Ухвала суду № 62158380, 17.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

17 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4 як фізичної особи та фізичної особи-підприємця, Миргородського підприємства технічної інвентаризації та експертизи «Інвентаризатор» про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору недійсним та відшкодування збитків,

в с т а н о в и л а :

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області заочним рішенням від 6 липня 2015 року, доповненим додатковим рішенням цього ж суду від 21 липня 2015 року, позов ОСОБА_4 задовольнив частково, вирішив питання розподілу судових витрат.

Ухвалою цього ж суду від 21 січня 2016 року провадження у справі за позовними вимогами ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення заборгованості закрито; рішенням від 21 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення боргу з поручителя ОСОБА_4 відмовлено.

Апеляційний суд Полтавської області 8 грудня 2015 року заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від

6 липня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив; вирішив питання розподілу судових витрат. Рішенням цього ж суду від 16 березня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції від 21 січня 2016 року та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» 1 млн 324 тис. 589 грн 82 коп. заборгованості за кредитним договором та вирішено питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Апеляційного суду Полтавської області 8 грудня 2015 року та від

16 березня 2016 року залишила без змін.

15 вересня 2016 року до Верховного Суду України звернулася

ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», частини першої - третьої, п'ятої й шостої статті 203, статті 554, частини четвертої статті 599 Цивільного кодексу України, статей 16, 107 Цивільного процесуального кодексу України, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи свої доводи заявниця надала рішення та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року, 25 січня й 29 лютого 2012 року, 22 жовтня й 10 грудня 2014 року, а також постанови Верховного Суду України від 23 травня й

12 вересня 2012 року, 1 липня й 16 грудня 2015 року та 3 лютого 2016 року.

До заяві також додано клопотання, у якому ОСОБА_4 просить зупинити виконання ухвалених у справі рішень.

20 вересня 2016 року при автоматизованому розподілі заяви

ОСОБА_4 про перегляд судових рішень автоматизованою системою визначено суддю-доповідача ОСОБА_5

З огляду на неможливість продовження розгляду справи суддею

ОСОБА_5 на підставі прийняття Верховною Радою України постанови про його звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку, 6 жовтня 2016 року проведено повторний автоматизований розподіл заяви та визначено суддю-доповідача Гуменюка В.І.

Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявниця, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції: відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з підстав недоведеності та необґрунтованості її вимог, оскільки остання не надала доказів, які б свідчили про незаконність оспорюваного кредитного договору, а також вчинення його під впливом обману; відхилив заяву ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності, зазначивши, що трирічний строк позивачем не пропущено, а пунктом 5.1. договору поруки сторони узгодили, що договір припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов'язання по кредитному договору не пред'явить вимоги до поручителя; задовольнив частково позовні вимоги ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення з поручителя ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, установивши, що нею укладено договір поруки, як фізичною особою. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який установив, що умови кредитного договору не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, кредитний договір укладався з додержанням форми, встановленої законодавством; при укладенні оспорюваного кредитного договору волевиявлення сторін правочину було вільним та відповідало їхній волі, що узгоджується із загальними вимогами, встановленими статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

У наданих для порівняння ухвалах та рішенні Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умови опорюваних договорів, якими плату за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначено за формулою зі змінними величинами, є несправедливими відносно позивача та підлягають визнанню недійсними (ухвала від 25 січня 2012 року);

- відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення апеляційного суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог фізичної особи про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів (ухвала від 22 вересня 2011 року);

- відмовив у задоволенні позовних вимог фізичної особи про захист прав споживачів (рішення від 25 січня 2012 року);

- залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору, визнання зобов'язання припиненим та зобов'язання вчинити певні дії (ухвала від 29 лютого 2012 року);

- скасував ухвалені у справі рішення та передав справу на новий розгляд, оскільки судами не перевірено доводи позивача щодо несправедливості умов спірного договору (ухвала від 10 грудня 2014 року);

- погодився з висновками апеляційного суду про те, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання його недійсним, та відповідно як наслідок, визнання недійсними договорів поруки й іпотеки, які є похідними від основного договору (ухвала від 22 жовтня

2014 року).

Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявницею на підтвердження своїх вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняннях постановах Верховного Суду України міститься висновки про те, що:

- оскільки в спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю (12 вересня 2012 року№6-80цс12);

- вирішуючи спір щодо правомірності дій банку по зміні умов кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки, необхідно перевірити чи було передбачено таке збільшення раніше укладеним договором кредиту, чи були виконані банком усі умови договору в цій частині та дотримано порядок узгодження цього питання з боржником. У випадку, коли передбачено обов'язкове укладення письмової форми такої угоди по зміні договору, слід враховувати вимоги статей 629, 639, 1055 ЦК України

(23 травня 2012 року №6-41цс12);

- для кваліфікації умов договору несправедливими, згідно вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві (16 грудня 2015 року № 6-2766цс15);

- кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором; оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства (1 липня 2015 року

№6-745цс15);

- коли договором передбачено припинення поруки якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, у такому випадку трирічний строк обчислюється з настання строку виконання основного зобов'язання (3 лютого 2016 року № 6-18цс16).

Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Доводи, які наведені в заяві, щодо порушення норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень згідно вимог пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Ураховуючи викладене, а також вимоги пункту 2 частини першої статті 3601 ЦПК України, клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання ухвалених у справі судових рішень підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 353, 355, 360, 3601 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4 як фізичної особи та фізичної особи-підприємця, Миргородського підприємства технічної інвентаризації та експертизи «Інвентаризатор» про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору недійсним та відшкодування збитків за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року відмовити.

Клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання судових рішень залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк