Ухвала суду № 62168129, 17.10.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/45/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П.Ю. Провадження № 22-ц/773/1345/16 Категорія: 52 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.,

секретар Шугалова О.М.

з участю: позивача ОСОБА_2,

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом неповнолітнього ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні неповнолітнього позивача ОСОБА_2 - Служба у справах дітей Ковельської міської ради Волинської області, про позбавлення батьківських прав за апеляційними скаргами позивачів неповнолітнього ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_5 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2016 року в задоволені даного позову відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивачі неповнолітній ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати дане рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_5 також подав апеляційну скаргу, у якій просить суд змінити рішення суду першої інстанції, не змінюючи його суть в частині встановлення піклування органом опіки і піклування над неповнолітнім сином ОСОБА_2

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження останнього, виданого Ковельським міським відділом РАГС Волинської області (т. 1 а.с. 7).

З кінця 2010 року - початку 2011 року позивач ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_2 проживають окремо від відповідача ОСОБА_5, що не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив обставини справи, з'ясував характер правовідносин сторін та норми права, які їх регулюють та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що це є крайнім заходом, а також вважав, що докази ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як він ґрунтується на обставинах справи, доказах, які надані сторонами, та відповідає нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу (далі - СК) України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

За змістом наведених правових норм ухилення від виконання зобов'язань батьків по вихованню дитини означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність), які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні зазначених обов'язків, коли особа має реальну можливість виконати їх, але не вчиняє відповідних дій.

В даній справі судом не встановлено обставин, які беззаперечно підтверджують навмисне свідоме ухилення ОСОБА_5 від виконання ним обов'язків по вихованню дитини.

Позивачі як на підставу позбавлення батьківських прав відповідача вказали, що ОСОБА_5, не виконує своїх обов'язків щодо виховання сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не забезпечує його матеріально, не спілкується з сином взагалі. На підтвердження даних доводів посилаються на такі докази: довідки - розрахунки, видані відділом державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, про наявність заборгованості відповідача по сплаті аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_2 та її розмір (т. 1 а.с. 17, т. 1 а.с. 54, 55, т. 3 а.с. 124); довідку загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня № 7 м Ковеля від 31.12.2015 року № 145, згідно якої ОСОБА_5 - батько учня школи ОСОБА_2 за період 2014-2015 років на батьківських зборах був присутній лише один раз; не звертався до класного керівника чи дирекції школи із заявами-проханнями про сприяння навчального закладу в установленні живого контакту з сином, його звернення стосувались лише надання інформації про успішність та відвідування ним школи; не звертався до психолога школи з питанням про налагодження стосунків з дитиною (т. 1 а.с. 10); показання свідків ОСОБА_1, ОСОБА_6; постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 04.06.2010 року, згідно якої мав місце факт, коли відповідач ОСОБА_5 потягнув сина за вухо під час сварки (т. 3 а.с. 123); рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27.09.2013 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21.11.2013 року, та згідно якого відповідача ОСОБА_5 було зобов'язано усунути перешкоди ОСОБА_3 та їх неповнолітньому сину ОСОБА_2 в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_5 надати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ключі від воріт, хвірток огорожі та вхідних дверей будинку (т. 3 а.с. 120-122, 118-119); вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2014 року, згідно якого відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України та призначено відповідне покарання, та постанову Ковельського міськрайонного суду від 27.06.2012 року, згідно якої відповідача звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 125 КК України (т. 3 а.с. 78-81, 84).

Вказані вище доводи та посилання не можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки не є беззаперечними доказами ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини на момент звернення до суду. Місцевим судом вірно дано оцінку вказаним вище доказам та вказано, що посилання позивачів на факти, які можна розцінювати як ухилення відповідача від виховання дитини, самі по собі не дають підстав для висновку щодо свідомого нехтування відповідачем своїми обов'язками.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі "Савіни проти України" зазначається, "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

Службою у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради від 01.12.2015 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_5 щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_2, про що зазначено у висновку (т. 1 а.с. 13-15).

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Наведений вище висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, оскільки в ньому не в повному обсязі встановлені обставини, які підтверджують умисне ухилення батька від виховання дитини, причому без з'ясування і аналізу причин цього.

