Постанова № 62171357, 24.10.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4782/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2016 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання Свириди Х.С.;

позивача ОСОБА_1 (паспорт серії КЕ № 278730);

представника відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 04.01.2016 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги, зобовязання нарахувати та виплатити грошову допомогу у звязку із виходом на пенсію за вислугою років, -

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Прокуратури Одеської області, в якому просив суд: визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором; зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до ч.16 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ у звязку з виходом на пенсію за вислугою років у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

З 01 серпня 1995 року по 01 вересня 2016 року ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси з 04.10.2012 року ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугою років.

Наказом прокурора Одеської області від 23.08.2016 року № 2008к ОСОБА_1 було звільнено з органів прокуратури Одеської області за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію з 01.09.2016 року.

25.08.2016 року ОСОБА_1 звернулася до прокурора Одеської області із заявою про отримання вихідної допомоги у звязку із звільненням з органів прокуратури.

Листом від 30.08.2016 року № 18-вих-16 ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті вихідної допомоги.

Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними та такими, що грубо порушують її конституційні гарантії матеріального забезпечення та соціального захисту.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 01.08.1995 року по 01.09.2016 року працювала в органах прокуратури відповідно до трудової книжки БТ-ІІ № 4150545.

З 04.10.2012 року на підставі Рішення Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугою років довічно відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII.

Наказом прокурора Одеської області від 23.08.2016 року № 2008к ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Одеської області та з органів прокуратури Одеської області за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію з 01.09.2016 року.

25.08.2016 року ОСОБА_1 звернулася до прокурора Одеської області із заявою про отримання грошової допомоги на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» у звязку із звільненням з органів прокуратури за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію.

Листом від 30.08.2016 року № 18-вих-16 ОСОБА_1 було повідомлено, що 27.03.2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», відповідно до якого з 01.04.2014 року зупиняється дія положень ряду законів, які передбачали виплату грошової (вихідної) допомоги у разі виходу на пенсію, крім іншого, прокурорам грошової допомоги в розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи (ч.16 ст.51-1 Закону України «Про прокуратуру»). Оскільки звільнення з органів прокуратури відбулося з 01.09.2016 року за власним бажанням, то виплата грошової допомоги не передбачена.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

Відповідно до ч.16 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачувалася грошова допомога у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково - навчальних закладах прокуратури.

Законом України від 27.03.2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі виключено ч.16 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на матеріали справи суд встановив, що ОСОБА_1 на момент звільнення мала стаж роботи в органах прокуратури більше 21 року.

При цьому, як вже було встановлено судом вище ОСОБА_1 з 04.10.2012 року отримує пенсію за вислугою років, яка була призначена Управлінням Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд встановив, що ОСОБА_1 отримала право на вихід на пенсію за вислугою років та грошову допомогу у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором ще до прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Таким чином, через зміни в законодавстві з 01.04.2014 року було скасовано таку складову соціального захисту прокурора, як грошова (вихідна) допомога у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи.

Суд наголошує, що відповідно до ч.2 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В рішеннях Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 року (у справі щодо права на пільги) та № 5-рп/2002 від 20.03.2002 року (у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій) вказано, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, гак і після її закінчення.

Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013 року (справа № 21-348а1), від 17.12.2013 року (справа № 21-445а 13), від 06.10.2015 року (провадження № 127/11720/14-а).

Конституційний Суд України в рішенні № 1-9/2015 від 13.05.2015 року зазначив, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частини перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Крім того, Конституційний суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 22.09.2005 року № 5-рп/2005, від 29.06.2010 року № 17-рп/2010, від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, від 11.10.2011 року № 10-рп/2011 неодноразово вказував, що громадяни мають бузи впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Зазначені обставини підтверджують той факт, що позивач ґрунтовно та правомірно мав сподіватись на виплату грошової допомоги у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором у разі виходу на пенсію за вислугою років.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «ОСОБА_10 унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «ОСОБА_11 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_12 проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на виплату грошової допомоги у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором у разі виходу на пенсію за вислугою років повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, слід зазначити про існуючу практику Європейського Суду з прав людини, згідно з якою: а) конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83); б) засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13); в) принцип верховенства права зобовязує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).

Тобто, з урахуванням зазначеного, суд вважає, що розуміння сутності соціальних гарантій, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо виплати грошової допомоги у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором у разі виходу на пенсію за вислугою років виникають не в момент виходу на пенсію або призначення пенсії, а в момент виникнення права на її призначення або реалізації цього права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки на момент виникнення права позивача на вихід на пенсію за вислугою років ч.16 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII діяла і передбачала пов'язане із цим право на отримання грошової допомоги у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором є протиправними.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про необхідність зобовязати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу відповідно до ч.16 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ у звязку з виходом на пенсію за вислугою років у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 122, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором.

3. Зобов'язати Прокуратуру Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до ч.16 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ у звязку з виходом на пенсію за вислугою років у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору в розмірі 551 (пятсот пятдесят один) грн. 20 коп.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складений 24 жовтня 2016 року.

СуддяМ.М. Кравченко