Рішення № 62162187, 18.10.2016, Березанський міський суд Київської області

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07540, вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська обл.

№ провадження 2/356/203/16

Справа № 356/793/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.10.2016 Березанський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшученко І. О.,

при секретарі Мамей Н. І.

за участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Березанського міського суду з позовом про стягнення боргу та моральної шкоди звернулась ОСОБА_1. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.10.2015 надала в борг ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 10 000 грн., про що відповідач написав розписку. В розписці ОСОБА_2 зобов'язувався віддати борг до 01.01.2016. Підписання зазначеної розписки та передача коштів були здійснені в присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Позивач неоднократно зверталась до відповідача з вимогами про повернення коштів, проте до теперішнього часу заборгованість погашена не була. Відтак, позивач просить суд стягнути на свою користь з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 10 000 грн. та моральну школу в розмірі 2000 грн.

Позовну заяву у судовому засіданні позивач підтримала у повному обсязі, обґрунтовуючи її доводами, викладеними у заяві.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечив, пояснивши, що підпис на розписці від 12.10.2015 не належить йому, відтак, не має жодного грошового зобов'язання перед позивачкою.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10 000 грн., кошти зобовязувався повернути до 01.01.2016, відповідно до розписки від 12.10.2015, складеної за підписом ОСОБА_2 в присутності свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.5).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що в жовтні 2015 року їй зателефонувала позивачка та попросила засвідчити факт передачі ОСОБА_2 коштів та документів, а саме копій паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_5 за певні послуги, але оформили як позику.

У строк, вказаний в розписці, гроші повернуті не були. Про невиконання своїх зобов'язань відповідачем перед позивачем на момент звернення до суду свідчив наявний у позивача оригінал зазначеної розписки.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно з нормами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За своєю суттю договір - розписка від 12.10.2015 про отримання ОСОБА_2 в борг грошових коштів, - є документом, який виданий боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора грошової суми в розмірі 10 000 грн.

Отже, дослідивши боргову розписку, суд вважає, що вона підтверджує факт укладення договору позики між позивачем та відповідачем, так як підписана ОСОБА_2 та свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були присутні при передачі коштів.

Аналогічні висновки та правова позиція містяться у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова відповідача від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 10 000 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом було роз'яснено відповідачу положення ч.4ст.10 ЦПК України, та право подати клопотання про призначення почеркозначвої експертизи. Відповідач своїм просцесуальним правом не скористався.

Відповідачем будь- яких доказів на підтвердження своєї позиції подано не було.

Щодо вимоги позивача про відшкодування їй моральної школи в розмірі 2 000 грн., суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість даної вимоги.

Так, відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення ч. 2-4 ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При з'ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Так, позивачем не було обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, її характер та обсяг, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Посилання позивача лише на сам факт заподіяння їй моральної шкоди у вигляді душевних страждань з приводу повернення коштів суд не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що з відповідача в користь позивача слід стягнути 10 000 грн. боргу за договором позики. У позовній вимозі про стягнення 2 000 грн. моральної шкоди слід відмовити.

Згідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 57, 60, 61, 88, 209,212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 208, 526, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) борг у сумі 10000 (десять тисяч) гривень.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживає за адресою АДРЕСА_4, (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна ) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Київської області через Березанський міський Київської області, тобто через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя І. О. Капшученко