Рішення № 62169346, 17.10.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/2893/16ц

Провадження №2/263/1066/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі: судді Папаценко П.І., при секретарі Масюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та суми інфляції за користування безпідставно набутими грошовими коштами,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення за періоди з 9.01.2015 року по 30.04.2016 року суми інфляційних нарахувань у розмірі 96 600,00 грн., 3 % річних у розмірі 7 989 грн., а всього 104 589 грн.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що 11.01.2013 року Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя прийняв рішення по цивільній справі № 0538/5477/2012, відповідно до якого стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у сумі 200000 грн. Вказані кошти були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, який не був виконаний з вини відповідача.

Позивач ОСОБА_1 також посилається на те, що у звязку з невиконанням ОСОБА_2 рішення у справі № 0538/5477/2012 ОСОБА_1 неодноразово звертався до Жовтневого районного суду м. Маріуполя про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Рішеннями Жовтневого районного суду м. Маріуполя у справах № 263/12314/13-ц від 10.01.2014 року та 263/489/15-ц від 26.02.2015 року на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 по 09.01.2015 року стягнуті інфляційні нарахування та З процента річних у звязку з неповерненням 200000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_3, а також відповідач ОСОБА_2, його представник ОСОБА_4, присутніми не були, надали заяви, в яких просили справу розглянути у їх відсутності.

Відповідно до поданих сторонами заяв суд розглянув справу у їх відсутності.

Фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності з ч.2 ст.197 ЦПК України, у звязку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть в ній участь.

Представники позивача ОСОБА_3Г та відповідача ОСОБА_4 надали суду письмові заперечення та пояснення щодо позовних вимог, з яких вбачається наступне.

Представник відповідача ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позову з огляду на те, що грошові зобовязання, до яких застосовуються вимоги ст.625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань та 3 процентів річних, повинні бути передбачені договором. Проте відповідно до висновку Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя в справі № 0538/5477/2012 сторони не уклали попередній договір, з огляду на те, що він не був зареєстрований відповідно до приписів ч. 3 ст. 640 ЦК України. На цій підставі відповідач повинен повернути грошові кошти у сумі 200000 грн. позивачу як безпідставно набуті.

З огляду на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя в справі 0538/5477/2012 представник відповідача ОСОБА_4 вважає, що обовязок сплатити 200000 грн. виникає у відповідача не на підставі договору, що є неукладеним, а на підставі рішення суду, що виключає застосування до спірних правовідносин приписів ст. 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3 процентів річних.

Представник позивача ОСОБА_3 наполягає на тому, що спірні правовідносини виникли з попереднього договору. Він вважає, що рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя в справі № 0538/5477/2012 немає преюдиціального значення для даної справи.

При цьому представник позивача ОСОБА_3 посилається на розяснення п. 4 Пленуму № 5 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ України від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав», відповідно до якого «від правових висновків суду слід відрізняти судові рішення за перетворювальними позовами, які встановлюють, змінюють або припиняють права та обовязки сторін».

На думку представника позивача ОСОБА_3 правові висновки Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя, викладені у рішенні по справі №0538/5477/2012, про те, що попередній договір є неукладеним та не породжує правових наслідків, немає преюдиціального значення для даної справи, так як не є судовим рішенням за перетворювальним позовом, яке встановлює, змінює або припиняє права та обовязки сторін.

Представник позивача ОСОБА_3 навів з приводу укладення позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 щодо попереднього договору наступну аргументацію.

14.12.2009 року сторони уклали попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, що був нотаріально посвідчений, та відповідно до якого відповідач і позивач зобовязались укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна не пізніше 14.06.2010 року та домовились щодо всіх істотних умов основного договору.

Відповідно до п.2 попереднього договору позивач в якості підтвердження свого наміру передав відповідачу 200000 грн. В п. 7 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови від укладання основного договору відповідач сплачує позивачу подвійну суму від отриманого завдатку або сума завдатку залишається у відповідача.

Приписами ч 3 ст. 640 ЦК України станом на 14.12.2009 року передбачено, що договір, який в разі необхідності підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Проте попередній договір не повинен бути зареєстрований відповідно до приписів ч.3 ст.640 ЦК України. Так, відповідно до ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації у випадках, встановлених законом. ЦК України в редакції до 02.11.2010 року передбачав перелік статей, що вимагав державну реєстрацію правочинів, зокрема це ст.ст. 657, 712, 732,745, 794, 1031 ЦК України, які попереднього договору не стосуються.

Укладання попереднього договору передбачено ст. 635 ЦК України. Згідно ч.1 ст.635 ЦК України встановлено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Ця вимога закону була виконана сторонами і попередній договір був укладений сторонами у нотаріальній формі, встановленій для основного договору. Будь-яких приписів щодо реєстрації попереднього договору ні ст.635 ЦК України ні інші закони та норми права не передбачає.

Враховуючи позицію сторін щодо спірних правових відносин, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд погоджується з доводами представника позивача ОСОБА_3 відносно спірних правових відносин, які виникли на підставі попереднього договору, який був укладений відповідно до приписів ст. 635 ЦК України в нотаріальній формі.

Проаналізувавши приписи ч. 1 ст. 210 ЦК України, суд погоджується з тим, що попередній договір не потребує державної реєстрації. Сторони попереднього договору уклали договір відповідно до вимог ст. 635 ЦК України та ч. 1 ст. 638 ЦК України, так як в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Суд також виходить з того, що факт отримання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 200000 грн., встановлений рішенням суду у справі № 0538/5477/2012, який набув законної сили 15.04.2013 року, а також рішеннями в інших справах, який відповідачем не спростований.

З огляду на наведені докази суд погоджується з тим, що зобовязання відповідача ОСОБА_2 виникли з цивільного договору та носять грошовий характер.

Зокрема, про те, що зобовязання відповідача ОСОБА_2 носять грошовий характер свідчить той факт, що відповідно до п. 7 попереднього договору у разі невиконання договору купівлі-продажу нерухомості відповідач ОСОБА_2 зобовязується повернути отримані грошові кошти.

Виходячи з того, що сума грошових коштів, переданих позивачем відповідачу, складає 200000 грн., що позивач також вважає, що поверненню підлягає саме ця сума грошових коштів, а також приймаючи до уваги рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя в справі 0538/5477/2012, суд розраховує розмір інфляції та 3 процентів річних виходячи з 200000 грн.

Згідно з ч.2ст.625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розраховуючи розмір інфляційної складової у даному конкретному випадку, суд керується роз'ясненням, наданим Верховним Судом України від 03.04.1997 року № 62-97р, відповідно до якогодля визначення індексу інфляції необхідноперемножити між собою щомісячні індекси, які складають відповідний період прострочки;помножити заборгованість за договором позики наіндекс інфляції за період прострочки виконання зобов'язання та поділити на сто, враховуючи той факт, що індекс інфляції визначається у відсотках. Розмір інфляційних збитків буде дорівнювати різницю між сумою боргу з урахуванням індексів інфляції та сумою боргу без урахуванням токової. Щомісячний розмір індексу інфляції є загальновідомою інформацією, яка публікується у офіційних виданнях, зокрема у газеті «Урядовий кур'єр».

У даному конкретному випадку сума інфляційної складової буде дорівнювати102 000 грн., з розрахунку 200 000 (сума боргу) помножити 1,51 (розмір індексу інфляції за період з січня 2015 року по травень 2016 рік, який розраховано шляхом помноження індексів інфляції за наведений період, які є більшими ніж 100 % на місяць та поділеними на 100) 302000 грн. мінус 200000 грн. (сума боргу). = 102000 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачаОСОБА_1суму боргу з урахуванням 3% річних, яка розраховується наступним чином: 200000 х3% : 100% :365 х 477 днів прострочки = 7 841 грн. (з 10.01.2015 по 30.04.2016 рік).

При розрахунку інфляційних нарахувань та 3% річних позивачем допущена помилка, разом з тим суд в межах позовних вимог стягує з позивача за період з 10.01.2015 по 30.04.2016 суми інфляційних нарахувань у розмірі 96 600,00 грн., а також 3 % річних у розмірі 7 841 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно зіст. 84 ЦПК Українивитрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», встановлено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних справ.

Так, граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Витрати пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, не можуть перевищувати 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи. Розмір мінімальної заробітної плати з 01.01. 2016 року складає 1378 грн., а з 01.05.2016 року - 1450 грн.

Як вбачається з матеріалів справи до звернення до суду позивачу була надана правова допомога, а саме надано юридичну консультацію, здійснено складання позовної заяви, за що позивачем сплачено 2700 грн., що з урахуванням часу, необхідного для складання зазначених процесуальних документів, не перевищує граничного розміру за вищевказаним законом.

Згідно з вимогами п.6 ч.1214 ЦПК Українисуд повинен вирішити, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно дост. 88 ЦПК України на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку з вищенаведеним, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 966,29 грн. та оплачені витрати на правову допомогу у розмірі 2700 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61, 84, 88, 197,212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та суми інфляції за користування безпідставно набутими грошовими коштами задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних нарахувань у розмірі 96600 грн., суму 3 % річних у розмірі 7 841 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 2700 грн., сплачений судовий збір в сумі 966,29 грн., а всього 108 107,29 грн.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневій районний суд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: П.І. Папаценко