Ухвала суду № 62132852, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/7255/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Тернівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_5 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Тернівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції (далі - ВДРАЦС), третя особа - ОСОБА_5 в якому просив визнати незаконними дії в частині внесення запису в графу «прізвище» в актовому записі про народження дитини за № 741 від 15 жовтня 2014 року ОСОБА_6 (далі - актовий запис) ІНФОРМАЦІЯ_1 без його участі (далі - спірні дії); зобов'язати відповідача внести зміни до актового запису в графу «прізвище дитини» вказавши замість ОСОБА_6 - ОСОБА_4.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спірні дії відповідача вчинені ним всупереч вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, з порушенням його прав, а тому просив про задоволення позову.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року позов задоволено, визнано незаконними дії та зобов'язано відповідача внести зміни до актового запису в графу «прізвище дитини» замість ОСОБА_6 - ОСОБА_4.

Оскаржуваною постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що відповідач, здійснюючи державну реєстрацію актового запису, діяв з порушенням закону і прав позивача. При цьому суд дійшов висновку, що вирішення даного спору належить здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.

Як встановлено судами на підставі наявних у справі матеріалів, між позивачем та третьою особою укладено шлюб 15 січня 2014 року, який 20 березня того ж року було розірвано.

15 жовтня 2014 року відповідачем здійснено державну реєстрацію актового запису про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини ОСОБА_6 та видано відповідне свідоцтво встановленого зразка.

Батьком дитини вказано позивача, а матір'ю записано третю особу.

Не погодившись із вказаним у свідоцтві про народження дитини прізвищем позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив змінити прізвище дитини на його прізвище - ОСОБА_6.

Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За визначенням частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Адміністративним позовом є звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах, водночас суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Одночасно, за змістом частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення, а згідно з приписами частини 1 статті 6 цього ж Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому, визначаючи підсудність цього спору необхідно також врахувати і те, що законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для встановлення наявності підстав для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за змістом є приватно - правовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, необхідно враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.

Зокрема, за змістом вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, суди повинні враховувати, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини першої статті 3 цього Кодексу; визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у частині 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України; встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (частина 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України); встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

В свою чергу, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»).

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108 - 114 Цивільного процесуального кодексу України).

Також, відповідно до частин 1, 2 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Актами цивільного стану, у розумінні статті 2 Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI) є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Окрім цього, статтею 9 Закону № 2398-VI встановлено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Таким чином, актовий запис цивільного стану не є нормативно - правовим актом чи актом індивідуальної дії, а отже такий не можна визнати рішенням суб'єкта владних повноважень, у розумінні пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Право на ім'я декларує стаття 294 Цивільного кодексу України, при цьому ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить (стаття 28 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 3 статті 145 Сімейного кодексу України спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, а згідно з частиною 5 статті 148 цього ж Кодексу у разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Окрім цього, за правилами частини 1 та пункту 8 абзацу 2 частини 2 статті 18 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відтак, вимоги заінтересованих осіб про визнання рішень суб'єкта владних повноважень незаконними або визнання незаконними його дій чи бездіяльності є спорами про захист прав і інтересів, які виникли з сімейних правовідносин і відповідно до статті 15 Цивільного процесуал?ьного кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства.

У даному випадку звернення до суду обумовлено необхідністю захисту порушеного права на ім'я новонародженої дитини її законним представником (батьком), яке виникло із сімейних правовідносин, що за своєю суттю є приватно - правовими, врегульовані положеннями Сімейного (глава 13) та Цивільного (глава 22) кодексів України і не належать до сфери публічно-правових відносин, а тому висновки судів про необхідність розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства є помилковими.

За правилами частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року і постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачеві, що розгляд даної справи належить здійснювати за правилами цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк