Рішення № 62152272, 19.10.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 336/2087/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Суркова В.П.

Провадження № 22-ц/778/3640/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Кочеткова І.В.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_3, про визначення порядку користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визначення порядку користування земельною ділянкою.

В обґрунтування вимог зазначила, що на підставі договору дарування від 24.04.2015 року вона є власником 3/10 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та 1/2 частини земельної ділянки, що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Словянська, 117, власником іншої 1/2 частини земельної ділянки за цією адресою є ОСОБА_5, відповідач у справі.

Згода щодо порядку володіння, користування зазначеною земельною ділянкою між сторонами не досягнута.

На її замовлення сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_6 виконано варіант поділу земельної ділянки, відповідно до якого: Р1 частина земельної ділянки площею 0,02515 га знаходиться у користуванні ОСОБА_4, що складає 1/2 часток від загальної площі 0,0503 га; Р2 частина земельної ділянки площею 0,02515 га знаходиться у користуванні ОСОБА_5, що складає 1/2 часток від загальної площі 0,0503 га. Поділ земельної ділянки здійснений з урахуванням інтересів ОСОБА_3, якому належить 7/10 частин вказаного домоволодіння.

На підставі зазначеного просила встановити порядок користування земельною ділянкою загальною площею 0,0503 га, кадастровий номер 231010000000:023:0002, яка розташована по вул. Словянській, 117 в м. Запоріжжі відповідно до плану поділу цієї земельної ділянки від 12.11.2015 року, виконаного фізичною особою підприємцем ОСОБА_6, згідно якого:

Р1 частина земельної ділянки площею 0,02515 га знаходиться в користуванні ОСОБА_4, що складає 1/2 часток від загальної площі 0,0503 га;

Р2 частина земельної ділянки площею 0,02515 га знаходиться у користуванні ОСОБА_5, що складає 1/2 часток від загальної площі 0,0503 га.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2016 року залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи ОСОБА_3

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2016 року позов задоволено.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою загальною площею 0,0503 га, кадастровий номер 231010000000:07:023:0002, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Словянська, 117 відповідно до плану поділу земельної ділянки, виконаного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 12.11.2015 року, згідно якого:

- Р1 частина земельної ділянки площею 0,02515 га знаходиться у користуванні ОСОБА_4, що складає 1/2 часток від загальної площі 0,0503;

- Р2 частина земельної ділянки площею 0,02515 га знаходиться у користуванні ОСОБА_5, що складає 1/2 часток від загальної площі 0,0503.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення суду про відмову в задоволенні позову, стягнути з позивача на його користь судові витрати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У відповідності до п.4 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Ухвалене по справі рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. .

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

Отже, за законом кожен із співвласників жилого будинку має право користування відповідною частиною земельної ділянки,на якій він розташований.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.

Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 11 лютого 2015 року № 6-2цс15, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

Частиною 1 ст. 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання у його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Виходячи з того, що володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при застосуванні ст. 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості незалежно користування своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками житлового будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Проте під час вирішення справи суд не застосував вищезазначені норми матеріального права, тому не міг зробити правильні висновки про права та обовязки сторін.

Суд визначив порядок користування земельною ділянкою між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , фактично позбавивши ОСОБА_3,який є співвласником жилого будинку, прав на земельну ділянку.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 була власником житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою вул. Словянська 117 у м. Запоріжжя а також земельної ділянки, площею 0, 503 кв.м. , для обслуговування цього житлового будинку ,що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 30 травня 2000 р. ( а.с.33,35).

ОСОБА_5 24.04.2015 року за договором дарування подарувала 3/10 частини жилого будинку та 1\2 частини земельної ділянки ОСОБА_4 ( а.с.47-54).

Раніше ,7/10 частин вказаного вище домоволодіння згідно договору дарування від 13 вересня 2005 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 ( а.с.7).

Отже, відчужучення 7/10 частин жилого будинку на користь ОСОБА_3 було здійснено власником будинку та власником земельної ділянки.

Тому саме від ОСОБА_5 мало перейти наявне у неї право на земельну ділянку до ОСОБА_3 у порядку ст. 120 ЗК України.

Крім того, саме з моменту укладення договору дарування та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Право власності на жилий будинок ОСОБА_5 припинено у звязку з його відчуженням. Співвласниками жилого будинку на час звернення з позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою є ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Отже,носієм матеріально-правових відносин, повязаних з володінням,користуванням земельною ділянкою є ОСОБА_3 і спір щодо користування земельною ділянкою має вирішуватися за його участю . Між тим, позов до ОСОБА_3 не предявлявся.

Визначення порядку користування та виділення земельних ділянок площею по 0,2515 га ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,фактично виключає ОСОБА_3 з числа користувачів спірної земельної ділянки та робить неможливим нормальне користування належною йому частиною будинку.

Позивач заперечує належність ОСОБА_3 прав на земельну ділянку та необхідність його участі у справі за позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 і визначення між ними порядку користування земельною ділянкою 0,503 га ,яка призначена для будівництва і обслуговування будинку, співвласниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ,позов до якого не заявлено.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції скасуванню на підставі п.4 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

На підставі ст.88 ЦПК України ОСОБА_3 має право на компенсацію судового збору в сумі 606 грн.32 коп, сплаченого за апеляційною скаргою,за рахунок ОСОБА_4 ( а.с.96,104 ).

Керуючись ст. ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 606 грн.32 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: