Ухвала суду № 62125660, 18.10.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1378/15

Провадження № 22-ц/779/1699/2016

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Турянський І.Є. І. Є.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Беркій О.Ю., Мелінишин Г.П.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Вербовецької сільської Ради про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно в частині включення до земельної ділянки площі заїзду, усунення перешкод у користуванні заїздом до житлового будинку та відновлення заїзду, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 21 червня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що він є власником будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1. Для доступу до будинку позивач користувався заїздом з АДРЕСА_1.

Проте згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2015 року, яке видане на ім'я ОСОБА_3, заїзд до житлового будинку позивача вказаний як частина її земельної ділянки .

Уточнивши позовні вимоги (а.с.112), позивач просив визнати недійсними Державний акт про право власності на земельну ділянку та Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.01.2015 року, видане на ім'я відповідачки, в частині включення до її АДРЕСА_1; зобов'язати відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 негайно відновити заїзд до будинку з АДРЕСА_1 та надалі не чинити йому перешкод у користуванні вказаним заїздом.

Рішенням Косівського районного суду від 21 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_2 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального закону.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що ним не доведено факту порушення його права з боку відповідача. Апелянт зокрема вказує, що відповідно до Свідоцтва про право власності на спадкове майно від 28.05.1996 року та договору дарування від 29.11.2008 року, він став власником будинковолодіння, що в АДРЕСА_1.

Згідно схеми виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель будівельного паспорта від 1982 року, виготовленого на ім'я батька позивача, будинковолодіння розташоване по АДРЕСА_1 і заїзд до нього вказаний саме з АДРЕСА_1.

Висновком судової земельно-технічної експертизи №047/БТ-15 встановлено, що з огляду на містобудівну документацію, іншого заїзду до господарства ОСОБА_2, що знаходиться по АДРЕСА_1 - не заплановано. До домогосподарства є лише один заїзд з боку АДРЕСА_1, який повністю відповідає містобудівній технічній документації.

Даний факт у судовому засіданні ствердив також свідок ОСОБА_7, архітектор Косівського району, який зокрема повідомив, що до житлового будинку ОСОБА_2 запроектовано та облаштовано лише один заїзд - з АДРЕСА_1. Будь-яких рішень щодо скасування технічної документації не було. Технічна документація виготовлена у повній відповідності із нормативною базою, яка діяла станом на 1982 рік.

За даними будівельного паспорта на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудівнику ОСОБА_8, який виготовлений Косівською районною архітектурою, вбачається, що заїзд до будинку позивача вказано з АДРЕСА_1.

Висновок суду першої інстанції про те, що Вербовецькою сільською радою не приймалося рішення про присвоєння домогосподарству батька позивача адресного номера по АДРЕСА_1 є невірним та спростовується письмовими доказами. Зокрема згідно рішення виконкому Вербовецької сільської ради народних депутатів від 22.02.1989 року №17 «Про оформлення права власності окремих громадян та колгоспних дворів на житлові будинки» домогосподарству батька позивача присвоєно адресний номер 22 по АДРЕСА_1. Дані обставини також підтверджено листом Вербовецької сільської ради від 19.02.215 року за вих. №20/02.2-19.

Посилаючись на вказані обставини, апелянт просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги скарги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідачів та представник сільської ради- сільський голова щодо задоволення апеляційної скарги заперечили,просили відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.05.1996 року, позивач ОСОБА_2 успадкував після смерті батька - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, спадкове майно, яке складається з 1/2 частии житлового дерев'яного будинку, житловою площею 93,3 м.кв. та відповідної частини по господарських будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 та розміщений на земельній ділянці присадибного фонду земель виконкому Вербовецької сільської ради (а.с.7).

За договором дарування від 29.11.2008 року ОСОБА_8 отримав у дар від матері - ОСОБА_9 іншу 1/2 частину вищевказаного будинковолодіння. Зокрема у п.1 договору дарування вказано, що предметом договору є 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 (а.с.8).

Рішенням Вербовецької сільської ради від 13.11.1981 року №78 ОСОБА_8 надано дозвіл на добудову житлового будинку на земельній ділянці, відведеній для цих цілей (а.с.15).

Висновком №047/БТ-15 судової будівельно-технічної експертизи від 27.11.2015 року встановлено виділення земельної ділянки в натурі та означено запроектований заїзд до господарства (під'їзну дорогу-північна сторона), за адресою: АДРЕСА_1, 08.02.1983 року. Проведено відвід земельної ділянки на місцевості, отримано будівельний паспорт, розпочато перебудову житлового будинку згідно плану, по вказаному заїзду (існування заїзду з АДРЕСА_1 появилась тільки через 20 років - південна сторона).

Експерт виявив, що з огляду на містобудівну документацію іншого під'їзду до господарства, власником якого є ОСОБА_2, житель АДРЕСА_1 - не заплановано. А на час проведення експертних досліджень та огляду під'їзної дороги до господарства ОСОБА_2 виявлено її руйнацію та неможливість її подальшого використання.

Згідно довідки Вербовецької сільської ради від 23.02.2016 року №473 згідно обліку земель Вербовецької сільської ради по формі 6-знм, за гр. ОСОБА_3 числиться земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2375 га і АДРЕСА_2, свідоцтво про право власності у Вербовецькій сільській раді не зареєстровано (а.с.100).

Із Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2015 року вбачається, що ОСОБА_3. є власником земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_2, площе. 0,2375 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (а.с.101).

Право власності відповідача на вказану земельну ділянку підтверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.102).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що питання виділення земельної ділянки під заїзд позивачу сільською радою не вирішувалось, оскільки ні позивач, ні його батько з цим питанням не звертались. Водночас, оскільки спірний заїзд знаходиться на земельній ділянці відповідачки ОСОБА_3, а не на земельній ділянці позивача, то суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2

З таким висновком погоджується і колегія суддів виходячи з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (правовий висновок Верховного Суду України у справі -№ 6-84цс14 від 03.09.2014).

Відповідно до ст.ст.10,59,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є право на заїзд до будинковолодіння, оскільки позивач вважає його порушеним діями відповідачів. Зокрема, вважає, що в силу приватизації земельної ділянки відповідачкою, обмежено користування єдиним заїздом до будинку з АДРЕСА_1, тому просить його поновити.

Разом з тим, з наявних у справі матеріалів не вбачається доказів, які б вказували на як існування самого спірного заїзду, так і підтверджували право позивача на користування ним, відповідно і порушення такого права відповідачами.

Зокрема, з наявної у справі Технічної документації № 4 на добудову до існуючого житлового будинку, на яку посилається сторона апелянта (а.с.9-14), не вбачається будь-якого визначення заїзду до будинку.

Натомість, як встановлено судом першої інстанції, будь-який документ, який би визначав заїзд з АДРЕСА_1 до будинку позивача сільською радою не ухвалювався. Тобто рішення щодо встановлення такого заїзду у встановленому законом порядку не приймалося.

В свою чергу, як підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2, для під»їзду до будинку існує інший заїзд з вул.Зарічної, проте користуватися ним не зручно.

Дана обставина встановлена та відображена в ухвалі Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі № 347/473/14-ц від 23.09.2014року, що з огляду на вимоги ч.3 ст.61 ЦПК колегія суддів повинна брати до уваги. Її підтвердив в засіданні апеляційного суду і сільський голова посилаючись на витяги з генерального плану села - (а.с.110-111, 117-118).

Посилання сторони на довідку архітектора від 06.02.2014року (а.с.16) не заслуговують на увагу, оскільки висновок зроблено на підставі уже згаданої технічної документації № 16-4 від 19.01.1982року (а.с.9-14) з якої не вбачається визначення вулиці для заїзду до будинку ОСОБА_8

Колегія суддів погоджується і з позицією суду щодо відхилення висновку експерта, оскільки як вбачається з висновку, вихідними даними експерт зазначає картографічні матеріали, викопіровки робочої карти 1973 року Вербовецької сільської ради по АДРЕСА_1, технічні паспорти на забудову та прибудову до житлового будинку і споруд КМБТІ, графічної викопіровки акту відводу виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель 08.02.83р., викопіровки генплану забудови садиби, будівельного плану на забудову, довідки архітектора та даних погосподарських книг.

При цьому, експерт встановлює факт виділення земельної ділянки в натурі та означення запроектованого заїзду до господарства (під»їздної дороги - північна сторона) за адресою: АДРЕСА_1 ,08.02.1983року.

Тобто встановлено проектування заїзду до спірного будинку з АДРЕСА_1 за картографічними даними 1973 року та документацією на будівництво 1983 року, проте даних про встановлення такого заїзду та прийняття з цього приводу рішення органом місцевого самоврядування у висновку не наведено.

Далі експерт посилаючись на «представлену технічну документацію» та « містобудівну документацію» робить висновок, що іншого заїзду позивач не має. З огляду на узагальнення назви та відсутність деталізації вихідних даних щодо такого висновку , його не можна вважати обґрунтованим, тому не береться до уваги судом.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 307, 308,313-316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Косівського районного суду від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Беркій О.Ю.

Мелінишин Г.П.