Ухвала суду № 62153794, 19.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/476/15-к Головуючий у І інстанції Литвин Л.І.Провадження № 11-кп/780/1152/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 34 19.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

19 жовтня 2016 року. м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Говорухи В.І., суддів: Гайдай Р.М., Полосенка В.С.,

при секретарях Яременко К.О., Олійник О.Л.., за участю прокурора Сагей Л.І., обвинуваченого ОСОБА_2, захисника- адвоката ОСОБА_3

представника потерпілих- адвоката ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_5, представника цивільного відповідача ОСОБА_6, розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_3 та цивільного відповідача ТОВ «Саноіл» на вирок Яготинського районного суду Київської області від 20 листопада 2015 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, зареєстрованого та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, вулиця Ковпака-11, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі строком на 5 років.

Стягнуто із ТОВ «Саноіл» на користь ОСОБА_5 131488 грн. 93 коп. матеріальної шкоди та на користь ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, на кожного, по 789264 гривні моральної шкоди, а також стягнути із ТОВ «Саноіл» на користь держави 1218 гривень судового збору, 16 000 гривень та 4000 гривень за надання правової допомоги.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Згідно вироку, 17 листопада 2010 року близько 8 години ОСОБА_2, керуючи технічно-справним автомобілем «VOLVO FH 12», номерний знак НОМЕР_1, із напівпричепом «SCHMITZ SKO 24», номерний знак НОМЕР_2, завантаженим на 21461,10 кг, рухаючись на 123 км.+300м. дороги Київ-Харків, в напрямку міста Києва, що на території Яготинського району Київської області, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, а саме пункти 1.2, 1.3, 1.5, 1.10, 2.3 «б», 10.1, 12.1 12.3, 12.9 «б».

Не обравши безпечної та перевищивши максимально дозволену на даній ділянці дороги швидкість (70 км. на годину), ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 12.9 «б» Правил дорожнього руху, в результаті чого втратив контроль за дорожньою обстановкою і керуванням автомобіля із напівпричепом завантаженим на 21461,10 кг, як фактором, що вимагав особливої обережності та уваги.

Через втрату такого контролю, в момент виявлення на його смузі руху зустрічного автомобіля «AUDI 100», номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_9, що наближався, ОСОБА_2, не обмежившись екстреним гальмуванням на своїй смузі, виїхав на смугу зустрічного руху, куди вже повернувся автомобіль «AUDI 100», де сталось зіткнення зазначених транспортних засобів.

У відповідності до пунктів 1.2, 10.1, 12.3 та 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху») ОСОБА_2 зобовязаний був з моменту, коли мав обєктивну можливість побачити, що на його смугу руху виїжджає зустрічний автомобіль «AUDI 100» своєчасно застосувати гальмування, не виїжджаючи на зустрічну сторону проїзної частини.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «AUDI 100», номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_9 загинув на місці. Згідно з висновком судово-медичної експертизи №15/т від 10 січня 2011 року він отримав руйнування тулуба, голови та кінцівок, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя на момент спричинення і перебувають у прямому причинному звязку з настанням смерті.

Злочинна недбалість необережного діяння ОСОБА_2 проявилась у тому, що він грубо порушуючи правила безпеки руху, міг і повинен був передбачити можливість дорожньо-транспортної пригоди із тяжкими наслідками.

Порушення ним Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному звязку із загибеллю ОСОБА_9

Не погоджуючись з рішенням суду, захисник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вирок суду першої інстанції, закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 у звязку з відсутністю в його діях складу злочину.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що захист вважає, що закінчивши досудове розслідування, слідчі органи, а потім і суд, отримавши велику кількість висновків експертиз, проведених в різних експертних установах, які мають протилежні висновки, так і не зясували як насправді сталося зіткнення автомобілів ОСОБА_3 та ОСОБА_9 при якому загинув водій автомобіля ОСОБА_9 - ОСОБА_9 Вважає, що достовірно доведені всіма проведеними експертизами такі факти: автомобіль ОСОБА_9 рухався зі швидкістю, яка перевищує максимально дозволену на даній ділянці дороги; в умовах обмеженої обзорності (тумані) водій автомобіля ОСОБА_9 виїхав на зустрічну смугу, чим створив для водія автомобиля ОСОБА_3 аварійну обстановку на дорозі; водій автомобіля ОСОБА_9, побачив автопоїзд ОСОБА_3, який рухаючись йому назустріч почав зміщуватися вправо по ходу руху автомобіля ОСОБА_9, замість того, щоб здійснити дії, направлені на запобігання ДТП (не здійснив навіть гальмування), він навпаки здійснив все для того, щоб ОСОБА_3 не уникнуло зіткнення, а саме прицілившись в передню частину автомобіля ОСОБА_3, змінив напрямок руху свого автомобіля, та зробив все для того, щоб автомобілі зіткнулися передніми частинами. Так слідством встановлено, що виїзд автомобіля ОСОБА_9 на смугу руху автомобіля ОСОБА_3 є самою першою причиною створення аварійної ситуації, яка привела до неминучого розвитку подій які закінчилися зіткненням автомобілів. Незрозумілим є те, чому слідчі та суд проігнорували вимоги ст. 242 КПК України та ставили на вирішення експертів питання, чи знаходився водій ОСОБА_2 в аварійній ситуації (обстановці), та що таке аварійна ситуація. В обвинувальному акті прокурор перекручуючи факти зазначав, що ОСОБА_2 спочатку втратив контроль за дорожньою обстановкою і керуванням автомобіля з напів-причепом і через втрату такого контролю в момент виявлення на його смузі руху зустрічного автомобіля «AUDI 100», що наближався, ОСОБА_2, не обмежившись екстреним гальмуванням на своїй смузі, виїхав на смугу зустрічного руху, куди вже повернувся автомобіль «AUDI 100», де сталося зіткнення зазначених транспортних засобів. Якщо обєктивно оцінювати ситуацію, то можна констатувати наступне: здійснення ОСОБА_2 екстреного гальмування в момент виявлення небезпеки для його руху повністю відповідає вимогам п.12.3. ПДР; втрата ОСОБА_2 контролю за дорожньою обстановкою і керуванням автопоїзда ОСОБА_3 настала після виконання ним вимог п.12.3. ПДР, тобто тільки після вчинення ним екстреного гальмування як належного реагування на виявлений на його смузі руху зустрічний автомобіль «AUDI 100», що швидко наближався; якщо б автомобіль «AUDI 100» не виїхав безпричинно на смугу руху автопоїзда ОСОБА_3, то зіткнення ТЗ взагалі б не відбулось. Ухвалюючи обвинувальний вирок суд вибірково посилається на ті висновки експертиз, які містять припущення про ймовірність можливості запобіганню ДТП діями водія ОСОБА_2, та повністю ігнорує зазначені в цих же експертизах висновки, якими ОСОБА_2 визнається таким , що не міг запобігти ДТП. Всі експертизи які проводились з урахуванням сухого дорожнього покриття, судом прийняті до уваги, не дивлячись на свідчення ОСОБА_2 про те, що під час ДТП була мряка, та дорожнє покриття було мокре. Суд навіть не прийняв до уваги довідку метеорологічної станції Яготин №236 від 12.12.2013р., в якій чітко зазначено, що о 8 год. 17.11.2010р. в тому місці де сталося ДТП була мряка. Незрозуміло з яких підстав суд виніс вирок опираючись на вибіркові докази які не містять достовірної інформації та ґрунтуються на припущеннях, і не прийняв до уваги достовірні докази. Захист вважає необґрунтованим задоволення судом цивільних позовів (не врахована вина водія ОСОБА_9 в ДТП, відсутність покладення на СК обовязку відшкодування згідно Полісу, відсутність належних документів які б посвідчували матеріальні витрати на поминальні обіди, незаконність нарахування на суми матеріального збитку індексу інфляції та 3% річних та ін.). Безпідставними є посилання суду на висновки психологічних експертиз як на підставу визначення сум морального відшкодування. При задоволенні позовних вимог судом не враховано матеріальне становище ОСОБА_2 , оскільки в подальшому ТОВ «Саноіл» має законні підстави у порядку регресу стягнути з ОСОБА_2 такі кошти. Неодноразово суду першої інстанції надавались клопотання про відновлення прав ОСОБА_2, які були порушені при досудовому розслідуванню ( порушені строки слідства), та в суді при зміні обвинувачення. Всі законні вимоги ОСОБА_2 та сторони його захисту судом проігноровані, та безпідставно відхилені.

Не погоджується з вироком і цивільний відповідач ТОВ « Саноіл», який також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині задоволення цивільного позову. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цивільного позову ОСОБА_5, ОСОБА_5 в інтересах малолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ТОВ « Саноіл».

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позовні вимоги позивача стосовно відшкодування матеріальних збитків є безпідставними та необґрунтованими, а вимоги щодо відшкодування мольної шкоди безпідставно великі. Щодо «витрат на поховання та поминальні обіди в розмірі 50384.50 грн.» та «витрат на встановлення надмогильної споруди в розмірі 5600.00 грн». ТОВ «Саноіл» звертає увагу суду на наступне: В якості підтвердження витрат на поминальні обіди Позивачем надано копії замовлень- рахунків № 19/11 від 19.11.2010, №25/11 від 25.11.2010, № 26/12 від 26.11.2010 року на загальну суму 44929.50 грн. Звертаємо увагу, що надані суду документи під назвою «замовлення-рахунок» не є належним підтвердженням здійснення відповідних витрат Позивачем. За таких обставин суми визначені в наданих ОСОБА_5 суду замовленнях-рахунках (загальна сума 44929.50 грн.) не можуть вважатися її витратами, адже не підтверджені належними доказами. В якості підтвердження витрат на поховання -Позивачем ОСОБА_5 надано суду квитанцію №078504 від 18.11.2010 року та рахунок-фактуру № 504 на суму 5450.00 грн. Також ОСОБА_5 надано суду накладну № 128 от 31.01.2011 на суму 5600.00 грн. . яка підтверджує її витрати на встановлення надмогильної споруди. Звертають увагу суду на те, що дані витрати ОСОБА_5 на загальну суму 11055 грн. повністю відшкодовані ОСОБА_5 з боку ПАТ «Страхова компанія «Перша», що підтверджується Платіжним дорученням №127 від 15.05.2014 року. Таким чином відсутні будь-які правові підстави для стягнення даних сум повторно з ТОВ «Саноіл». Щодо «відшкодування вартості знищеного в ДТП автомобіля «AUDI-100» в розмірі 67325:70 грн.»: по-перше - цивільно-правова відповідальність ТОВ «Саноіл» як володільця ТЗ «VOLVO FS 12» була застрахована в ПАТ «Страхова компанія «Перша» з лімітом відповідальності 25 тис. грн. за заподіяну матеріальну шкоду, що підтверджується Полісом №ВЕ/2049397, який є в матеріалах справи. Таким чином, відповідальність за заподіяний матеріальний збиток у вигляді пошкодженні автомобіля «AUDI-100» покладається на ПАТ «Страхова компанія «Перша» в силу норм ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Полісу №ВЕ/2049397. По-друге - згідно з матеріалами справи (т.1, а.с.39) пошкоджений в ДТП автомобіль «AUDI- 100» не є власністю Позивача ОСОБА_5, а належить на праві власності третій особі - ОСОБА_10 Щодо «відшкодування витрат на адвокатську допомогу в розмірі 4000,00 грн, та 16000 грн.»- дана позовна вимога не підтверджена жодними належними доказами, які б свідчили про фактичне понесення таких витрат Позивачем ОСОБА_5 Отже, дана позовна вимога також не підлягає задоволенню. Також ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 заявлено позовні вимоги про відшкодування ним моральної шкоди в розмірі 700 тис. грн. на кожного потерпілого. В обґрунтування зазначених позовних вимог Позивачі посилаються на наявні в матеріалах висновки судово-психологічної експертизи Полтавського відділення Харківського НДІСЕ ім. проф. ОСОБА_11 № 78 від 24.02.2011 року, № 79 від 25.02.2011 року та №80 від 24 лютого 2011 року. Проте, вважають, що сума моральної шкоди надто висока. Окрім цього, звертаємо увагу суду на те, що згідно норм п.22.3, ст.22 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик ПАТ «Страхова компанія «Перша» має відшкодувати потерпілим моральну шкоду в розмірі не більше 5% ліміту відповідальності за шкоду заподіяну життю, який згідно Полісу становить 51 тис. грн. А отже, в разі присудження судом морального відшкодування всім потерпілим, то у відповідній частині така виплата повинна бути присуджена з Цивільного відповідача-2 - ПАТ «Страхова компанія «Перша», яка готова частково відшкодувати моральну шкоду потерпілим в разі прийняття відповідного рішенням судом.

В запереченнях на апеляційні скарги представник потерпілих адвокат ОСОБА_4 вважає вирок законним і обґрунтованим та вказує, що вина ОСОБА_2 у скоєнні інкримінованого йому злочину повністю доведена, йому призначене справедливе покарання з урахуванням особи обвинуваченого та характеру скоєного ним злочину, а також стверджує, що суд вірно вирішив цивільний спір та відповідно до законодавства і з урахуванням фактичних обставин справи, та на підставі зібраних по справі доказів - стягнув майнову та моральну шкоду.

Адвокат ОСОБА_4 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок без змін.

Прокурор в поданих запереченнях на апеляційні скарги захисника ОСОБА_3 та цивільного відповідача ТОВ «Саноіл», також зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення та просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_3 подав клопотання, а засуджений ОСОБА_2 заяву про звільнення останнього від кримінальної відповідальності по амністії, враховуючи те, що останній має на утриманні неповнолітню дитину.

Заслухавши доповідь судді, клопотання захисника, заяву засудженого про застосування до нього амністії та його пояснення в обґрунтування заявленого клопотання, думку прокурора, яка не заперечувала проти застосування амністії, пояснення потерпілої в яких вона у звязку з поведінкою засудженого, відсутністю щирого каяття та не прийняттям заходів до відшкодування шкоди заперечувала проти застосування амністії, думку представника потерпілих, який погодився з позицією потерпілої, пояснення захисника про відсутність перешкод для застосування щодо засудженого акту амністії, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає клопотання захисника та заяву ОСОБА_2 такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року передбачено звільнення від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим законом, осіб, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.

Встановлено, що на утриманні засудженого ОСОБА_2 є неповнолітня дитина: донька ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, щодо якої він не позбавлений батьківських прав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 засуджений за вчинення з необережності тяжкого злочину до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року, справа відносно нього була розглянута судом першої інстанції, але вирок не набрав законної сили. Таким чином, засуджений підпадає під дію п. «в» ст. 1 вищевказаного закону, тобто може бути звільненим від кримінальної відповідальності по амністії.

Згідно заяви засудженого в апеляційній інстанції, він просив застосувати до нього амністію, тобто дав письмову згоду на застосування до нього амністії. Перешкод до застосування щодо ОСОБА_2 амністії, передбачених згаданим законом, немає.

Відповідно до ст. 417 КПК України апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені статтею 284 КПК України, а саме що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Отже вирок стосовно ОСОБА_2 підлягає до скасування із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року та закриттям провадження у справі внаслідок акту амністії.

Що стосується задоволення цивільного позову, то відповідно до ч.2 ст.14 вказаного закону амністія не звільняє від обовязку відшкодувати заподіяну шкоду, тому потерпілі вправі звернутися до суду для розгляду їх позову в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 417, 419 КПК України , колегія суддів , -

ухвалила:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_3 та цивільного відповідача ТОВ « Саноіл» задовольнити частково.

Вирок Яготинського районного суду Київської області від 20 листопада 2015 року щодо ОСОБА_2 , засудженого за ч.2 ст. 286 КК України скасувати.

На підставі п. « в» ст.1, ст. 6 Закону України « Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та закрити щодо нього кримінальне провадження внаслідок акта амністії.

Головуючий В.І. Говоруха

Судді Р.М. Гайдай

ОСОБА_13