Рішення № 62164091, 18.10.2016, Городищенський районний суд Черкаської області

Справа № 691/1004/15-ц

Провадження № 2/691/47/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Городищенський районний суд

Черкаської області

в складі:

судді Черненка В.О.

за участі секретаря Сидоренко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Городище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1, звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Порше Мобіліті» про захист прав споживачів та просить: визнати недійсним кредитний договір № 50011638 від 24.01.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1; застосувати до сторін наслідки недійсності правочину; визнати договір застави транспортного засобу, від 28.01.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_1, недійсним; визнати недійсним продовжений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів від 24.01.2014 року, укладений між Українською страховою групою та ОСОБА_1; зобов'язати ТОВ «Порше Мобіліті» прийняти залишок суми кредиту від ОСОБА_1 з врахуванням внесеної суми 97 166, 19 грн. та закрити кредитну справу по договору № 50011638 від 24.01.2014.року та скасувати обтяження рухомого майна, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, легкового автомобіля.

В судовому засіданні позивач збільшив позовні вимоги та просив:

1) Визнати недійсним кредитний договір № 50011638 від 24.01.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1, в частині здійснення розрахунку усіх сум договору із посиланням на еквівалент в доларах США;

2) Визнати недійсним в кредитному договорі № 50011638 від 24.01.2014 року укладеному між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 положення про курс для обчислення платежів згідно курсу філії «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь Банк»;

3) Визнати недійсними п.п. 1.3., 1.3.1., 1.3.2., 3, 5.5., 5.6., 6.4, 8, Загальних умов кредитування за кредитним договором № 50011638 від 24.01.2014 року;

4) Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину:

А) Визнати договір застави транспортного засобу, автомобіля: VOLKSWAGEN POLO, седан-В, номер кузова НОМЕР_2, об'єм двигуна: 1598, рік виробництва: 2013, державний номер : НОМЕР_1, від 28.01.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_1, недійсним;

Б) Визнати недійсним продовжений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0199_14-00018 від 24.01.2014 року, укладений між Українською страховою групою та ОСОБА_1

5) Розірвати кредитний договір №50011638 від 24.01.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 у зв'язку з його виконанням та закрити кредитну справу по кредитному договору №50011638 від 24.01.2014 року;

6) Скасувати обтяження рухомого майна, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, легкового автомобіля VW Polo Sedan 1.6 L benzin, колір - синій, 2013 р.в. тип палива - Бензин, об'єм двигуна - 1598 куб.см., Номер об'єкта : НОМЕР_2, Номер державної реєстрації: НОМЕР_1, реєстратор: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України, 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81 літ. А, реєстраційний номер 14151218;

7) Стягнути з ТОВ «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

В судовому засіданні, збільшені позовні вимоги, позивач підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав та наголосив, що вимоги позивача є цілком безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач та його представник не надали жодного нормативно обґрунтованого пояснення, яким чином умови договорів кредиту, страхування та застави суперечать чинному законодавству.

Вислухавши позивача та представника відповідача, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які надані сторонами та були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно ч. 2 цієї статті перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким, описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

У разі ненадання зазначеної інформації, суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15, 23 цього Закону.

Зазначені статті не містять підстав для визнання договору кредиту недійсним.

В судовому засіданні встановлено, що 24.01.2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та позивачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №50011638, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 84234 гривні 02 копійки, що еквівалентно 9961,45 доларів США, строком на тридцять шість місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,90 % річних на придбання автомобіля марки VW модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_2, об'єм двигуна - 1598 куб.см., рік випуску 2013.

Підписанням загальних умов кредитування, що є додатком до кредитного договору від 24.01.2014 року, укладеного між відповідачем ТОВ «Порше Мобіліті» та позивачем ОСОБА_1, останній підтвердив, що компанія належним чином ознайомила його, як позичальника, із інформацією, передбаченою ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року, № 1023-ХІІ, а також що він ознайомлений з правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією, умовами надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника (пп. 9.5, 9.6. Загальних умов кредитування).

Факт підписання договору кредиту і додатків до нього, зокрема і Загальних умов кредитування, позивач не заперечував. При цьому пояснив, що підписував не кожний аркуш загальних умов кредитування, а лише останній і отримав їх не в день укладення договору, а набагато пізніше. Проте, жодних належних доказів, які б підтвердили ці його ствердження, суду не надав.

Відповідно до п.1.1. Загальних умов кредитування, відповідач зобов'язався надати позивачу кредит у сумі визначеній в договорі, в українських гривнях. В договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.

Згідно п. 1.3. Загальних умов кредитування, сторони погоджуються, що кошти у повернення кредиту позивачем відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання відповідачем очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у договорі.

Згідно п. 1.3.1. Загальних умов кредитування, розмір платежів, що підлягають сплаті позивачем у повернення кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною договору. В подальшому позивач мав сплачувати платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених Відповідачем рахунків у гривні. При цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у договорі.

Таким чином, в зазначеному пункті Загальних умов кредитування сторони узгодили порядок розрахунку та повернення кредитних коштів та банк, а саме: «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь Банк», за обмінним курсом якого мав розраховуватися розмір платежів, що не суперечить вимогам ч.2 ст.533 ЦК України.

У першому рядку графіку погашення кредиту чітко зазначено, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США, відповідно до ст. 1.3. Загальних умов кредитування. Тобто, у графіку погашення кредиту прописані не розміри щомісячних платежів у доларах США, а визначені відповідні еквіваленти щомісячних платежів, які використовуються при їх розрахунку, що відповідає умовам кредитного договору, зокрема п. 1.3.

Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовими актом.

Таким чином, положення чинного законодавства України, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, а тому зміна становища позивача як позичальника щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором внаслідок підвищення курсу іноземної валюти та, як наслідок, ріст суми боргу, яку необхідно сплачувати, не є підставою для скасування оспорюваних позивачем умов укладеного кредитного договору.

Статтею 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи зазначену норму закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Беручи до уваги підстави позову, наведені позивачем у своїх заявах та уточнені в судовому засіданні, суд, вивчивши кредитний договір, укладений сторонами, не знайшов ознак для кваліфікації умов договору несправедливими відповідно до приписів ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи даний спір, суд дійшов висновку про те, що укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам ЦК України, ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а доводи позивача щодо їх невідповідності даним вимогам не підтверджені належними і допустимими доказами у справі.

А тому вимоги позивача в частині: визнати недійсним кредитний договір № 50011638 від 24.01.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1, в частині здійснення розрахунку усіх сум договору із посиланням на еквівалент в доларах США; визнати недійсним в кредитному договорі № 50011638 від 24.01.2014 року, укладеному між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1, положення про курс для обчислення платежів згідно курсу філії «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь Банк» та визнати недійсними п.п. 1.3., 1.3.1., 1.3.2., 3, 5.5., 5.6., 6.4, 8, Загальних умов кредитування за кредитним договором № 50011638 від 24.01.2014 року, до задоволення не підлягають.

Щодо вимог позивача в частині: застосувати до сторін наслідки недійсності правочину:

- визнати договір застави транспортного засобу, автомобіля: VOLKSWAGEN POLO, седан-В, номер кузова НОМЕР_2, об'єм двигуна: 1598, рік виробництва: 2013, державний номер : НОМЕР_1, від 28.01.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_1, недійсним;

- скасувати обтяження рухомого майна, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, легкового автомобіля VW Polo Sedan 1.6 L benzin, колір - синій, 2013 р.в. тип палива - Бензин, об'єм двигуна - 1598 куб.см., Номер об'єкта: НОМЕР_2, Номер державної реєстрації: НОМЕР_1, реєстратор: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України, 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81 літ. А, реєстраційний номер 14151218, то вони, також, до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання, окрім іншого, може забезпечуватися заставою.

В судовому засіданні встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір застави транспортного засобу № 50011638 від 28.01.2014 року, за яким позивачем було передано у заставу відповідачу автомобіль VOLKSWAGEN POLO, седан-В, номер кузова НОМЕР_2, об'єм двигуна 1598, рік виробництва 2013, державний номер НОМЕР_1, колір синій, про що, 29.01.2014 року, було внесено реєстраційний запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до п.1.3. Договору застави, сторони погодили, що заставою за цим договором забезпечуються вимоги Заставодержателя за Кредитним договором № 50011638 від 24.01.2014 року.

Як зазначалося вище, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пояснень позивача, договір застави є похідним від кредитного договору №50011638 від 24.01.2014 року, укладеного між ним та відповідачем і, оскільки, він просить визнати недійсними частину умов зазначеного договору, то і договір застави підлягає визнанню недійсним в розумінні ч. 2 ст. 548 ЦК України, що тягне за собою скасування обтяження автомобіля в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Суд, дійшовши до висновку про те, що укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вважає, що вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Щодо вимог позивача в частині: визнати недійсним продовжений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0199_14-00018 від 24.01.2014 року, укладений між ПАТ «Страхова компанія Українська страхова група» та ОСОБА_1, суд вважає наступне.

Окрім того, що цей договір є похідним від кредитного договору №50011638 від 24.01.2014 року, укладеного між ним та відповідачем, а тому має бути визнаним недійсним, позивач посилався на те, що він не відповідає вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки обмежив його у виборі страхової компанії та був укладений і продовжений проти його волі.

Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка ставила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Факт досягнення згоди між сторонами стосовно всіх умов страхування, передбачених п. 5.5. кредитного договору та п. 2.3.7. договору застави транспортного засобу від 28.01.2014 року, з якими позивач був попередньо ознайомлений, підтверджується підписанням позивачем вищевказаних договорів. Сторони дійшли згоди стосовно умов страхування заставного майна на термін не менше одного року з дня укладення цього Договору з переукладенням (продовженням) терміну страхування на кожний наступний рік, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за Договором.

Згідно п.5.5 Загальних умов кредитування, позичальник (позивач) зобов'язався забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, протягом усього строку дії кредитного договору в страхові компанії, яка авторизована компанією (відповідачем). Страхова компанія обирається позичальником самостійно з переліку страхових компаній, що відповідають вимогам компанії (відповідача). Якщо позичальник, в порушення п.5.5 цього кредитного договору, не укладе договір страхування або якщо укладений договір страхування не буде чинним з будь-яких причин, компанія (відповідач) на власний вибір укладе такий договір страхування від власного імені або від імені позичальника та здійснить сплату страхових платежів.

Тобто, цим пунктом передбачена можливість позичальника укласти договір страхування з будь-якою страховою компанією на свій розсуд, попередньо узгодивши це з компанією (відповідачем).

Згідно пояснень позивача та наданих доказів, він попередив відповідача та ПАТ «Страхова компанія Українська страхова група» про відмову продовжити укладений договір страхування та намір укласти договір страхування на 2015 рік з іншою страховою компанією. В наступному, він уклав договір страхування з НАСК «Оранта», копію якого направив відповідачу та ПАТ «Страхова компанія Українська страхова група».

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач в цьому разі діяв в супереч вимог п.5.5 Загальних умов кредитування, оскільки, згідно ж його пояснень та наданих доказів лише «попередив», а не узгодив своє рішення щодо вибору іншої страхової компанії, як того вимагає вказаний пункт умов кредитування. Натомість, на думку суду, відповідач, продовживши укладений договір страхування від 24.01.2014 року з ПАТ «Страхова компанія Українська страхова група» та провівши помісячну проплату страхових платежів, діяв відповідно до вимог укладеного договору кредиту та Загальних умов кредитування.

А тому, вимоги позивача в частині: визнати недійсним продовжений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0199_14-00018 від 24.01.2014 року, укладений між ПАТ «Страхова компанія Українська страхова група» та ОСОБА_1, до задоволення не підлягають.

Щодо вимог позивача в частині: розірвати кредитний договір №50011638 від 24.01.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 у зв'язку з його виконанням та закрити кредитну справу по кредитному договору №50011638 від 24.01.2014 року, то суд вважає наступне.

Згідно ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оскільки, суд, дійшов висновку про те, що укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», істотні порушення умов договору відсутні, а інших доказів, які б свідчили про наявність підстав для розірвання договору на вимогу позивача, в судовому засіданні здобуто не було, тому позовні вимоги в цій частині також до задоволення не підлягають.

Щодо судових витрат, які представник відповідача просив стягнути з позивача на користь ТОВ «Порше Мобіліті» у разі відмови у задоволенні позову, то суд вважає наступне.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно п. 47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до п. 48 вказаної Постанови, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Представник відповідача ТОВ «Порше Мобіліті» звернувся до суду з відповідною письмовою завою про відшкодування судових витрат, у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судові витрати у розмірі 10000,00 гривень, понесені відповідачем за надання правової допомоги. До своєї заяви, представник позивача додав: копію договору про надання юридичних послуг № 24/2010; копію додаткової угоди № 8 до вказаного договору; копію додаткової угоди № 224 до вказаного договору; копію рахунку фактури № 647 від 23.09.2015 року; копія акту № 644 до Договору про надання юридичних послуг та копію платіжного доручення № 50009224 від 02.10.2015 року, згідно якого ТОВ «Порше Мобіліті» переказало на рахунок ТОВ «Юридична фірма Вернер» 10000,00 гривень.

Проте, представник відповідача не додав до своєї заяви жодного розрахунку витрат на правову допомогу, зокрема: розрахунку за час перебування у судових засіданнях, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням (складання позовної заяви, надання консультацій тощо), які б свідчили про понесені витрати відповідачем саме в тому розмірі, який заявлений у судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає, що вимоги представника відповідача про відшкодування судових витрат (витрат на правову допомогу) до задоволення не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись: ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст.ст. 524, 525, 526, ч. 1, 2 ст. 533, ч. 1 ст. 546, ч. 2 ст. 548, ч. 1 ст. 628, п. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 640, ст. 651 ЦК України; ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»; п. 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»; ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст. ст. 10, 11,13, 14, 57, 60, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про захист прав споживача, відмовити в повному обсязі.

У задоволенні вимог відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про відшкодування судових витрат, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області, через Городищенський районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк, з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлений 24.10.2016 року.

Суддя В. О. Черненко