Ухвала суду № 62134285, 20.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/22643/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

20 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Мацедонської В.Е., Петрика І.Й.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві - Мегеди Андрія Віталійовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь-Інвест» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь-Інвест» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь-Інвест» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає спірне податкового повідомлення-рішення протиправним.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року задоволено вказаний адміністративний позов. Визнати протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.04.2015 року № 0000032802.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві - Мегеда Андрій Віталійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем проведено перевірку ТОВ «Сталь-Інвест» щодо правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за грудень 2014 року».

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено Акт від 26.03.2015 року № 442/1-26-50-15-02-24190005, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.5, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: занижено податкові зобов'язання за вересень 2014 року у розмірі 6458416,00 грн.; завищено податкові зобов'язання за жовтень 2014 року у розмірі 94295,00 грн., за грудень 2014 року у розмірі 124312,00 грн.; завищено податковий кредит за жовтень 2014 року у розмірі 364561,00 грн., за грудень 2014 року у розмірі 13842,00 грн.; завищено від'ємне значення за вересень 2014 у розмірі 6458416,00 грн., за жовтень 2014 року у розмірі 364561,00 грн.; завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів за грудень 2014 року у розмірі 361933,00 грн.; завищення залишку від'ємного значення за грудень 2014 року у розмірі 3154318,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 17.04.2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032802, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2014 року у розмірі 361933,00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 180966,50 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ПАТ «Сталь» укладено договір купівлі-продажу від 01 липня 2014 року № 33, на підставі якого позивач придбав обладнання.

Суму ПДВ за придбане обладнання позивачем включено до складу податкового кредиту за вересень 2014 року.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача, обладнання рахуються на рахунку 10 «Основні засоби» .

На підтвердження виконання умов договору позивач надав документи: специфікація № 1 від 01.07.2014 року, додаткове узгодження від 29.09.2014 року до договору № 33 від 01.07.2014 року, видаткові накладні № 850 від 10.07.2014 року, податкові накладні від 10.07.2014 року, платіжні доручення № 43 від 30.10.2014 року, № 44 від 30.10.2014 року, № 881 від 30.10.2014 року, № 877 від 30.10.2014 року, № 900 від 17.11.2014 року, № 904 від 20.11.2014 року, № 907 від 21.11.2014 року, № 909 від 24.11.2014 року, № 915 від 27.11.2014 року, № 61 від 27.11.2014 року, № 60 від 27.11.2014 року, № 916 від 28.11.2014 року.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не заперечував, що вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами та скріплені печатками підприємств.

Крім того, позивач на підтвердження використання придбаного обладнання надав договір оренди обладнання № 53 від 29.09.2014 року укладений з ПАТ «Сталь»

На підтвердження виконання договору оренди позивач надав документи: платіжні доручення щодо оплати орендованого майна та податкові декларації з ПДВ орендатора.

Крім того, надано акт прийому-передачі обладнання від 29.09.2014 року, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні.

Також, позивач надав Довідку складену Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Луганську МГУ від 24.02.2015 року № 30/28-05-40/13386478 Про результати проведення зустрічної звірки ПАТ «Сталь» щодо документального підтвердження господарських відносин зі ТОВ «Сталь-Інвест» за період 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, в якій зазначені висновки про те, що звіркою ПАТ «Сталь» документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Сталь-Інвест», їх вид, обсяг, якість та розрахунки; звіркою ПАТ «Сталь» встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ТОВ «Сталь-Інвест».

Також судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Автомобільний дім «Вікторія» укладено договори купівлі-продажу транспортних засобів від 28 жовтня 2014 року № 46, від 28 жовтня 2014 року № 47, від 03 листопад 2014 року № 48 та від 03 листопада 2014 року № 49.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивач надав документи: свідоцтва про реєстрацію органами ДАІ УМВС України всіх придбаних транспортних засобів, акти прийому-передачі транспортних засобів, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення щодо оплати придбаних транспортних засобів, рахунок-фактура, довідки-рахунки складені торгівельною організацією ТОВ «Глобал-Авто».

На підтвердження використання транспортних засобів позивач надав Договір про надання послуг паркування від 23.09.2014 року № 8-П за адресою м. Київ вул. Червоноарміська, 53-55.

Отже, виходячи зі змісту вищеперелічених документів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування кількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит, що підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України (на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору колегія суддів притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача -зареєстровані як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Окрім цього, контролюючий орган використовуючи податкову інформацію щодо порушень податкового законодавства контрагентами позивача по взаємовідносинам з іншими суб'єктами господарювання, не довів постачання товарів (надання послуг) такими суб'єктами по ланцюгу позивачу через його контрагентів, а відповідних зустрічних звірок з цього приводу відповідачем не проводилось. Також факт неможливості проведення зустрічної звірки, відсутності підприємства за зареєстрованим місцезнаходженням самостійно не можуть доводити факт неможливості виконання обов'язків за договорами такими суб'єктами, якщо такі обставини не стосуються періоду, часу, господарських операцій щодо яких проводилася перевірка та під час якої така податкова інформація була використана. Таких обставин в цій справі встановлено не було.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими накладними, актами прийому-передачі, отже, позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

Позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також судом першої інстанції вірно враховано рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю його контрагентів з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, оскільки в судовому порядку встановлено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ПАТ «Сталь» та ТОВ «Автомобільний дім «Вікторія», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат спірного періоду за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами є правомірним.

Також колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилання контролюючого органу на постанову Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», оскільки вказаний документ стосується діяльності органів державної влади, а не суб'єктів господарювання. Зазначений документ не визначає неможливості здійснення господарської діяльності підприємствами, які зареєстровані у м. Луганську.

Дані обставини встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015 року у справі № 826/7692/15, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві - Мегеди Андрія Віталійовича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: В.Е. Мацедонська

І.Й. Петрик

Повний текст виготовлено 20.10.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Мацедонська В.Е.

Петрик І.Й.