Тому апеляційний суд не погоджується з даним висновком.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують бажання батька брати участь у виховані дитини.

Як зазначено у п. 18 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

З'ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши досліджені в суді першої та апеляційної інстанції надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що в судовому засіданні не встановлено беззаперечні факти умисного ухилення ОСОБА_5 від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню сина, свідомого нехтування ними. Враховуючи ставлення батька до дитини, колегія суддів вважає, що вжиття крайнього заходу впливу на батька у вигляді позбавлення його батьківських прав на даний час є недоцільним.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Савіни проти України" від 18 грудня 2008 р. звернув увагу на те, що при позбавленні батьківських прав треба підходити виважено і в найкращих інтересах дитини. Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя. Неврахування положень цієї норми міжнародного права при розгляді справ про позбавлення батьківських прав призводить до того, що в окремих випадках діти невиправдано стають соціальними сиротами. Завдання держави - захистити і підтримати сім'ю, а не позбавляти дитину права на виховання у родинному середовищі, навіть за складних життєвих обставин. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Савіни проти України" від 18 грудня 2008 р. наголошує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачами не було надано переконливих доказів того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та не доведено наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи відповідача ОСОБА_5 про недодержання судом вимог ст. 243, ч.2 ст. 164 СК України, статтей 59, 213-215 ЦПК України є наслідком неправильного тлумачення як норм цих законів, так і змісту судового рішення.

Стаття 60 ЦК України не підлягає застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами СК України.

Судом повно і об'єктивно досліджено докази, які стосуються предмету спору та їм надана вірна правова оцінка. Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами Сімейного Кодексу, про що вірно зазначив суд у своєму рішенні.

Апеляційним судом не встановлено порушення судом ст. 59 ЦПК України.

В матеріалах справи наявна значна кількість судових рішень, із змісту яких вбачається, що між батьками неповнолітнього ОСОБА_2 протягом тривалого часу ведуться численні судові спори, в тому числі і щодо майна неповнолітнього, а саме, ухвала апеляційного суду Волинської області від 22.03.2016 року у справі № 159/4540/15ц( т.3 а.с. 29-38), рішення Ковельського міськрайонного суду від 27.09.2013 року, ухвала апеляційного суду Волинської області від 21.11.2013 року у справі 159/4768/13ц (т.3 а.с. 118-119, 120-122), рішення апеляційного суду Волинської області від 16.04.2015 року у справі № 159/3068/13-ц (т.І а.с. 194). Однак, ці рішення не відносяться до доказів, які б підтверджували б або ж спростовували б доводи сторін

Постанови, винесені правоохоронним органами та судом з приводу звернень ОСОБА_5, ОСОБА_3 ( т.3 а.с. 123, т.2 а.с. 47,110, т.І а.с. 189,190,192-193, 197- 198,) указують на те, що кожен із батьків періодично звертається до правоохоронних органів, вважаючи свої права порушеними і ніяким чином не доводять та не спростовують обставин, які стосуються предмету позову.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_5 посилається на те, що суд першої інстанції не надав юридичної оцінки судовим рішенням, які постановлені в інших справах. Такі доводи суперечать положенням ст. 14, ст. 61 ЦПК України, із системного аналізу яких слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню, а не аналізуванню.

Та обставина, що відповідачем оскаржується ухвала суду від 17.03.2016 року про відмову у прийнятті зустрічного позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення порушень прав батька не впливає на правильність рішення у даній справі. Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо не розгляду місцевим судом питання із застосування ч.3 ст. 243 СК України про встановлення піклування органом опіки і піклування над неповнолітнім сином ОСОБА_2, на його майном, не можуть бути взяти до уваги апеляційним судом, оскільки вирішення даного питання не було предметом розгляду судом першої інстанції при розгляді поданої позивачами позовної заяви. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 спростовуються вище наведеним, оскільки не містять передбачених законом підстав для зміни рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 наводять доводи, які були указані у позовній заяві і вході розгляду справи повно і об'єктивно розглянуті судом, перевірені всебічно на підставі доказів, наданих сторонами і не спростовують висновків суду, викладених у рішенні. Апеляційна скарга не містить посилань на обставини, які могли б слугувати для скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі наведеного апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги позивачів неповнолітнього ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: