Ухвала суду № 62156390, 17.10.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/2336/15-ц Провадження № 22-ц/795/1665/2016 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Карапута Л. В. Доповідач - Боброва І. О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1, суддів:ВІНГАЛЬ В.М., ОСОБА_2, при секретарі:ОСОБА_3,за участю:позивача-відповідача ОСОБА_4, позивача-відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про захист прав споживача, визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, визнання недійсним іпотечного договору; за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», про захист прав споживча та визнання договорів поруки припиненими; за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 червня 2016 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_8 задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Альфа-Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про захист прав споживача, визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, визнання недійсним іпотечного договору відмовлено; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Альфа-Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ПАТ «Омега Банк» про захист прав споживача та визнання договорів поруки припиненими відмовлено; у задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості відмовлено.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, судом повністю проігноровано висновок судово-економічної експертизи № 3103-3110/15-24 від 27.04.2016, як доказ визнання кредитного договору недійсним. Твердження суду, що особистий підпис апелянта свідчить про те, що вона погодилася на всі умови, які зазначені в кредитному договорі і її було ознайомлено з усім і повідомлено, на думку апелянта, є необґрунтованим та таким, що повністю суперечить матеріалам справи і нормам чинного законодавства. Також висновок суду про відмову у визнанні недійсним кредитного договору не відповідає вимогам ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови. Також апелянт звертає увагу суду на те, що з розрахунку платежів не зрозуміло з чого складаються вказані в ньому суми та на момент укладення договору взагалі відсутня інформація щодо кінцевих сум, банком не надано споживачу графіка платежів і такий графік сторонами не підписувався.

В судовому засіданні апелянт та позивач - відповідач ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити, додавши, що ОСОБА_7 належно повідомлена про час розгляду справи.

ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Омега Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 були належним чином повідомлені про час розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, проте своїх представників до суду не направили. В своїх заявах представник ПАТ «Альфа-Банк» та приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 просили справу розглядати без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 19 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега банк») та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 50 000 доларів США на строк по 19 березня 2038 року зі сплатою 11.9 % річних за користування кредитними коштами.

Відповідно до п. 1.4 укладеного договору грошові кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_9 з метою придбання двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В забезпечення виконання кредитних зобовязань 19 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега банк») та ОСОБА_8 був укладений іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку банку було передано двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2

В забезпечення виконання кредитних зобовязань 19 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега банк»), ОСОБА_8 та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель і позичальник відповідають перед банківською установою в повному обсязі як солідарні боржники.

В забезпечення виконання кредитних зобовязань 19 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега банк»), ОСОБА_8 та ОСОБА_5 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель і позичальник відповідають перед банківською установою в повному обсязі як солідарні боржники.

Відповідно до заяви про видачу готівки №11425-11 від 19.03.2008 ОСОБА_8 в готівковій формі були видані кредитні кошти.

13 січня 2009 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега банк») та ОСОБА_8 була укладена додаткова угода до кредитного договору від 19 березня 2008 року, згідно якої проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником через касу банку щомісяця в період з 01 по 20 число включно за попередній календарний місяць; проценти нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», (правонаступником якого є ПАТ «Омега банк») та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого АТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за договорами з ОСОБА_8

15 червня 2012 року між ПАТ«Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта банк» передає (відступає) ПАТ «Альфа Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за договорами з ОСОБА_8

Згідно з розрахунком, наданим ПАТ «Альфа Банк», заборгованість ОСОБА_8 за кредитним договором станом на 19 березня 2015 року становить: тіло кредиту 913015,30 грн, проценти 29 349,46 грн, пеня 3067,19 грн. Висновком судово-економічної експертизи №3103-3110/15-24 від 27.04.2016 дана сума заборгованості підтверджена не була.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 на час укладення кредитного договору була ознайомлена з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним, позивач погодилась з умовами, наслідком чого стало підписання нею кредитного договору, а тому відсутні підстави для визнання недійсними або припиненими як кредитного договору , так і забезпечувальних договорів. Крім того позивачем щомісячно вносилися необхідні платежі на погашення кредиту, що є підтвердженням схвалення правочину.

З рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, повязаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

За положеннями частини пятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегульовувати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Особистий підпис позивача свідчить про те, що вона погодилася на всі умови, які зазначені у кредитному договорі і тривалий час їх виконувала, сплачуючи суми на погашення кредиту.

Зі змісту п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вбачається, що саме по собі коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі ст.652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній обачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобовязальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскільки ОСОБА_8, систематично сплачуючи протягом тривалого часу періодичні платежі згідно умов договору, погоджувалася з умовами кредитного договору, не порушувала питання про його розірвання, то її волевиявлення, як учасника правочину, було вільним і відповідало її внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже, не вважала умови договору несправедливими. Правочин було вчинено у письмовій формі відповідно до вимог закону, а сама позивач не заперечує, що на момент укладення договору мала і в даний час має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

При цьому, оскільки незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, то, укладаючи спірний договір про надання кредиту в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, а , виходячи зі змісту ст. ст. 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальникові. Позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, враховуючи і можливість отримання кредиту в національній валюті.

За таких обставин, умови договору щодо надання кредиту в іноземній валюті не можна визнати несправедливими.

З врахуванням викладеного, оскільки на час укладення договору сторони досягли домовленості щодо таких істотних умов кредитного договору, як розмір кредитних коштів та виду валюти, коливання валюти не може бути підставою для розірвання кредитного договору.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

ОСОБА_8 - ОСОБА_10 даним правом не скористалася, прийнявши умови укладеного між нею та банком договору.

З матеріалів справи вбачається, що протягом дії кредитного договору позивач не зверталася до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

Зазначене вище спростовує доводи апелянта з цього приводу.

Доводи апелянта щодо ігнорування судом першої інстанції висновку судово-економічної експертизи №3103-3110/15-24 від 27.04.2016 є безпідставними. Суд надав детальну оцінку даному доказу, про що свідчить мотивувальна частина рішення суду першої інстанції. Даний доказ використано в межах заявлених позовних вимог.

Не можуть бути взяті до уваги доводи апелянта щодо порушення банком п.3.3. постанови Національного банку України від 10.05.2007 №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" щодо надання інформації про орієнтировну сукупну вартість кредиту. Пунктом 3.1 вказаних Правил визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, банком було дотримано зазначених вимог закону та сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору про що свідчить підпис позивача на останній сторінці кредитного договору та її підпис на умовах кредитування, орієнтовній сукупній вартості кредиту та Додатку 1 до кредитного договору - розрахунку сукупної вартості кредиту, які судом першої інстанції було досліджено у встановленому порядку. В своїй заяві від 12.03.2008 ОСОБА_8 стверджувала наступне : «Підтверджую, що перед укладенням Кредитного договору Банк надав мені в письмовій формі вичерпну інформацію про умови кредитування та про орієнтовану сукупну вартість кредиту. Мені було розяснено існуючи особливості кредитування, переваги та недоліки запропонованих схем кредитування» (а.с.28, том 3).

З огляду на таку заяву, доводи апелянта з цього приводу є безгрунтовними.

Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, тобто в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів

Головуючий:Судді: