Постанова № 62171319, 24.10.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2672/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Катаєвої Е.В.,

суддів Стефанова С.О.,

ОСОБА_1,

за участю секретаря Ходжаяна А.В.,

перекладача ОСОБА_2

розглянувши відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №221-16 від 12.04.2016 року та зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про визнання неправомірним та скасування рішення № 221-16 від 12.04.2016 року, яким ОСОБА_4 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також про зобовязання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він є громадянином ОСОБА_5, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни у звязку з тим, що під час протестів 2001 році у м. Ташкент він, будучи командиром десантно-штурмового загину, разом зі своїми підлеглими, були залучені для забезпечення порядку. Після отримання наказу щодо розгону протестуючих із застосуванням надмірної сили, позивач прийняв рішення про відмову від виконання такого, на його думку злочинного наказу, через що зазнав переслідувань, що виразилось в звільненні, арешті на 15 діб, проведенні розслідування та відкритті сфальсифікованої кримінальної справи за статтею тероризм.

Вважаючи себе біженцем, позивач 21.10.2014 року звернувся з заявою до Головного управління ДМС України в Одеській області (далі ГУ ДМСУ в Одеській області), однак 31.05.2016 року отримав Повідомлення № 192 від 06.05.2016 року про прийняття ДМСУ рішення № 221-16 від 12.04.2016 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Посилаючись на інформацію Доповіді Amnesty international 2014/2015 «Права человека в современном мире» по країні походження, позивач обґрунтовує побоювання у разі повернення до країни походження та зазначає, що рішення ДМСУ про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав викладених у позові, а також зазначили, що заява позивача відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вїзд в Україну здійснив на підставі національного паспорту, який загубив. Він знаходився нелегально в Україні з 2001 року, проте не звертався за захистом своїх прав, так як побоювався, що його можуть видати до ОСОБА_5, оскільки він був військовослужбовцем. Позивач у судовому засідання не заперечував, що він дійсно до 2014 року звертався з заявою про надання статусу біженця за підробленими паспортами на імя громадян ОСОБА_6, але за його особистою заявою процедури були припинені. У 2014 році він звернувся за своїм імям, що підтверджується військовим квитком виданим у 1998 році на бланку СРСР, оскільки не було інших бланків. З родичами він підтримує стосунки, але не особисто, а через друзів та товаришів. Вважає, що з 2001 року не минула загроза для його життя та він може бути підвернутий переслідуванню, оскільки відносно нього була порушена кримінальна справа не тільки за похилення патронів та інші, але і за тероризм, яка не має строків давності.

Позивач зазначив, що він звернувся до міграційної служби у 2014 році та отримав рішення у 2016 році. За цей період часу його більш ніхто не викликав, перевірка не проводилась, обставини, на які він посилався не перевірені та не спростовані.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, підтримала надані до суду заперечення та вважала висновок ОСОБА_7 та оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, оскільки орган міграції при прийнятті рішення про відмову у надані статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту виходив з того, що виїзд позивача з країни походження не пов'язаний із побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, зазначила, що під час розгляду заяви та матеріалів встановлена велика кількість розбіжностей у наданих відомостях, що вказує на зловживання позивачем процедурою звернення, що здійснюється з метою фактичної легалізації. Про зловживання позивача також свідчить його спроба легалізувати своє становище по підробленим паспортам, про що повідомив позивач, а саме, що він звернувся за захистом в 2007 році, коли скінчився термін дії підробленого паспорту, а потім написав заяву про закриття справи, та знаходився нелегально в Україні до повторного звернення до 2014 року.

Позивач не надав доказів проведення мітингу у 2001 році в Ташкенті, не легалізував своє становище в Україні при народженні дитини в Україні. Справжність наданого ним посвідчення особи, яка проходить службу у військах СРСР, викликає сумніви, так як посвідчення датовано 1998 роком, зазначено, що позивач знаходиться на службі у збройних силах СРСР, що є неможливим у 1998році.

Представник відповідача зазначив, що інформація, надана позивачем, з приводу його ймовірного переслідування на батьківщині визнається неправдоподібною. Позивач не надав жодного доказу такого переслідування, погроз на його адресу, адресу родичів.

Спірні правовідносини виникли між позивачем - фізичною особою та відповідачем - субєктом владних повноважень.

Відповідач ОСОБА_8 міграційна служба України відповідно до Положення про ОСОБА_8 міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.

Згідно п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що 21.10.2014 року позивач звернувся до ОСОБА_7 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що він проходив службу у збройних силах республіки ОСОБА_5 та після відмови виконувати наказ про розгін демонстрантів у травні 2001 року відносно нього було порушено декілька кримінальних справ, у звязку з чим у серпні 2001 року він покинув країну та прибув в Україну. Просив надати статус біженця (а.с.21-22).

Щодо підтвердження установчих даних, позивач надав до ОСОБА_7 копію посвідчення особи серії СЛ 033651 про знаходження на дійсній військовій службі у збройних силах СРСР видане 21.06.1998 року (а.с.77-78).

Після заповнення анкети, реєстраційного листка та проведення співбесіди заява позивача прийнята до розгляду згідно Наказу ОСОБА_7 від 07.11.2014 року № 208 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с.24-45).

07.11.2014 року надане направлення позивачу на співбесіду в УСБУ в Одеській області, яке проведено10.11.2014 року (а.с.50-51).

05.12.2014 року ОСОБА_7 направлений запит Начальнику ОСОБА_7 СБУ в Одеській області стосовно надання відомостей про наявність або відсутність інформації відносно ОСОБА_3, яка перешкоджала б наданню статусу біженця в Україні (а.с.46).

Будь-яких інших дій ОСОБА_7 не здійснило.

Наказом ОСОБА_7 від 06.01.2015 року № 2 продовжено строк розгляду заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_3 до отримання відповідей з органів СБУ, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та обєднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи (а.с.48).

18.01.2016 року до міграційної служби звернувся позивач з заявою, в якій просив повідомити про розгляд його заяви, оскільки рішення не прийнято більш року (а.с.61-62).

07.02.2016 року ОСОБА_7 позивачу надано направлення в УСБУ в Одеській області на повторне додаткове опитування (58-59).

10.03.2016 року складений додатковий протокол співбесіди з позивачем (а.с.74-75).

15.03.2016 року ОСОБА_7 складений Висновок про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту (далі Висновок), у якому зазначено, що за результатами розгляду особової справи заявника, ОСОБА_7 дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_3 у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз. 5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с.80-91).

Рішенням ДМС України №221-16 від 12.04.2016 року, з посиланням на п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, Висновок ОСОБА_7 підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_3 відмовлено (а.с.18).

31.05.2016 року позивач отримав Повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.6).

Суд вважає, що Рішення ДМС України №221-16 від 12.04.2016 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частина 5 ст.5 Закону встановлює, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п. 1 чи 13 ч.1ст.1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Таким чином відповідачу необхідно було встановити особу заявника, якій подав заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обовязково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку, а також перевірки обставин, зазначених заявником.

При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

У Висновку ОСОБА_7 зазначено, що заявник надав копію посвідчення особи, яка проходить службу у військових силах СРСР. Але справжність документу викликає сумнів,оскільки посвідчення датоване 1998 роком та містить радянську символіку, а саме, - серп та молот. Також у посвідченні зазначено, що заявник знаходиться на службі у збройних силах СРСР, що є неможливим у 1998 році. (а.с.84-85).

Судом встановлено, що будь-які інші докази щодо встановлення особи заявника у особовій справі відсутні, незважаючи на те, що він давав пояснення про проживання у родича - дядьки у Черкаський області, якій помер, позивач знаходився у шлюбі з громадянкою України, працював в Одесі (а.с.40-41, 26).

Проте встановлення особи заявника є обовязковим при прийнятті заяви, про що зазначено у п.2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року №649 (далі Правила №649).

Пунктом 3.1 Правил №649 визначено, що до встановлення особи заявник у разі якщо у нього відсутні документи, що посвідчують його особу, записує за його вказівкою прізвище, ім'я, по батькові та інші про нього дані до встановлення особи, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ОСОБА_7 у Висновку поставило під сумнів достовірність документу позивача військового квітка зразка СРСР, проте будь-яких інших заходів для встановлення особи заявника не здійснило.

Також у Висновку ОСОБА_7 ставиться під сумнів той факт, що позивач, знаходячись у розшуку, перебуваючи на підписці про невиїзд, виїхав з батьківщини на підставі національного паспорту через аеропорт м. Ташкент, пояснюючи це тим, що йому пощастило та представники прикордонної служби ОСОБА_5 не помітили того факту, що особа не має підстав для виїзду за кордон (а.с.85).

Під час анкетування від 28.10.2014 року, заявник вказав, що звертався за захистом до органу міграційної служби в Одеській області в період 2006-2007 рр, використовуючи підроблений національний паспорт на імя ОСОБА_9, але потім відмовився від процедури визнання біженцем, мотивуючи це тим, що не бажав брехати використовуючи підроблений паспорт. Однак під час співбесіди від 07.11.2014 року, заявник повідомив, що звертався за захистом до органу міграційної служби в Одеській області в період 2007-2008 років та використовував інший підроблений паспорт громадянина ОСОБА_6 на прізвище Ергашев. За наявними даними ГУ ДМС в Одеській області громадянин ОСОБА_6 на імя ОСОБА_9 Ергашовнч на території Одеської області не звертався. Також відсутня інформація стосовно звернення громадянина ОСОБА_6 за прізвищем Ергашев. Тим більше, сам заявник зазначив, що виїхав саме до м. Одеса, оскільки припускав, що з портового міста буде легше потрапити до країн ЄС.

Заявник не надав жодного документального підтвердження можливості переслідування на Батьківщині з боку представників влади. А саме, згідно Висновку, він не отримував погроз на власну адресу чи на адресу інших членів своєї родини; не мав проблем із владою в країні громадянського походження; на даний момент заявник не розшукуються на Батьківщині, близькі родичі залишилися проживати в ОСОБА_5, жодних переслідувань не зазнають (а.с.87).

У Висновку ОСОБА_7 інформація, надана заявником розцінюється, як неправдива також з посиланням на джерела з мережі Інтернет. Зокрема, наводяться відомості, згідно яких спроба провести перший мітинг за роки незалежності ОСОБА_5 була припинена силовими структурами лише 01.06.2004 року. На території ОСОБА_5 відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_7 зробило висновок, що обставини, які б перешкоджали заявнику повернутися на Батьківщину, відсутні.

Дослідивши зміст Висновку ОСОБА_7, а також матеріали особової справи, в них наявні недостатні відомості для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення,

Висновок зроблений лише на тому, що поставлені під сумнів обставини, про які повідомив позивач під час співбесіди, що свідчить про поверховість перевірки заяви позивача.

Відповідно до п.5.1 Правил №649 після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу):

- проводить співбесіди із заявником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником під час подання заяви, яка оформлюється протоколом співбесіди;

- направляє в установленому порядку до органів СБУ відповідний запит щодо здійснення перевірки наявності обставин, за якими заявник не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.2-4 ч.1 ст.6 Закону;

- у разі відсутності в заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, направляє відповідні матеріали, а в разі необхідності - й заявника до органів Служби безпеки України з метою ідентифікації особи;

- у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів в установленому порядку звертається із відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається;

- в установленому порядку направляє заявника на медичне обстеження відповідним направленням;

- долучає до особової справи заявника всі документи, підготовлені та отримані територіальним органом ДМС під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, включаючи результати медичного обстеження; - готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника, та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

Вказані вимоги Правил №649 щодо перевірки заяви позивача ОСОБА_7 не дотримано, оскільки при здійснені перевірки на протязі півтора року, в особовій справи наявні лише два протоколу співбесіди з заявником, документ про його медичний огляд, копія військового квитка виданого у 1998 році на бланку СРСР, достовірність якого ОСОБА_7 у Висновку поставлена під сумнів, але не прийняти передбачені правилами заходи щодо встановлення справжності і дійсності поданих заявником документів.

Для перевірки даних зазначених заявником ОСОБА_7 в установленому порядку не зверталось із відповідними запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається.

Щодо запитів направлених до органів СБУ, то згідно матеріалів особової справи 07.11.2014 року в УСБУ був направлений заявник для проведення додаткового опитування (а.с.50). У зворотному повідомленні зазначено, що з заявником проведена співбесіда 10.11.2014 року, результати протоколу та перевірки будуть направлені до ОСОБА_7 у встановленому порядку (а.с.51), проте в матеріалах особової справи відсутній зазначений протокол, наявний лише лист УСБУ від 05.12.2014 року про розгляд матеріалів відносно ОСОБА_3 та не володіння УСБУ інформацією, яка б перешкоджала наданню статусу біженця вказаній особі.

Друге направлення від 04.02.2016 року в УСБУ отримано 04.02.2016 року співробітником УСБ В направленні зазначено про інформацію заявника про використання ним підроблених паспортів на імя громадян ОСОБА_6. Проте будь які документи та відомості щодо перевірки по даному направленню в особовій справі відсутні.

Згідно з п.5.2 Правил №649 належним чином оформлена особова справа заявника разом з письмовим висновком територіального органу ДМС.

Пунктами 6.1,6.2 Правил визначено, що у разі надходження до ДМСУ особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ДМСУ має право:

- вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою;

- звертатись з відповідними запитами до МЗС України, МВС, СБУ, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів;

- повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи.

Згідно з матеріалами особової справи відповідачем не було прийнято жодних з вказаних заходів. ДМСУ погодилось з висновком ОСОБА_7 та прийняло оскаржуване позивачем рішення.

Однак судом встановлено, що у справі позивача наявні недостатні відомості для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, у звязку з чим суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ДМСУ № 221-16 від 12.04.2016 року про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Пунктом 6.6 Правил №649 встановлено, що у разі якщо згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, ДМС зобов'язана прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи повторно розглянути заяву особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідне рішення приймається ДМС протягом семи робочих днів з дня отримання такого рішення суду.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень субєкта владних повноважень обовязок щодо правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, якій є субєктом владних повноважень, заперечував проти позов, але не довів у судовому засіданні правомірність свого рішення.

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення № 221-16 від 12.04.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, та підлягає скасуванню. Проте враховуючи, що діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідача у прийнятті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне зобов'язати ОСОБА_8 міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України № 221-16 від 12.04.2016 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 221-16 від 12.04.2016 року та зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 221-16 від 12.04.2016 року про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобовязати ОСОБА_8 міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167,185-187 КАС України.

Головуючий суддя Катаєва Е.В.

Судді Стефанов С.О.

ОСОБА_1