Ухвала суду № 62155990, 20.10.2016, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/8431/15-ц

УХВАЛА

20 жовтня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючого - судді Карплюка О.І.

при секретарі Скоринському В.В.

з участю скаржника ОСОБА_1

та представника ДВС ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця,

встановив:

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 22 лютого 2016 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 24734 грн. неустойки за невиконання договірних зобовязань.

В рамках виконання даного судового рішення постановою державного виконавця Другого міського відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 від 26 травня 2016 року вирішено накласти арешт на все майно ОСОБА_1 та оголосити заборону на його відчуження.

ОСОБА_1 звернувся до суду з і скаргою на вказану постанову про арешт його майна, посилаючись на те, що дане рішення суперечить вимогам ст. ст. 52 та 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки арешт накладається виключно з метою збереження майна для його вилучення та подальшої реалізації, а він має постійну роботу та постійний дохід.

В судовому засіданні скаржник вимоги скарги підтримав.

Представник Другого міського відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції проти вимог скарги заперечує, посилаючись на її необгрунтованість.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, відповідно до вимог ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Крім того, відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов'язки і права державних виконавців.

Відповідно до вимог ст. 11 ч. 2 цього ж Закону державний виконавець, в тому числі. здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до вимог ст. 52 ч. ч. 1-6 цього ж Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання ст. ст. 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання", ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, повязаних із забезпеченням ядерної безпеки". Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до вимог ст. 63 ч. ч. 1-2 цього ж Закону звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом з житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

Таким чином, державний виконавець для виконання вищезгаданого судового рішення діяв в межах чинного законодавства.

Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку, що вимоги скаржника є не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 209, 210, 383-387 ЦПК України, ст. ст. 11, 52, 63 Закону України «Про виконавче провадження», суд

ухвалив:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Другого міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 від 26 травня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, протягом п»яти днів з дня її проголошення.

Суддя: