Постанова № 62142013, 17.10.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/1693/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Колодяжного Д.В.,

представника позивача ОСОБА_1С,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до командування військової частини А2057, командування військової частини А1451 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

28 вересня 2016 року ОСОБА_4 (надалі також - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до командування військової частини А2057, командування військової частини А1451, у якому просить визнати протиправними дії командира військової частини А2057 ОСОБА_3, командира військової частини А1451 та зобов'язати відповідачів звільнити ОСОБА_4 з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням терміну дії контракту.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає про те, що у зв'язку із закінченням строку дії контракту про проходження військової служби він звернувся до командування військової частини А2057 з рапортом про звільнення, однак останній був проігнорований відповідачами. Вважає, що на цей час підстави, з якими Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" пов'язує можливість продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки відсутні, тому дії командування військових частин А2057 та А1451 є протиправними та такими, що грубо порушують його конституційні права.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позову відмовити повністю, надали суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначили, що в Україні запроваджено особливий період, у зв'язку з яким для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

10 січня 2013 року між ОСОБА_4 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1451 полковника ОСОБА_5 укладений контракт про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України /а.с. 74-75/.

Відповідно до наказу командира військової частини А1451 позивач зарахований до військової частини А2057 та отримав військово-облікову спеціальність - старшого планшетиста взводу зв'язку /а.с. 66/.

Пунктом 3 вищевказаного контракту встановлено, що він є строковим та укладений на три роки. Відповідно до пункту 4 контракту сторони не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії контракту зобов'язуються укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні.

В позовній заяві позивач зазначає, що за три місяці до закінчення строку дії контракту попередив командира частини А2057 ОСОБА_6 про небажання далі проходити військову службу за контрактом.

Таким чином, 10 січня 2016 року контракт з позивачем повинен був бути припинений.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивачем 11 січня 2016 року командиру військової частини А2057 подано мотивований рапорт про звільнення з військової служби, на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Разом з тим, 23 лютого 2016 року наказом командира військової частини А1451 № 37 строк військової служби ОСОБА_4 за контрактом продовжено понад встановлені терміни на період до оголошення демобілізації /а.с. 67/.

В результаті чого останній змушений був повторно звертатися до командування військової частини А1451 з рапортами про звільнення, останній рапорт було подано 27 вересня 2016 року /а.с. 11/.

27 вересня 2016 року ОСОБА_4 отримав посвідчення про відрядження у розпорядження командира військової частини В0425, без вказаного терміну відрядження, мета відрядження: виконання службових (бойових) завдань у районах проведення АТО /а.с. 15-16/.

Вважаючи вказані дії командира військової частини А2057 ОСОБА_6 та командира військової частини А1451 незаконними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання проходження військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року.

Відповідно до пункту "б" частини другої статті 26 Закону звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом проводиться на підставах, передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

За приписами частини шостої статті 26 Закону контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт "а").

Разом з цим, у силу положень частини дев'ятої статті 23 Закону у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Таким чином, закінчення строку дії контракту є підставою для його розірвання у випадку, якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту. У той же час можливість продовження строку дії контракту про проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку законодавець пов'язує виключно з настанням особливого періоду.

Визначення "особливого періоду" міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року, у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду, під час якого допускається продовження строку дії контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, а також часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом з'ясовано, що часткову мобілізацію в Україні було оголошено та проведено у декілька етапів.

Так, зокрема Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року № 303/2014 - починаючи з 18 лютого 2014 року по 02 травня 2014 року; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 06 травня 2014 року № 454/2014 - починаючи з 07 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21 липня 2014 року № 607/2014 - починаючи з 24 липня 2014 року по 06 вересня 2014 року, Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14 січня 2015 року № 15/2015 починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.

Таким чином, зазначеними Указами Президента України мобілізація як комплекс відповідних заходів зі сторони держави оголошувалась не безстроково, а була обмеженою у часі та стосувалась не усіх категорій військовослужбовців.

Суд встановив, що контракт між ОСОБА_4 та Міністерством оборони України укладений задовго до подій, які стали причиною проведення мобілізації та відповідно запровадження особливого періоду, тому останній не є військовослужбовцем, прийнятим на військову службу внаслідок чи під час проведення мобілізації чи дії особливого періоду.

Що стосується посилання відповідача на частину восьму статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо неможливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду до оголошення рішення про демобілізацію, то у пункті 3 цієї частини статті дійсно зазначено про необхідність прийняття рішення про демобілізацію для звільнення з військової служби за контрактом у зв'язку із закінчення його строку.

Однак, у даному випадку йдеться саме про ті контракти, які були укладені під час особливого періоду, у тому числі під час проведення мобілізації. У той же час контракт з позивачем був укладений задовго до подій, що стали причиною запровадження особливого періоду та мобілізації.

Відповідно до пункту 6 Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14 січня 2015 року № 15/2015 постановлено Міністерству оборони України провести звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію". Указом Президента України № 254/2015 від 06 травня 2015 року Про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454 "Про часткову мобілізацію" було постановлено провести у травні-липні 2015 року звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454 "Про часткову мобілізацію".

Отже, як вбачається із зазначених Указів Президента України, вони стосуються такого виду військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, а позивач даного виду військової служби не проходив.

Більш того, з позивачем не укладався новий контракт під час мобілізації та дії особливого періоду, відтак на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем при укладанні контракту у 2013 році, не поширюються вимоги Указів Президента України про часткову мобілізацію чи демобілізацію, а отже і норма Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" про продовження строку дії контракту до оголошення демобілізації.

Також, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення ОСОБА_4 до командира військової частини ОСОБА_6 з рапортом про звільнення 11 січня 2016 року, особливий період в Україні не діяв, оскільки діючі Укази Президента України про мобілізацію вичерпали свою дію виконанням, час проведення мобілізації минув, а воєнний час чи частково відбудовний період після закінчення воєнних дій у країні відсутні.

За таких обставин, підстави, з якими Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" пов'язує можливість продовження дії контракту позивача понад встановлені строки - відсутні.

Однак, 23 лютого 2016 року наказом командира військової частини А1451 № 37 строк військової служби ОСОБА_4 за контрактом продовжено понад встановлені терміни на період до оголошення демобілізації /а.с. 67/.

Таким чином, суд приходить висновку, що дії командування військової частини А1451 щодо винесення наказу від 23 лютого 2016 року № 37 в частині продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації старшому солдату ОСОБА_4 є протиправними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини А1451 від 23 лютого 2016 року № 37 в частині продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації старшому солдату ОСОБА_4, планшетисту-телекомунікаційного вузла військової частини А2057, а також визнати протиправною бездіяльність командира військової частини А1451 щодо не звільнення ОСОБА_4 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту від 10 січня 2013 року.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів звільнити ОСОБА_4 з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням терміну дії контракту, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі по тексту - Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище.

Згідно з підпунктом 2 пункту 16 Положення, право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського складу.

Абзацом 3 пункту 26 Положення передбачено, що контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.

Таким чином, право видавати відповідні накази по особовому складу, укладати контракт з позивачем має та мав тільки командир військової частини А1451.

Відповідно до підпункту 1 пункту 225 Положення, звільнення військовослужбовців з військової служби на підставах, передбачених пунктом 2 частини третьої, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", здійснюється у військових званнях до старшого сержанта (головного старшини) включно за всіма підставами - командирами окремих батальйонів (кораблів 2 рангу) та посадовими особами, які мають рівні або вищі з ними права щодо видання наказів по особовому складу.

Зважаючи на вище вказані положення, звільнення позивача з військової служби повинен здійснювати командир військової частини А1451, тому суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_4 про зобов'язання командира військової частини А2057 звільнити ОСОБА_4 з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням терміну дії контракту, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, суд зазначає, що позовна вимога про зобов'язання командування військової частини А2057 звільнити ОСОБА_4 з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням терміну дії контракту не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, тому в задоволенні адміністративного позову в цій частині слід відмовити.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини А1451 щодо не звільнення ОСОБА_4 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту від 10 січня 2013 року.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини А1451 від 23 лютого 2016 року № 37 в частині продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановленні строки на період до оголошення демобілізації старшому солдату ОСОБА_4, планшетисту інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини А2057, з 10 січня 2016 року.

Зобов'язати командира військової частини А1451 звільнити ОСОБА_4 з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2016 року.

СуддяС.С. Бойко