участь в судових засіданнях, сума витрат 1500,00 грн. не виходить за межі граничних розмірів, визначених Законом, а тому вказані витрати також підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2016 рік», розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становить: - 1378 гривень.

З гідно з п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання заяви майнового характеру подана фізичною особою становила 1 відсоток від ціни позову, але не менше - 0,4 розміру мінімальної заробітної, що відповідно становило 551 грн. 20 коп.

Отже, при подачі позовної заяви судовий збір підлягав сплаті у розмірі 551 грн. 20 коп.

Згідно пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, сума судового збору становить - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За подачу апеляційної скарги судовий збір підлягав сплаті в розмірі 606 грн. 32 коп. (551,20х110%).

Позивач не сплачував судовий збір ні за подачу позовної заяви ні за подачу апеляційної скарги на підставі п. 5 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Таким чином судовий збір в розмірі 1157 грн. 52 коп. (551,20+606,32) підлягає стягненню з відповідача на користь держави, виходячи з вимог ч.3 ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Мостобудівне управління-3» про стягнення середнього заробітку за час фактичного розрахунку при звільнені, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Мостобудівне управління-3» (ЄДРПОУ 03449887) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток в розмірі 11 998 (одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 80 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Мостобудівне управління-3» (ЄДРПОУ 03449887) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Мостобудівне управління-3» (ЄДРПОУ 03449887) на користь держави судовий збір в розмірі 1157 (одна тисяча сто п'ятдесят сім) грн. 52 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: