Ухвала суду № 62135220, 06.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/22759/15-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Калініченко О.Б.

Апеляційне провадження Доповідач - Іванченко М.М.

№22-ц/796/11609/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Іванченка М.М.

суддів: Шахової О.В., Кравець В.А.

при секретарі: Перетятько А.К.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_3, ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - Орлов С.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», третя особа - головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним заповіту, визнання заповіту удаваним правочином та розірвання договору довічного утримання

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3

на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_5 звернулась до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», третя особа - ГТУЮ у м. Києві, в якому просила визнати недійсним заповіт складений 10 липня 2012 року, який посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори від імені ОСОБА_7 на ім'я відповідачки ОСОБА_3

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», 3-я особа Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним заповіту, визнання заповіту удаваним правочином та розірвання договору довічного утримання задоволено частково.

Визнано недійсним удаваний правочин - заповіт, складений 10 липня 2012 року від імені ОСОБА_7, на ім'я ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Артеменко O.A. та зареєстрований в реєстрі за №3-1102.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 487 грн 20 к.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, при неправильному встановлені обставин справи, що мають значення по справі.

Зокрема апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що заповіт є удаваним і мав на меті приховання іншого правочину - договору довічного утримання, оскільки відповідно до ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Також вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що складення заповіту було вільним волевиявленням ОСОБА_7. Крім того, відповідно до висновку № 792 від 16 вересня 2015 року посмертної комплексної психіатричної експертизи стосовно померлого ОСОБА_7., він на час вчинення заповіту від 10 липня 2012 року міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Представник відповідачів підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача в суді апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Третя особа у судове засідання не з'явилась про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Тому відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15 липня 1969 року ОСОБА_7, батько позивача, був власником Ѕ частини будинку з прилеглою частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 04 липня 2000 року ОСОБА_7 був власником Ѕ частини земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.12-13).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 10 липня 2012 року ОСОБА_7 звернувся з заявою до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», з проханням укласти з ним договір довічного утримання. Проте сторони договір довічного утримання не уклали, у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_7 належним чином оформлених правовстановлюючих документів на належне йому нерухоме майно, тому останньому було запропоновано, з чим він також погодився, до часу належного оформлення усіх документів приховати цей договір за заповітом на ім'я співробітниці Центру - ОСОБА_3 (а.с.21).

10 липня 2012 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено попередній договір про укладання договору довічного утримання на умовах одноразового отримання 70 000 грн., щомісячних виплат по 700 грн. та оплати усіх комунальних послуг. Згідно з п.1 цього договору ОСОБА_7 зобов'язався зібрати усі необхідні документи для відчуження Ѕ частини будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1 та укласти договір довічного утримання (а.с.18-20).

Також, 10 липня 2012 року в П'ятій Київській державній нотаріальній конторі в присутності працівників Центру ОСОБА_7 склав заповіт на ім'я співробітниці Центру ОСОБА_3, відповідно до якого він заповів ОСОБА_3 усе своє майно, яке буде йому належати на час смерті, а також надав нотаріально посвідчену довіреність на ім'я кількох працівників Центру, в тому числі ОСОБА_3, з правом отримання необхідних документів для відчуження його нерухомості (а.с.64).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер після його смерті якого відкрилась спадщина, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.14).

Судом встановлено, що 02 квітня 2014 року ОСОБА_5 звернулась до Дев'ятої Київській державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с. 66). Проте їй стало відомо про його заповіт на ім'я відповідачки ОСОБА_3

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, якою передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповіт є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст.ст. 744, 749 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання потребує волевиявлення обох сторін та обов'язкової його нотаріальної форми посвідчення (ст. 745 ЦК України). Також договір довічного утримання, за яким передається у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що за удаваним правочином (ст.235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що удаваність спірного заповіту доводиться спрямованістю волі як ОСОБА_7, так і ОСОБА_3 на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені заповітом, а саме приховати договір довічного утримання, що підтверджується: заявою ОСОБА_7 від 10 липня 2012 року на ім'я директора ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» про укладання з ним договору довічного утримання з додатками №1 та № 2 до цієї заяви; укладанням попереднього договору довічного утримання від 10 липня 2012 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3; нотаріально посвідченою довіреністю від 10 липня 2012 року, якою ОСОБА_7 уповноважив, зокрема ОСОБА_3, на отримання необхідних документів для відчуження свого майна за договором довічного утримання; розпискою ОСОБА_7 від 30 липня 2013 року про отримання ним 300 грн. в рахунок одноразової виплати за договором довічного утримання, який він збирається укласти отриманої від працівника ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів».

А тому посилання апелянта на те, що складання заповіту було вільним волевиявленням ОСОБА_7 та не малось на меті приховання іншого правочину колегією суддів не приймаються до уваги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: