Ухвала суду № 62140517, 11.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 11-кп/790/1799/16 Головуючий І-ої інстанції

Справа № 634/1067/14-к ОСОБА_1

Категорія: ч.2 ст.286 КК України Доповідач: Ємець О.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Ємця О.П.,

суддів Савченка І.Б., Шабельнікова С.К.,

при секретарі Боровській О.В.,

за участю: прокурора Кочетова В.Ю.,

потерпілої ОСОБА_2,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_3,

захисника адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_5 за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_4 на вирок Сахновщинського районного суду Харківської області від 30 червня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Зазначеним вироком

ОСОБА_5, 11.09.1982р.н., уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одружений, має неповнолітню доньку Юлію, 06.06.2000р.н., та двох малолітніх дітей: ОСОБА_6, 2007р.н., Тимура, 2014р.н., непрацює, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий, -

визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та йому призначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного йому основного покарання у виді позбавлення волі.

Постановлено задовольнити цивільний позов ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_5 на її користь 300000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 судові витрати за проведення судової автотехнічної експертизи в сумі 586грн. на користь держави в особі експертної установи.

Як встановив суд, 25 листопада 2013 року приблизно о 08 годині 10 хвилин ОСОБА_5, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по автошляху «Сахновщина-Малі Бучки» в напрямку смт Сахновщина в районі перехрестя з вул. Литвинівською в с.Багата Чернещина Сахновщинського району Харківської області, грубо порушив вимоги п.п.12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій обєктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди», та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7, 05.04.2006р.н., який в цей час перетинав проїзну частину з права наліво по ходу його руху.

У результаті ДТП пішохід ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з множинними внутрішньочерепними крововиливами, яка супроводжувалась набряком-набухання речовини головного мозку, внаслідок чого 02.12.2013р. настала його смерть.

Порушення правил безпеки дорожнього руху України ОСОБА_5, які знаходяться в причинному звязку з подією та наслідками, виразилися в тому, що він під час керування транспортним засобом при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода, що перетинав проїзну частину дороги з права на ліво по ходу руху транспортного засобу, якого обєктивно спроможний був виявити, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, змінив напрямок руху вліво, виїхав частково на зустрічну смугу, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7, що спричинило смерть останнього.

В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_4 просить скасувати вирок в частині призначеного ОСОБА_5 покарання у вигляді 5 років позбавлення волі та позбавлення права керування транспортними засобами на 3 роки, стягнення моральної шкоди в розмірі 300000грн. та ухвалити новий вирок, взявши до уваги особливості обставин даної справи. Захисник вважає, що судом допущена неповнота судового розгляду, його односторонність та упередженість, невідповідність висновків фактичним обставинам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до несправедливого вирішення справи. Так, захисник вважає необґрунтованими висновки суду, що вина обвинуваченого підтверджена показаннями свідків, які, на думку захисника, є зацікавленими особами у вирішенні справи, а тому їх показання не можуть бути визнані достовірними. Не погоджується з тим, що суд визнав неспроможними та надав критичну оцінку показанням свідка, який знаходився на пасажирському сидінні автомобіля під керуванням обвинуваченого та показанням допитаного в якості свідка водія шкільного автобусу. Також захисник вважає, що суд не перевірив належним чином відповідність даних, що містяться в протоколі слідчого експерименту від 01.04.2014р. за участю потерпілої сторони, фактичним обставинам ДТП та не взяв до уваги, що в порушення ст.ст.91,92 КПК України, до проведення цього слідчого експерименту не була залучена сторона захисту. Захисник не погоджується з висновком судової автотехнічної експертизи та вважає, що експерту були надані неправильні вихідні дані під час досудового розслідування. Захисник зазначає, що суд не взяв до уваги показання обвинуваченого, який стверджував про те, що насправді не порушував вимог Правил дорожнього руху, а його дії були спрямовані виключно для забезпечення більшої безпеки руху, однак він обєктивно не був спроможний виявити та зреагувати на небезпеку для руху або перешкоду та не міг передбачити, що малолітній пішохід ОСОБА_7 буквально перед його автомобілем вибіжить з групи дітей, які чекали автобус на узбіччі дороги без нагляду дорослих, і вдариться головою в дзеркало заднього огляду, таким чином, на думку захисника, у даному випадку мало місце зіткнення дитини з авто, а не наїзд на пішохода, як про це вказано у вироку, а загиблий малолітній пішохід ОСОБА_7 є винним в грубій необережності, яка сприяла виникненню ДТП та збільшенню шкоди. Захисник вказує і на те, що поза увагою суду залишилось невиконання батьками загиблого та вчителями школи своїх обовязків щодо забезпечення безпеки перевезення дітей і поводження на дорогах, у клопотанні сторони захисту про виклик у судове засідання та допит з цього приводу директора школи суд відмовив. Захисник також не погоджується з тим, що суд, всупереч вимогам ст.67 КК України врахував при призначенні покарання те, що обвинувачений не виявив щирого каяття щодо події, яка відбулася, та її наслідків. Крім того, захисник вважає незаконним рішення суду щодо застосування амністії лише до основного покарання. Також вказує, що цивільний позов потерпілої був оголошений після початку судового розгляду, а тому він необґрунтовано був задоволений судом. Просить врахувати, що потерпіла в судовому засіданні вчиняла тиск на сторону захисту та суд. Захисник вважає, що доведеність винуватості ОСОБА_5 у скоєнні злочину є сумнівною, а тому суд повинен був розтлумачити всі сумніви на користь обвинуваченого та ухвалити відносно нього виправдувальний вирок.

Заслухавши доповідь судді, захисника, який просив задовольнити апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, прокурора, потерпілу та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, при обставинах, наведених у вироку суду, відповідає фактичним даним кримінального провадження і повністю підтверджується сукупністю перевірених судом першої інстанції доказів.

Аналізуючи доводи захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_5 порушень Правил дорожнього руху України та недоведеності його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскарженим вироком ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 25.11.2013р. о 08год.10хв., керуючи автомобілем «ВАЗ-2109» на автошляху «Сахновщина-Малі Бучки» та рухаючись в напрямку смт Сахновщина, в районі перехрестя з вул.Литвинівською в селі Багата Чернещина порушив п.12.3 Правил дорожнього руху і наїхав на малолітнього ОСОБА_7, який переходив проїзну частину дороги з права на ліво, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер 02.12.2013р. у лікарні.

На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину суд у вироку послався на ряд доказів.

Так, допитані в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які були очевидцями події, кожен окремо, пояснили суду, що вони разом із ОСОБА_7 стояли на узбіччі дороги по ходу руху в с.В.Бучки, на узбіччі зустрічної дороги за перехрестям з вул.Литвинівською в с.Багата Чернещина зупинився шкільний автобус, в цей час автомобіль ВАЗ-2109 рухався зі сторони с.Малі Бучки в напрямку с.Великі Бучки по своїй смузі дороги; всі, окрім ОСОБА_7 вирішили пропустити автомобіль, а ОСОБА_7 вийшов на проїзну частину, де його збив вказаний автомобіль і він впав від удару на дорогу. Крім того, свідок ОСОБА_6 зазначив, що автомобіль ВАЗ-2109 рухався зі швидкістю близько 80 км/год та почав гальмувати лише після того, як збив ОСОБА_7, після ДТП цей автомобіль зупинився на зустрічній смузі. Отже, дотримавшись вимог ст.23 КПК України, суд правильно послався у вироку на показання свідків, які були надані ними безпосередньо у судовому засідання. Істотних суперечностей між показаннями свідків-очевидців ДТП не вбачається, як і не вбачається неправильного їх трактування судом першої інстанції.

Наведені показання свідків узгоджуються з даними, що містяться в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 25.11.2013р.; в протоколі проведення слідчого експерименту від 01.04.2014р. за участю потерпілої ОСОБА_2, свідків-очевидців події ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_11, згідно з яким зазначені особи показали механізм ДТП, зазначивши, що з моменту виявлення дітьми автомобіля ВАЗ-2109 до наїзду на пішохода, цей автомобіль знаходився на відстані 85м., а шкільний автобус знаходився частково на узбіччі зустрічної дороги в напрямку с.М.Бучки, після контакту з пішоходом водій автомобіля ВАЗ-2109 застосував гальмування та зупинив автомобіль на узбіччі зустрічної смуги руху від місця події, при цьому видимість пішохода ОСОБА_7 та меж проїжджої частини дороги з робочого місця водія автомобіля ВАЗ-2109 не менше, ніж 300 метрів. Суд обґрунтовано послався на зазначений протокол від 01.04.2014р. у вироку, оскільки підстави вважати його недопустимим доказом відсутні, а щодо проведення слідчого експерименту за відсутності ОСОБА_5, то він особисто відмовився брати участь у слідчому експерименті, що підтверджено його письмовою заявою (т.2 а.с.14).

Зазначені дані були досліджені судово-автотехнічним експертом, який під час проведення експертизи встановив, що моментом небезпеки для водія є момент відновлення руху малолітнього пішохода, коли той розташовувався на відстані 1,7м від правого краю смуги руху, при цьому ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом своєчасного застосування гальмування і зупинки автомобіля до місця наїзду, з огляду на що експерт дійшов висновку, що у даній дорожній обстановці в діях водія ОСОБА_12 вбачаються невідповідності вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебувають в причинному звязку з подією ДТП (висновок судово-автотехнічної експертизи під від 05.05.2014р. №315/14, т.1 а.с.99-101).

Експертний висновок належно аргументований та не суперечать іншим доказам по справі, а тому підстав вважати його таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, як про це зазначає захисник в апеляційній скарзі, не вбачається.

Допитаний в суді експерт підтвердив висновок вказаної експертизи та розяснив, що пішохід, який рухається, не є перешкодою, а є небезпекою для руху, тому водій повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, а не обїжджати пішохода, а крім того, розяснив, що наїзд на пішохода - це не зіткнення з ним.

Висновки експерта та його пояснення під час судового розгляду справи узгоджуються з положеннями Правил дорожнього руху України, зокрема з п.1.7 «Водії, пішоходи та пасажири зобовязані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти», п.1.10 «Небезпека для руху зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого обєкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її».

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №99 КРт/15 від 09.04.2015р., ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з множинними внутрішньочерепними крововиливами, яка супроводжувалась розвитком набряку-набухання речовини головного мозку, внаслідок чого настала його смерть, зазначені ушкодження виникли внаслідок ударної дії тупих твердих предметів, можливо в строк і в умовах, що мали місце при ДТП і знаходяться в прямому причинно-наслідковому звязку з настанням смерті.

Отже, доводи захисника щодо невинуватості ОСОБА_5 в предявленому йому обвинуваченні та відсутності в його діях порушень п.12.3 Правил дорожнього руху, оскільки його дії були направлені на уникнення зіткнення з пішоходом, спростовуються вищенаведеними доказами, які беззаперечно доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за обставин, наведених у вироку.

Доводи захисника, що в діях пішохода ОСОБА_7 також мали місце порушення Правил дорожнього руху, були належним чином перевірені судом, з приводу чого у вироку викладені мотивовані висновки, що такі твердження сторони захисту суперечать матеріалам справи, оскільки судом на підставі досліджених доказів беззаперечно встановлено, що недотримання Правил дорожнього руху саме водієм ОСОБА_5 перебуває в причинному звязку з подією ДТП. Цим же спростовуються доводи захисника щодо непритягнення до відповідальності за настання події ДТП батьків, вчителів школи та службових осіб органів місцевої влади, які, на думку захисника, створили умови для настання зазначеної події.

Допитавши у судовому засіданні потерпілу ОСОБА_2, а також ОСОБА_13, які є батьками загиблого ОСОБА_7, суд обґрунтовано послався у вироку на їх показання, які узгоджуються з сукупністю інших доказів у кримінальному провадженні, а тому визнавати їх показання неспроможними у звязку з зацікавленістю цих осіб у вирішенні даної справи, як про це ставить питання захисник в апеляційній скарзі, підстав не вбачається.

Стосовно показань допитаних у суді свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 щодо дорожньої обстановки під час ДТП, суд обґрунтовано визнав ці показання неспроможними та розцінив їх критично, навівши у вироку належне цьому мотивування, оскільки вони суперечать добутим доказам, зокрема показанням всіх інших свідків-очевидців ДТП, які підтверджені даними, що містяться в протоколах проведених слідчих дій та експертними висновками.

Доводи захисника, що суд безпідставно послався у вироку на показання свідка ОСОБА_11, який не був допитаний у суді, є неспроможними, оскільки посилання у вироку на його показання відсутні, а міститься лише посилання на дані, отримані за результатами проведення слідчого експерименту, в якому, серед інших осіб, він брав участь як очевидець події ДТП.

Таким чином, перевіривши доводи сторони захисту, колегія суддів не вбачає підстав вважати висновок суду першої інстанції у вироку про доведеність вини обвинуваченого в порушенні правил безпеки дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, необ'єктивним, про що йдеться в апеляційній скарзі захисника, оскільки наведені в ній доводи не знайшли свого підтвердження при перегляді вироку у суді апеляційної інстанції.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжкого, вчиненого з необережності, дані про особу винного, який раніше не судимий, не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем реєстрації та проживання характеризується посередньо, до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не притягувався.

Судом встановлено обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину щодо малолітнього.

В якості обставини, що помякшує покарання, суд врахував наявність на утриманні обвинуваченого трьох неповнолітніх дітей.

Крім того, суд врахував при призначенні покарання, що ОСОБА_5 під час судового розгляду не проявив розуміння події, яка відбулася за його вини, та її наслідків, оскільки не визнав себе винним та не виявив щирості свого вибачення перед потерпілою.

Врахувавши у сукупності викладені обставини, суд дійшов вірного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції його від суспільства та призначив покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції закону, яким передбачена відповідальність за вчинений злочин, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки, належним чином мотивувавши у вироку своє рішення.

Отже, підстав для скасування вироку у частині призначеного покарання, як про це просить захисник в апеляційній скарзі, не вбачається.

Щодо застосування судом Закону України «Про амністію у 2014 році» та звільнення обвинуваченого від відбування лише основного покарання у виді позбавлення волі, то суд, всупереч доводам захисника, діяв відповідно до положень ст.ст.1,2, Закону України «Про застосування амністії в Україні», якими передбачена можливість часткового звільнення особи від відбування призначеного покарання при застосуванні амністії, а крім того, часткове застосування амністії не суперечить положенням ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році», а також ст.6 Закону України «Про застосування амністії в Україні», які не містять імперативної норми щодо необхідності одночасного звільнення особи від відбування основного та додаткового покарання в разі застосування амністії. При цьому рішення щодо застосування амністії лише до основного покарання у виді позбавлення волі належним чином мотивоване судом у вироку.

Неспроможними є доводи в апеляційній скарзі щодо незаконного задоволення цивільного позову потерпілої, який був поданий нею після початку судового розгляду, оскільки такі твердження захисника суперечать матеріалам кримінального провадження. Так, позовна заява була подана потерпілою та вручена обвинуваченому після відкриття підготовчого судового засідання, яке було в подальшому відкладено, до призначення судового розгляду (т.1 а.с.33-34). При вирішенні цивільного позову суд належним чином врахував чинники, що впливають на визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, а саме викликані смертю рідної і близької людини душевні страждання, негативний вплив на усталений спосіб життя матері внаслідок непоправної втрати малолітнього сина, і врахувавши глибину душевних страждань позивача, близькість стосунків і ступінь їх спорідненості із загиблим, визнав розумним, виваженим та справедливим розмір моральної шкоди у сумі 300000грн., з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду. Доводи захисника щодо необґрунтованого задоволення судом цивільного позову потерпілої з огляду на сплату обвинуваченим грошових коштів потерпілій на лікування ОСОБА_7 у сумі 5000грн., яке, як зазначає захисник, відбулось у день події ДТП, є неспроможними, оскільки цивільний позов потерпілої стосується відшкодування не матеріальних збитків, до яких відносяться витрати на лікування, а спричиненої моральної шкоди.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли скасування або зміну вироку, колегія суддів не вбачає.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Сахновщинського районного суду Харківської області від 30 червня 2015 року у відношенні ОСОБА_5 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді:

_______ _______ _______

О.П. ОСОБА_16 ОСОБА_17 Шабельніков