Вирок № 62135314, 17.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11 кп /796/1091/2016 Головуючий у 1 інстанції Бойко О.В.

Категорія ст. 286, ч.1, КК Доповідач Журавель О.О.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Журавля О.О.

Суддів: Гладія С.В., Ященка М.А.,

При секретарях Зубко Д.Ф., Настевич К.О., Ярмолюк М.І.,

За участю прокурора Карпука Ю.А., потерпілої ОСОБА_1, її представника - адвоката Бабіч Н.Д., обвинуваченого ОСОБА_3, його захисників - адвокатів Кучерука М.В., Кульшенка Р.А.,

розглянула матеріали кримінального провадження № 12015100010010187 за апеляційною скаргою потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_1 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2016 року, яким

ОСОБА_3, народжений ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Києві, українець, громадянин України, із вищою освітою, не працює, одружений, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 300 (трьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.

За вироком залишено без розгляду та повернуто потерпілій ОСОБА_1 цивільний позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди в сумі 144 756 грн. 90 коп.

Також вироком вирішено долю речових доказів.

Розглянувши матеріали кримінального провадження та апеляційну скаргу, судова колегія, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 засуджений за порушення п. п. 2.3 б, 18.1 ПДР України, яке, за вироком він вчинив приблизно о 1415 годині 20 жовтня 2015 року, керуючи технічно справним автомобілем «Опель Астра» д.н. НОМЕР_1, рухаючись в крайній лівій смузі руху транспортних засобів по вул. Василя Касіяна зі сторони вул. Якубовського у напрямку вул. Академіка Глушкова у місті Києві, зі швидкістю приблизно 60 км/год. Будучи неуважним та неправильно зреагувавши на зміну дорожньої обстановки, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого біля будинку 2/1 по вул. В. Касіяна в м. Києві, не зменшив швидкість руху аж до повної зупинки автомобіля та не надав дорогу пішоходу ОСОБА_1, яка переходила проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, та здійснив наїзд на неї, внаслідок чого, вона отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання та залишення без розгляду цивільного позову, потерпіла ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій наполягає на тім, що суд першої інстанції неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність та допустив невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості і на цих підставах просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 1. ст. 286 КК України, передбачене санкцією вказаної статті (окрім штрафу) з обов'язковим призначенням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Крім того, потерпіла просить задовольнити цивільний позов про відшкодування матеріальної і моральної шкоди в повному обсязі, що становить 144 456 грн. 90 коп.

На обґрунтування апелянт посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та постанову Пленуму Верховного Суду України № 14 « Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зауважуючи, що судовою практикою загально визнано і вказаними постановами Пленуму підтверджено необхідність враховувати при вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання не тільки конкретні наслідки, що настали від правопорушення, а й характер і мотиви допущених порушень правил дорожнього руху, ставлення порушника до них та поведінку після вчиненого, наявність провини інших осіб, причетних до події, а також обставини, передбачені ст. ст. 66 і 67 КК України та у всіх випадках мотивувати рішення про застосування чи не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Натомість, наголошує апелянт, суд першої інстанції послався тільки на те, що ОСОБА_3 позитивно характеризується, працює водієм-експедитором та вчинив необережний злочин, що не в повній мірі відповідає дійсності, бо у вступній частині цього ж вироку зазначено, що обвинувачений не працює і в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про його офіційне працевлаштування, вчинення ж злочину з необережності є ознакою диспозиції ст. 286 КК України і не може бути враховане як обставина, що пом'якшує покарання; суд, вказує апелянт, не вказав наявність будь-якого зв'язку між позитивними характеристиками ОСОБА_3 та можливістю у зв'язку з ними не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Крім того, на думку потерпілої, призначене основне покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є невиправдано м'яким, бо навіть за адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил дорожнього руху, встановлено більш сувору відповідальність.

Не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, судовій практиці та чинному процесуальному законодавстві також і рішення суду в частині залишення без розгляду заявленого потерпілою цивільного позову, бо цей позов був заявлений встановленим порядком, прийнятий судом до розгляду, фактично розглянутий, адже надані потерпілою докази спричинення їй матеріальної шкоди судом були досліджені в судовому засіданні, а розмір матеріального відшкодування за заподіяну моральну шкоду досить повно належно обґрунтований.

В засіданні суду головуючий фактично вмотивував своє рішення про відмову в розгляді цивільного позову тим, що потерпіла звернулась за медичною допомогою до лікувального заходу - лікарні «Феофанія», де лікування обходиться дорожче ніж в інших лікувальних закладах, наголошуючи, що вона могла обрати для лікування іноземні лікарні, що ще збільшило б витрати та вказавши, що ОСОБА_3 вже сплатив потерпілій 70 000 гривень, що є достатнім для відшкодування заподіяної шкоди.

На цих підставах потерпіла просить також скасувати рішення в частині залишення без розгляду її цивільного позову та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з винуватця на її користь заподіяну ним моральну та матеріальну шкоду на загальну суму 144 756 гривень 90 коп.

Заслухавши доповідь судді, виступи потерпілої та її представника на підтримку апеляційних вимог, обвинуваченого та його захисників - проти їх задоволення, прокурора, який заперечень щодо задоволення апеляційних вимог не мав, дослідивши у визначених межах матеріали кримінального провадження, а також додатково надані потерпілою докази і письмові заперечення сторони захисту на апеляційну скаргу, провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому, судова колегія визнає наступне.

Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_3 за описаних у вироку обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України ніким в апеляційному порядку не піддаються сумнівам, були отримані в порядку застосування положень ст. 349 КПК України, порушень процедури застосування цієї правової норми у вказаній частині не виявлено і скарг на такі порушення від учасників апеляційного розгляду не надходило, а тому, а також розглядаючи кримінальне провадження в межах апеляційних вимог, ці висновки судова колегія не досліджує, не аналізує, не оцінює, погоджуючись із ними.

Що ж стосується виду та міри покарання, справедливість якого оскаржено апелянтом, то, як видно з вироку, вирішуючи це питання суд першої інстанції послався на врахування тяжкості злочину, який віднесено по закону до категорії злочинів невеликої тяжкості; взяв до уваги наявність обставин, які пом'якшують покарання, якими визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину і часткове відшкодування завданих збитків; зауважив відсутність обставин, які обтяжували б покарання; вказав на врахування конкретних обставин справи та особи обвинуваченого, не назвавши конкретно ці обставини та відомості про особу ОСОБА_3, які він враховує, і на цих підставах прийшов до висновку про необхідність призначити ОСОБА_3 покарання у виді штрафу.

Вирішуючи питання про не застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд послався на його позитивні характеристики, роботу водієм-експедитором, вчинення злочину з необережності.

Судова колегія, проаналізувавши вказані обґрунтування та вмотивування прийнятого рішення щодо призначення покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 гривень визнає, що суд першої інстанції, попри недоліки стилю викладення цього обґрунтування і вмотивування, прийшов у цілому до вірного рішення про достатність саме такого виду і розміру покарання, призначивши його в межах санкції правової норми, за якою ОСОБА_3 засуджено, а тому воно, всупереч міркуванням апелянта, не може бути визнано явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості і в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Доводи ж апелянта про те, що таке покарання є більш м'яким, ніж деякі види стягнень за адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил дорожнього руху, безпредметні, бо це покарання призначене винуватцю в межах санкції кримінального закону.

Що ж стосується обґрунтування та вмотивування не призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, зазначених у вироку суду першої інстанції, то вони не відповідають чинному кримінальному закону, бо, як правильно зауважує апелянт, не наведено жодного зв'язку між позитивними характеристиками обвинуваченого та можливістю звільнити його від вказаного додаткового покарання.

До того ж, в матеріалах кримінального провадження з числа матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, містяться ксерокопія картки платника податків (т. 2 а.с. 35), копія окремих сторінок його паспорту (т. 1, а.с. 81-82), медичні довідки про не перебування на обліку лікарів-наркологів та психіатрів (т.1, а.с. 83, 84), довідка про відсутність відомостей щодо судимості (т.1, а.с. 85) характеристика з місця проживання, відповідно до якої ОСОБА_3 зарекомендував себе з позитивного боку, скарг та нарікань від сусідів та робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями не надходило, до адміністративної відповідальності адміністрація товариства його не притягувала.

Відомостей про працевлаштування ОСОБА_3, в тому числі і на посаді водія-експедитора, як вірно зауважує апелянт, в матеріалах кримінального провадження нема та не надані такі відомості і під час апеляційного розгляду.

Самі по собі згадані вище відомості, на переконання судової колегії, не можуть бути достатньою підставою для не призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому судова колегія має на увазі, що ОСОБА_3, хоча і вчинив злочин з необережності, але він відзначався досить грубим порушенням правил дорожнього руху, бо, керуючи автомобілем, він проігнорував те, що в сусідніх смугах руху автомобілі перед пішохідним переходом зупиняються та продовжив рух, внаслідок чого і здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, спричинивши їй хоча і середньої тяжкості тілесні ушкодження (перелом обох ніг), але такі, які характеризуються тривалим розладом здоров'я, суттєвим порушенням нормального ритму та укладу її життя, а тому не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом у цьому конкретному випадку є помилковим рішенням, явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості, відтак в цій частині апеляційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню.

Мотивуючи залишення цивільного позову потерпілої до ОСОБА_3 про відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди без розгляду суд першої інстанції послався на наявність спору з цього приводу, необхідність у витребуванні додаткових документів (призначення лікаря, листок непрацездатності, квитанції, чеки тощо), а також з огляду на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована і можливо необхідно залучити співвідповідача чи третіх осіб, що нормами КПК України не передбачено.

Це рішення не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, відповідно до яких в засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3 заявив, що позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди він визнає, а в частині відшкодування моральної шкоди - визнає частково, посилаючись на те, що в добровільному порядку раніше сплатив потерпілій 70 000 гривень.(т. 2, а.с. 42).

На цьому ж аркуші справи значиться, що вже після вказаної заяви ОСОБА_3 суд прийняв рішення про застосування положень ст. 349 КПК України в ході судового розгляду.

Відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, яка встановлює, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суду належало без дослідження наданих потерпілою на підтвердження позову в частині відшкодування матеріальної шкоди задовольнити ці її позовні вимоги.

Дослідженню, якщо дотримуватися положень ч.3 ст. 349 КПК України, підлягали докази на підтвердження позовних вимог щодо матеріального відшкодування за спричинену моральну шкоду саме в сумі 100 000 гривень.

Залишаючи позов у повному обсязі без розгляду, суд, таким чином, порушив кримінальний процесуальний закон, а до того ж, і не надав будь-яких обґрунтувань чи вмотивувань щодо залишення без розгляду позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди на суму 100 000 гривень.

Крім того, судова колегія зауважує, що посилання суду на необхідність збирання та надання додаткових доказів, а саме призначення лікаря, листок непрацездатності, квитанції, чеки тощо, є надуманими та суперечать чинному кримінальному процесуальному закону, зокрема ст. 2 КПК України, яка головними завданнями кримінального провадження визнає захист особи від кримінальних правопорушень, охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; ч.6 ст. 22 КПК України, відповідно до якої суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Залишивши ж без розгляду позовні вимоги потерпілої з посланнями на необхідність збирання додаткових документів, суд прямо ухилився від виконання вказаної вимоги закону.

Не ґрунтуються на згаданих правових нормах та загально визнаній судовій практиці і посилання суду на потребу залучити до участі в судовому розгляді співвідповідачів та третіх осіб, бо, за загальним правилом, потерпілий володіє безумовним правом вільного вибору відповідача за своїми позовними вимогами, а обвинувачений, у разі задоволення судом цих позовних вимог, не позбавлений права отримати відповідно до чинного законодавства та укладеного ним договору страхування відшкодування від страхувальника, тобто надуманими і такими, що суперечать чинному процесуальному законодавству є і ці доводи суду.

Крім того, як видно з матеріалів кримінального провадження, суд фактично дослідив текст позовної заяви зі зміною позовних вимог, а також надані потерпілою докази на підтвердження цих позовних вимог (т.2, а.с. 45-46)

Отже, і в указаній частині апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог потерпілої слід скасувати та ухвалити нове рішення.

При цьому, судова колегія, маючи на увазі повне визнання обвинуваченим в суді першої інстанції позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди та застосований при цьому судом першої інстанції принцип, передбачений ст. 349 КПК України, в цій частині позовні вимоги задовольняє, маючи також на увазі, що потерпілою та її представником в апеляційне засідання надані документи, які підтверджують понесені у зв'язку з травмою втрати, в тому числі й витрати на таксі та рекомендовані лікарями заняття з плавання.

На обґрунтування розміру саме в 100 000 гривень матеріального відшкодування за спричинену моральну шкоду, як видно з тексту позовної заяви, потерпіла послалася на пережитий нервовий стрес, який спричинив у неї панічні атаки; обмеження внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень, а це перелом обох ніг, рухової діяльності впродовж п'ят и місяців; побутові та особисті незручності, спричинені необхідністю знаходитися в нерухомому горизонтальному стані та потребі догляду за неї; вимушені звернення за допомогою до близьких, чим і останні були повністю або частково позбавлені повноцінного та звичного способу життя і трудової діяльності, що, зокрема, вплинуло на матеріальний дохід сім'ї та моральний стан родини; перенесення нею внаслідок травм та операцій фізичного болю, настання негативних наслідків від цього у виді підвищеної чутливості організму до будь-яких кліматичних змін; втрату душевного спокою, порушення сну, негативний вплив на організм від вживання знеболюючих засобів, які, до того ж, не здатні повністю зупинити больові відчуття; необхідність і в подальшому лікуватися, перенести оперативне втручання, що вже саме по собі спричиняє моральні та фізичні страждання.(т. 2, а.с. 84-85)

Всі вказані вище доводи потерпілої очевидні, отже судова колегія їх сприймає, та, з урахуванням принципу розумної достатності, визнає за необхідне задовольнити позовні вимоги потерпілої в частині матеріального відшкодування за спричинену моральну шкоду частково.

На підставі всього наведеного вище, керуючись ст. ст. 404, 405, 407 413, 418 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 7 квітня 2016 року відносно ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вказаний вирок суду першої інстанції в частині не призначення ОСОБА_3 додаткового покарання за ч.1 ст. 286 КК України скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_3, крім визначеного судом першої інстанції основного покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить п'ять тисяч сто гривень, також додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік.

Цей же вирок в частині залишення без розгляду позову потерпілої ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, стягнувши на її користь із ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди сорок чотири тисячі сімсот п'ятдесят шість гривень 90 коп. та на її ж користь на відшкодування моральної шкоди з нього ж стягнути п'ятдесят тисяч гривень.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили негайно після проголошення, він може бути оскаржений касаційним порядком до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців від дня проголошення.

Судді: