Постанова № 62134627, 22.09.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 р. справа № 804/1464/16 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західно-Донбаської обєднаної державної поадткової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління державної казначейської служби України в м. Павлограді Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 82-17 від 11.06.2015 року, та зобовязання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

14 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнення до позовної заяви від 25.03.2016 р. (а.с. 26), просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 82-17 від 11.06.2015 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» на суму 25 000 грн., а також зобовязати Управління державної казначейської служби України в м. Павлограді Дніпропетровської області повернути позивачу зайво сплачений ним згідно квитанції від 19.10.2015 р. транспортний податок в сумі 25 000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач у позовній заяві та письмових поясненнях зазначив, що у його власності перебуває легковий автомобіль Toyota Highlander, обємом двигуна понад 3 000 куб. см, який зареєстрований у встановленому законом порядку у 2013 році. Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача, яким йому нараховано транспортний податок за вказаний автомобіль за 2015 рік на суму 25 000 грн., зазначив, що, у відповідності до ст. 4 Податкового кодексу України, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. В даному випадку, зміни до податкового законодавства щодо транспортного податку, прийняті 28.12.2014 року, вводяться в дію з початку бюджетного періоду, що настає за плановим (тобто, з 01 січня 2016 року). Це пояснюється тим, що відповідно до приписів п. 267.5 ст. 267 ПК України, базовий податковий період щодо сплати транспортного податку дорівнює календарному року, а не місяцю чи кварталу. Посилаючись на викладене, просить скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб № 82-17 від 11.06.2015 р., та повернути йому суму сплаченого транспортного податку у розмірі 25 000 грн. (а.с. 4-7).

В своїх уточненнях до адміністративного суду від 25.03.2016 р. позивач просив суд розглядати справу без його особистої участі (а.с. 26).

В судове засідання 22.09.2016 року сторони, належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, не зявились, заяв про відкладення судового розгляду справи не надали (а.с. 62-66).

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. не змінює вид податку, а запроваджує новий податок, який, в свою чергу, підлягає сплаті з 01.01.2015 року. Відтак, на думку відповідача, посилання позивача на ст. 4 Податкового кодексу України є безпідставними. Посилаючись на вказані обставини, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 39-40).

Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, надійшли заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначено про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а також заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника Управління державної казначейської служби України в м. Павлограді Дніпропетровської області (а.с. 52).

Враховуючи, що в судове засідання прибули не всі особи, що беруть участь у розгляді справи, та за відсутності потреби у виклику свідків та проведенні судових експертиз, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, розгляд справи завершено без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

У власності ОСОБА_1 перебуває легковий автомобіль Toyota Highlander, 2012 року випуску, обємом двигуна 3500 куб. см, який зареєстровано у встановленому законом порядку 05.03.2013 року, що підтверджується копією технічного паспорту на зазначений автомобіль серії САО 202168 (а.с. 11).

11.06.2015 року Західно-Донбаською ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення № 82-17 від 11.06.2015 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» на суму 25 000 грн. (а.с. 10).

25 січня 2016 року ОСОБА_1 було сплачено транспортний податок згідно вказаного податкового повідомлення-рішення в сумі 25000 грн. (а.с. 14).

Водночас, не погоджуючись з нарахуванням вказаного податку, 14.03.2016 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

Встановивши обставини справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», норми якого набрали чинності 01 січня 2015 року, запроваджено транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з пп. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Посилаючись на вказані норми законодавства, податковий орган вважає, що у фізичних осіб, що мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, починаючи з 01 січня 2015 року.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САО 202168, у власності ОСОБА_1 перебуває легковий автомобіль Toyota Highlander, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, обємом двигуна 3500 куб. см, який зареєстровано у встановленому законом порядку 05.03.2013 року.

Наведене свідчить, що позивач має власний зареєстрований легковий автомобіль, який використовувався до 5 років, з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, тобто автомобіль, який має ознаки об'єкта оподаткування.

Однак, не зважаючи на наявність ознак об'єкта оподаткування, суд вважає, що в межах спірних правовідносин позивач не має обов'язку сплати транспортного податку за 2015 рік, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі стабільності зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситься пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно п.п. 267.5.1. п. 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період для сплати транспортного податку дорівнює календарному року.

Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року та закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Таким чином, в силу приписів пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, транспортний податок не може застосовуватися в 2015 бюджетному році (тобто, в році його введення), а відповідно, застосування названого податку можливе лише з 2016 бюджетного року.

Крім того, відповідно до п.п. 10.1.1. п.10.1 ст. 10 та ст. 265 Податкового кодексу України, транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.

Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог цього Кодексу вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Пунктами 12.3.1. - 12.3.3. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пп.12.3.4. п.12.3 ст.12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Частиною 3 статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, правила щодо прийняття місцевими радами рішень щодо зміни розмірів податків, які справляються до бюджетів та формують їх доходну частину, що визначені податковим та бюджетним законодавством, є однаковими.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 р. по справі № 804/14459/15 (К/800/2667/16).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Павлоградської міської ради Дніпропетровської області від 11.01.2016 р. № 73-4/VІІ «Про затвердження Положення про транспортний податок» було затверджено Положення про транспортний податок на території м. Павлограда, яким установлений транспортний податок, визначено коло платників податків, зазначено, що обєкт, база оподаткування, ставка податку, податковий період, порядок обчислення суми податку згідно ст. 267 Податкового кодексу України.

Відтак, введений названим вище рішенням на території м. Павлограда транспортний податок, у відповідності до загальних положень чинного податкового та бюджетного законодавства, може бути застосований контролюючим органом для цілей оподаткування транспортних засобів не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.

З огляду на сукупність вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача № 82-17 від 11.06.2015 р., яким позивачу нараховано податкові зобовязання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» на суму 25 000 грн., не можна визнати таким, що відповідає положенням п.4.1 ст.4, п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Західно-Донбаською ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області не доведено правомірності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, визначених ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача № 82-17 від 11.06.2015 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» на суму 25 000 грн., підлягає задоволенню.

Разом з цим, суд не знаходить підстав для задоволення заявленої позивачем вимоги про зобовязання Управління державної казначейської служби України в м. Павлограді Дніпропетровської області повернути суму 25 000 сплаченого податку з транспортного збору згідно квитанції від 19.10.2015 р., виходячи з наступного.

Відповідно до п.14.1.115. ст.14 ПК України, надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Статтею 43 ПК України визначені умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

Так, пунктом 43.1 ст.43 ПК України визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Відповідно до п.43.3 ст.43 ПК України, обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення.

Згідно п.43.4 ст.43 ПК України, платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Пунктом 43.5 ст.43 ПК України передбачено, що контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Отже, повернення помилково сплаченого транспортного податку повинно відбуватися відповідно до процедури, визначеної законодавством.

В даному випадку, позивач із заявою про надання висновку про повернення зайво сплачених коштів з транспортного податку до відповідача не звертався. Крім того, звернення до відповідача з такою заявою буде можливим лише після набрання законної сили даним судовим рішенням, якщо його не буде оскаржено в апеляційному порядку або не буде скасовано чи змінено за результатом апеляційного перегляду.

Таким чином, вказана вимога, заявлена ОСОБА_1, є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи, що при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір не в повному обсязі (згідно оригіналу квитанції від 24.02.2016 р. на суму 551,20 грн.), а позовні вимоги судом задоволені частково, судовий збір, сплачений позивачем, поверненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ч. 6 ст. 128, ст.ст. 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 82-17 від 11.06.2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя ОСОБА_2