Ухвала суду № 62135264, 13.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Заришняк Г.М.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Національного музею історії України Міністерства культури України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного музею історії України Міністерства культури України, треті особи: профспілка працівників Національного музею історії України, генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Тетяна Вікторівна про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

встановила:

у вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним його звільнення на підставі наказу генерального директора Національного музею історії України від 17 серпня 2015 року № 295 за п. 7 ст. 40 КЗпП України, скасування наказу про звільнення, поновлення його на посаді завідувача сектором голографічних зйомок Національного музею історії України з 17 серпня 2015 року, визнання запису № 20 у трудовій книжці НОМЕР_1 про звільнення на підставі наказу № 295 від 17 серпня 2015 року недійсним, зобов'язання внести відповідні відомості до трудової книжки.

Також позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6 585,00 грн., моральну шкоду у розмірі 6 000 грн. і судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що його звільнення є незаконним, так як 20 липня 2015р. він не перебував на робочому місці у нетверезому стані, акти складені зацікавленими особами, які залежні від керівництва, а спиртовий запах, який дійсно був присутній у підвальному приміщенні того дня, є наслідком технологічного процесу виготовлення голограм та конструктивних недоліків примусової витяжки.

Обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди, позивач посилався на те, що процедура його звільнення супроводжувалася негативними заявами та діями, що заподіяло йому моральні страждання та вплинуло на його самопочуття.

29 лютого 2016 року позивач збільшив позовні вимоги в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просив стягнути з відповідача суму у розмірі 44 448 грн. 75 коп.

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/10683/2016 Головуючий у суді першої інстанції:Савицький О.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.Рішенням суду від 17 червня 2016 року позов задоволено частково, визнано звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу генерального директора Національного музею історії України від 17 серпня 2015 року № 295 незаконним та скасовано його. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектором голографічних

- 2 -

зйомок Національного музею історії України з 17 серпня 2015 року. Стягнуто з Національного музею історії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 44 448 гривень 75 копійок без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів, та моральну шкоду у розмірі 1 000грн. В решті позову відмовлено.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектором голографічних зйомок Національного музею історії України та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 6 583 гривні 62 копійки без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів, допущено до негайного виконання та вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідач посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, оскільки суду було надано належні та допустимі докази перебування позивача на робочому місці у нетверезому стані.

Також відповідач зазначав, що мав правові підстави для звільнення позивача без згоди профспілкового комітету, так як відмова профкому не була належним чином обґрунтованою.

Крім того, відповідач посилається на порушення судом норм процесуального права, так як суду не було надано доказів у підтвердження факту наявності такої юридичної особи, як профспілки працівників Національного музею історії України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та третю особу Сосновську Т.В., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення позивача та його представника, представників профспілки працівників Національного музею історії України, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 1 жовтня 1986р. позивач працював на різних посадах у відповідача, а з 4 липня 1995р. - на посаді завідувача сектору голографічних зйомок.

Наказом генерального директора Національного музею історії України « 295 від 17 серпня 2015р. позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі у нетверезому стані.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача було здійснено з порушенням норм трудового законодавства та без згоди профспілкової організації.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

За змістом пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992р., з подальшими змінами, зазначено, що нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

У підтвердження перебування позивача у нетверезому стані на робочому місці 20 липня 2015р. відповідачем складені акти за № з 1 по 5, які підписані працівниками Національного музею історії України.

Судом першої інстанції надана обґрунтована оцінка зазначеним актам, за результатами якої судом прийшов до висновку, що дані акти не є беззаперечними доказами перебування позивача на робочому місці 20 липня 2015р. у нетверезому стані, так як в основному вони

- 3 -

ґрунтуються на суб'єктивному сприйнятті ситуації особами, які не є фахівцями у визначені фізичного стану, в якому перебуває особа. Також суд врахував, що у приміщенні, де перебував позивач, не було наявних доказів вживання спиртних напоїв, а робота, яку виконував позивач, пов'язана із застосуванням препаратів, які містять спирт.

Апеляційні скарга не містить доводів та посилання на докази, які б спростували висновки суду першої інстанції в цій частині, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачем не було надано беззаперечних та переконливих доказів того, що позивач 20 липня 2015р. перебував на робочому місці у нетверезому стані.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

29 липня 2015р. генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Т.В. звернулася із поданням до профспілкового комітету первинної профспілкової організації НМІУ про надання згоди на звільнення позивача на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням членів профспілкового комітету НМІУ від 13 серпня 2015р. відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача на підставі п. ст. 40 КЗпП України.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992р., з подальшими змінами, зазначено, що відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Доводи апеляційної скарги про те, що профспілковий комітет не надав обґрунтованого колегіального рішення по суті звернення роботодавця у визначений законом строк, колегія суддів вважає безпідставними, так як з матеріалів справи вбачається, що 11 серпня 2015р. в.о. голови профкому повідомив генерального директора НМІУ про прийняття профспілковим комітетом рішення про здійснення додаткової перевірки викладеним у поданні обставинам, а 13 серпня 2015р. на ім'я генерального директора музею був наданий лист в.о. голови профкому про результати розгляду подання профспілковим комітетом 13 серпня 2015р., за яким у наданні згоди на звільнення позивача було відмовлено.

Отже, на момент видачі наказу про звільнення позивача 17 серпня 2015р. відповідач був обізнаний про ненадання згоди профспілкового комітету на звільнення позивача.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинне бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом цих норм суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови, і не має права давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору власник або повноважений ним орган має право звільнити

- 4 -

працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і таке звільнення суд визнає законним у разі дотримання інших установлених законодавством вимог для звільнення.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у справі 6-703цс15.

Судом першої інстанції вказані обставини при розгляді даної справи були враховані та виходячи з встановлених при розгляді справи фактичних обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відмова профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення позивача була обґрунтованою, а відтак, позивач був звільнений з порушенням норм трудового права і підлягає поновленню на роботі.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність конфлікту між адміністрацією та позивачем з приводу виконанням ним трудових обов'язків, не ґрунтуються на матеріалах справи, так як таких висновків суду у рішенні не зазначено.

Твердження відповідача про порушення судом норм процесуального права, так як до участі у справі була залучена особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, так як профспілка працівників Національного музею історії України не є юридичною особою, колегія суддів вважає безпідставним.

З наданих апеляційному суду документів вбачається, що первинна профспілкова організація Національного музею історії України входить до професійної спілки працівників культури м. Києва, яка зареєстрована 23 грудня 1999р., і легалізована відповідно до ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», редакція якої діяла на момент легалізації 7 березня 2000р.

Крім того, профспілка працівників НАІУ була залучена до участі у справі позивачем у якості третьої особи, її діяльність визнана відповідачем, який звертався до профспілки із поданням про надання згоди на звільнення позивача, тому колегія суддів вважає, що судом не були порушені норми процесуального права при розгляді даної справи за участю представників профспілки, членом якої є позивач.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таких доводів апеляційна скарга відповідача не містить.

Апеляційна скарга не містить обґрунтування незаконності рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України колегія суддів рішення суду в цій частині не переглядає.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому

- 5 -

підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів

ухвалила:

апеляційну скаргу Національного музею історії України Міністерства культури України відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: