Ухвала суду № 62133170, 03.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/22489/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега СК»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року

у справі № 804/3553/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега СК»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега СК» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 року у справі № 804/3553/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2013 року, наданого у жовтні 2013 року, відповідачем складено акт від 16.10.2013 року № 778/22-4-16/36960432, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 18 174, 71 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 11.11.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001062204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 22 718, 75 грн., в т.ч. за основним платежем - 18 175, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 543, 75 грн.

За результатами адміністративного оскарження дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено правомірності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за податковою накладною за липень 2012 року шляхом подання у жовтні 2013 року уточнюючого розрахунку за квітень 2013 року у спосіб, визначений п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зважаючи на таке.

Згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

В силу вимог п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Аналізовані законодавчі приписи свідчать на користь висновку про те, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, нормативно встановлених п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

У справі, що переглядається, висновки судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що податкова накладна за липень 2012 року, яка була включена до уточнюючого розрахунку за квітень 2013 року, поданого у жовтні 2013 року, не виписувалась контрагентом позивача - ФОП ОСОБА_4 та не була зареєстрована в ЄРПН у вказаний період, у зв'язку із чим позивач не мав права включати її до податкової звітності за квітень 2013 року.

Тобто наведений висновок фактично зводиться до заперечення достовірності задекларованого платником показника, що не відповідає змісту проведеного контрольного заходу, оскільки відповідачем у акті перевірки заперечується правомірність формування податкового кредиту за рахунок податкової накладної з датою виписки понад 365 днів - за 07.2012 року на суму ПДВ 18 174, 71 грн. по контрагенту позивача - ФОП ОСОБА_4

В свою чергу, судами безпідставно не прийнято до уваги наявну у матеріалах справи податкову накладу від 07.12.2012 року № 106, оскільки позивач посилається на допущення технічної помилки у зазначенні дати виписки даної податкової накладної у податковій звітності - 07.2012 року замість - 12.2012 року.

Таким чином, у даному разі для прийняття правильного по суті спору рішення судам слід було встановити підставу відображення платником у розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) податкової накладної за період виписки 07.2012 року, фактично дата виписки якої 07.12.2012 року, і як це вплинуло на заниження податкових показників, а також як це могло бути усунено.

Принципи адміністративного судочинства, як правова категорія, становлять основу адміністративного процесу. Одним із таких принципів є принцип змагальності сторін. Відповідно до положень, передбачених частиною першою статті 11 КАС України, принцип змагальності передбачає правило, згідно якого особи, зацікавлені в результатах справи, мають право відстоювати свої вимоги або заперечення цих вимог у спорі шляхом подання на їх доведення доказів, участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своїх думок з усіх питань, що підлягають розгляду в судовому засіданні.

При цьому в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення покладається на відповідача.

Посилання судів попередніх інстанцій на повторне включення позивачем однієї і тієї ж податкової накладної є безпідставними, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про те, що податкову накладну від 07.12.2012 року № 106 вже було включено позивачем до податкової звітності за грудень 2012 року.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Оскільки прийняття правильного по суті спору рішення вимагає додаткового встановлення обставин цієї справи, тоді як межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають касаційному суду право досліджувати докази, встановлювати обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, розглянути спір з підстав, визначених у позові, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із вимогами чинного законодавства України.

При цьому в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення покладається на відповідача.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега СК» задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року у справі № 804/3553/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.А.Веденяпін

Н.Є.Маринчак